Незнайко в Сонячному місті
Шрифт:
— Скажіть, тут живе Коржик? — спитав лікар Компресик.
— Так, заходьте, — відповів Жартунчик.
Лікар зайшов до кімнати, й Жартунчик сказав Коржику, який сидів на дивані:
— Ось, Коржику, до тебе прийшли, не бути мені Жартунчиком.
Коржик встав назустріч Компресику.
— То це ви Коржик? — здивувався Компресик, побачивши перед собою справжнього Коржика.
— Так, я. А чому б мені не бути Коржиком?
— Так, так, звичайно, — поспішив погодитись Компресик. — Чому б вам і не бути Коржиком… Та справа в тому, що в нас уже є один Коржик… тобто… тьху!
— Як же, як же! — зрадів Коржик. — Я загубив, тобто не загубив, а його взяв з моєю курткою той дивак, що ночував у нас.
Лікар Компресик дістав з кишені посвідчення й показав Коржикові.
— Моє, точно! — вигукнув Коржик, побачивши посвідчення. — Як воно до вас потрапило?
Лікар Компресик розповів Коржикові й Жартунчикові про коротульку, якого привезла до них у лікарню малючка Маківка. А Жартунчик і Коржик розказали лікареві про коротульку, який невідомо чому заснув у них у квартирі й пішов, надівши помилково куртку Коржика.
Захопивши з собою куртку Свистунчика, Жартунчик і Коржик подалися з лікарем до лікарні. Побачивши сонного Свистунчика, вони одразу його впізнали й підтвердили, що це і є той самий коротулька, якого вони застали вночі у себе вдома. Забравши куртку Коржика, вони пішли, заздалегідь попросивши дозволу провідати на другий день хворого й розпитати в нього докладніше, як він потрапив до них у квартиру.
Як тільки Жартунчик і Коржик вийшли, лікар Компресик добряче задумався, після чого сказав:
— Тепер ясно, що наш Коржик — це не Коржик. А якщо не Коржик, то він, без сумніву, не хто інший, як зниклий міліціонер Свистунчик.
Дійшовши до такого висновку, лікар Компресик подзвонив по телефону в редакцію газети й повідомив, що зниклий міліціонер Свистунчик зовсім не зник, а перебуває у нього в лікарні. Одразу ж з газети в лікарню прибув газетний кореспондент Пірце, який поговорив з лікарем Компресиком і міліціонером Свистунчиком, потім подався до Жартунчика й Коржика, вивідав у них усе, що вони знали по цій справі, після чого побував у малючки Маківки, розпитав і її, нарешті заїхав у відділення міліції, оглянув зруйновані стіни й поговорив з міліціонером Вартунчиком.
На другий ранок у газетах з'явився повний звіт про пригоди міліціонера Свистунчика, й усе місто було приголомшене несподіваною новиною. Жителі виривали одне в одного з рук газети, в котрих друкувалось повідомлення про те, що міліціонер Свистунчик, який наробив стільки галасу, нарешті знайшовся. Усі тільки й говорили про цього Свистунчика.
Незнайко, який з раннього ранку прийшов у Шахове містечко й грав з автоматом «Барбосиком» у шахи, з подивом глянув на коротульок, котрі товпилися довкола на доріжках, читали газети й збуджено про щось розмовляли. Незнайкові цікаво було знати, про що вони розмовляють, але шахова гра захопила його, і йому не хотілось переривати розпочатої партії.
У цей час віддалік на доріжці з'явилася Ниточка. Вона швидко бігла й з усієї сили розмахувала газетою, що була в її руках.
— Незнайку! — закричала вона, побачивши Незнайка здалеку. — Свистунчик знайшовся!
— Який там ще' Свистунчик! —
— Ну, міліціонер Свистунчик, який був пропав, — сказала Ниточка.
Незнайко одразу все згадав. Кинувшись назустріч Ниточці, він вихопив у неї з рук газету й став читати. Тут були і розповідь Жартунчика й Коржика, розповідь Маківки, й розповідь міліціонера Вартунчика, й розповідь лікаря Компресика, й розповідь самого Свистунчика. Свистунчик твердив, що чарівник, який зруйнував стіни міліції, був одягнутий у жовті, канаркові, штани, по яких його легко буде знайти для того, щоб забрати в нього шкідливу чарівну паличку.
Як тільки Незнайко прочитав про це твердження Свистунчика, на нього напав страх. Він зблід і, сівши на лавочку, став прикривати газетою свої жовті, канаркові, штани. Побачивши це, Ниточка розсміялася.
— Що з тобою, Незнайку? — запитала вона. — А, розумію! Адже ти теж у жовтеньких штанах. Ти боїшся, що подумають, ніби ти чарівник, так?
— Так, — признався Незнайко.
— Як тобі не соромно, Незнайку! — вигукнула Ниточка. — Хіба ти не знаєш, що чарівників нема на світі?
— А навіщо ж Свистунчик сказав, що він бачив чарівника?
— Дурниці! — відповіла Ниточка. — Свистунчик хворий. У нього марення і розладнання уяви. Йому все це примарилось. Ось почитай, що пише про це лікар Компресик.
Незнайко став читати розповідь лікаря Компресика, яка була вміщена в газеті. Лікар Компресик писав, що міліціонер Свистунчик ще не зовсім здоровий. Його розумові здібності ще не цілком відновилися після струсу мозку, уява також ще розладнана, отож хворий і марить чарівником у жовтих штанах, тобто вважає, буцімто він бачив його, тим часом, як він його ніколи, звичайно, не бачив. Однак поступово це в хворого минеться, а до тих пір йому доведеться бути в лікарні, бо ж подібні хворі на марення небезпечні для оточуючих.
Прочитавши в газеті, що Свистунчика ще не скоро випустять з лікарні, Незнайко трохи заспокоївся, але боявся навіть устати з лавочки, бо ж йому здавалося, що всі дивляться на його жовті штани.
— Ото чудний! — сказала Ниточка. — Ніби ти один у жовтих штанах. Поглянь навколо.
Незнайко глянув на всі боки й побачив, що багато малюків ходило в жовтих штанах.
— Пам'ятаєш, коли ви були в нас на фабриці, художниця Акварелька працювала над проектом жовтих штанів! — сказала Ниточка. — Тепер фабрика освоїла цю модель, і з учорашнього дня жовті штани надходять у всі магазини. Тепер це наймодніший колір.
Розділ двадцять шостий
Важливі події
Побачивши, що ніхто не звертає уваги на його жовті штани, Незнайко заспокоївся і перестав думати про міліціонера Свистунчика. День він провів досить весело й лише ввечері, коли ліг спати, раптом відчув якийсь неспокій. Спочатку він навіть не розумів, що з ним діється. Йому здавалося, ніби він чи загубив щось, чи обіцяв щось комусь дати, але не виконав обіцянки, чи то йому обіцяли щось дати, але так і не дали.