Незнайко в Сонячному місті
Шрифт:
Лікар Компресик помічав цю дивину в поведінці Свистунчика, але пояснював її хворобливим станом, котрий діяв на нервову систему або як збудник, або як гальмо. Він лікував далі своїм методом, тобто за допомогою сміху, але спочатку всі його жарти були безсилі якоюсь мірою вплинути на хворого. Та в міру того, як розумові здібності Свистунчика відновлювалися, на обличчі його почала з'являтися осмислена усмішка. Це, між іншим, доводило, що здатність розуміти смішне залежить у коротульок від їхнього
Помітивши, що обличчя Свистунчика дедалі частіше освітлюється усмішкою, лікар Компресик вирішив перейти до другого етапу лікування, тобто замість розказування смішних історій читати вголос веселі книги. З цією метою він прочитав йому книгу, що називалася «Тридцять троє веселих воронят» відомого письменника Ластика. Слухаючи цю книгу, Свистунчик голосно сміявся. Це підбадьорило лікаря Компресика. Він вирішив, що тепер уже можна перейти до самостійного читання, і приніс хворому цілу купу газет, у яких у ті дні вміщувалось багато кумедних історій про зниклого міліціонера Свистунчика.
Однак усі ці кумедні історії не здалися кумедними самому міліціонеру Свистунчику. Побачивши в газеті своє ім'я, він згадав, що він і є цей самий зниклий міліціонер Свистунчик, а зовсім не Коржик, як його називали в лікарні. Свідомість Свистунчика остаточно прояснилась, і він пригадав усе, що трапилось: і те, як Незнайко махнув чарівною паличкою і як від цього рухнули стіни міліції. Відкинувши вбік усі газети, Свистунчик хотів скочити з ліжка, але лікар Компресик сказав:
— Лежіть, лежіть, Коржику. Куди це ви раптом зібралися?
— Я зовсім не Коржик, а міліціонер Свистунчик, — відповів Свистунчик. — Я повинен якнайшвидше приступити до своїх обов'язків і затримати чарівника, щоб відібрати в нього чарівну паличку, за допомогою якої він руйнує будинки й може завдати багато лиха жителям.
Лікар Компресик знав, що деякі хворі від розумового розладу, що стався з ними, починають уявляти, ніби їх переслідують відьми, чаклуни або злі чарівники. Тому він став переконувати Свистунчика, що ніякого чарівника нема й не було.
Але Свистунчик запевняв, що сам бачив, як чарівник зруйнував стіни міліції.
— Який же він був, цей чарівник? — з посмішкою запитав лікар Компресик.
— Такий самий, як усі коротульки, тільки штани на ньому були жовті, а в руках чарівна паличка, — відповів Свистунчик.
— Ну, ясно, що вам усе це привиділося, — сказав Компресик. — Де ж бачено, щоб коротульки ходили в жовтих штанах! Такої моди навіть нема!
— От і добре, що нема моди. По цих жовтих штанах його легко буде впізнати й відібрати чарівну паличку.
Лікар Компресик похитав/ скрушно головою і приклав руку до лоба хворого, щоб дізнатися, чи нема в нього жару, після чого сказав:
— У
— Ніяка голова в мене не болить! — сердито відповів Свистунчик.
— Це вам тільки так здається, що вона не болить, а насправді болить, — сказав Компресик. — От ми покладемо вам на лоба лід, і ви одразу відчуєте полегшення.
Лікар Компресик покликав нянечку й сказав:
— Нянечко, лід на голову Коржику.
— Я ж вам сказав уже, що я не Коржик, а міліціонер Свистунчик!
— Ну гаразд, гаразд, — заспокоїв його Компресик. — Хворі після струсу мозку часто видають себе за різних відомих осіб. От ви начиталися в газетах про знаменитого міліціонера Свистунчика й самі уявили собі, що ви Свистунчик.
— Ні, я насправді Свистунчик.
— От коли ви побачите своє посвідчення, то самі переконаєтеся, що ви Коржик, а не Свистунчик… Нянечко, принесіть сюди посвідчення Коржика.
Нянечка принесла куртку Коржика й витягла з кишені шоферське посвідчення.
— Ану лишень подивимося, що тут написано, — сказав Компресик і взяв посвідчення в руки. — Ви живете на Макаронній вулиці?
— Правильно, — підтвердив Свистунчик.
— В будинку номер тридцять сім?
— В будинку номер тридцять сім.
— Виходить, що ви і є Коржик.
— Не може бути!
— Як же не може бути? Ось дивіться, тут чорним по білому написано: «Коржик». Бачите — «Коржик».
Свистунчик узяв у руки посвідчення, прочитав, що там було написано, й з подивом сказав:
— Дивіться, правда: «Коржик проживає на Макаронній вулиці, № 37, квартира 66…» Але дозвольте, чому Квартира 66? У мене ж квартира 99.
— Ну, це у вас у голові, мабуть, від удару щось перевернулося, — сказав Компресик. — Ви переверніть 66 догори ногами, й вийде 99.
Свистунчик перевернув посвідчення догори ногами й засміявся:
— Дивіться, і справді — 99! Не бути мені Свистунчиком, якщо я вже не Коржик, тобто… тьху! Не бути мені Коржиком, якщо я Свистунчик! Правильно я кажу?
— Цілком правильно, — підтвердив Компресик. — Тільки ви не хвилюйтеся, а найкраще постарайтеся заснути. Коли ви проснетесь, то все про Свистунчика забудете. Я сам у всьому винуватий: не слід було давати вам ці газети читати.
Свистунчик поступово заспокоївся і невдовзі заснув.
Однак на лікаря Компресика після цієї розмови напали роздуми. Не те, щоб він сумнівався, що Коржик — це не Коржик. Ні! Він був переконаний, що Коржик — це Коржик. Але на душі в нього все-таки неспокійно. Захопивши з собою шоферське посвідчення, він пішов на Макаронну вулицю, знайшов будинок № 37 і, піднявшись на четвертий поверх, подзвонив у шістдесят шосту квартиру. Йому відчинив Жартунчик.