Незвичайні пригоди Марко Поло
Шрифт:
— Куди, міністр Ахмед?
— Зі мною хоче говорити його світлість кронпринц Чіпкім.
Хан Коготай ступив крок назад.
— Кронпринц Чіпкім? — здивовано спитав він. — Його ж ще немає в Тайду.
— Він прибув годину тому, — відповів Ахмед.
— Як же він проїхав, що я навіть не помітив його? Я б виставив варту для зустрічі.
— Ідіть далі! — наказав Ахмед носильникам. — Тепер ви знатимете, що його світлість прибув у місто, — звернувся він до коменданта. — Я ж вам сказав, що його світлість кронпринц Чінкім хоче розмовляти зі мною у важливій справі. Спіть спокійно, хан Коготай.
Полковник
— Ви бачили кронпринца? — спитав полковник у вартових.
— Ні, пане.
Полковник задумливо піднявся сходами на мур і поглянув на смугу зоряного неба за високими деревами. Невже Чінкім в'їхав у місто через північні ворота, а вартові забули повідомити про це його, коменданта? Хан Коготай ввійшов до вартівні і, помахом руки наказавши солдатам сидіти, сів і сам до збитого з червоних дощок столу. У вартівні пахло потом і шкірою. Вартові не зважувалися розмовляти навіть пошепки. Над нарами тьмяно горіли дві олійні лампи. Біля дверей стояли напоготові списи.
— Іди й приведи мені коня, дай лук і стріли! — наказав одному з солдатів хан Коготай. Таємничий приїзд Чінкіма не давав йому спокою. Він вирішив поїхати в палац і там на власні очі пересвідчитися, чи правду сказав йому Ахмед.
Тимчасом носильники Ахмеда проминули ворота другого муру й підійшли до палацу. У вікнах світилось. Міністр вдоволено посміхнувся. Розмова з татарським полковником настроїла його на добрий лад. Він уже подумав, чи не сказати кронпринцові Чінкіму про арешт Марко Поло, але потім вирішив зачекати, поки не переконається, що його наказ виконано.
Між палацом імператора і палацом кронпринца протікав по вимощеному мармуром дну тихий, темний струмок. Через нього було перекинуто білий міст. Коли паланкін наблизився до палацу, чиясь темна постать майнула в коридор. Це вартовий повідомив Марко Поло про прибуття міністра Ахмеда.
Марко з мечем у руці сховався за колоною. В коридорі було майже поночі. Біля дверей, які вели у покої палацу, вартували охоронці Хіу Хенга. На троні недбало розкинувся Ван Ку. На його обличчя падала тінь. Неподалік за колоною, тримаючи меча напоготові, сховався генерал Чен. Хіу Хенг стояв позаду.
Міністр встав з паланкіна і наказав своїм охоронцям чекати його надворі, йдучи до передпокою, Ахмед прикидав у думках, як він з люб'язною покірністю доповідатиме кронпринцові про останні події в Камбалі. Він ішов, не оглядаючись довкола, його кроки гучно лунали серед тиші.
Від темночервоних гладеньких колон на підлогу лягали довгі тіні. Невеличкий чоловічок, наче привид, прямував через велику кімнату.
Хан Коготай на своєму стрункому чорному жеребці їхав через імператорський сад до палацу. Кінь скакав швидкою риссю, і стукіт копит лунав далеко серед нічного саду. Комендант хотів пересвідчитися, чи справді кронпринц прибув у свою резиденцію, чи. може, Ахмед обдурив його. Скоро він побачив освітлені вікна. Жеребець перейшов на галоп і хутко перелетів через білий місток. Скочивши на землю, хан Коготай віддав повід в руки служника, який вибіг йому назустріч.
Ахмед чув стукіт копит, але це не відвертало його від приємних думок. Двоє охоронців стояли перед дверима тронного залу. Міністр знав, що кронпринц навіть інтимні розмови любить вести, сидячи на своєму троні. Служник
Міністр побачив кронпринца, впав навколішки і доторкнувся чолом до підлоги. Помахом руки йому було наказано наблизитись до трону. В шестисвічкових канделябрах попід стінами зали горіло тільки по одній свічці. Різьблені стіни і меблі, вкриті лаком, тьмяно виблискували.
Тиша й урочистість пригнічували Ахмеда, він докладав усіх зусиль, щоб зберегти самовладання. Кронпринц Чінкім, не озиваючись, дав знак йому підійти до самого трону, його обличчя було в затінку, і тому Ахмед бачив лише невиразні обриси голови. Ахмед відчув тривогу. Чому кронпринц такий непорушний і мовчазний? Згідно придворного етикету Ахмед став навколішки і тричі доторкнувся чолом до підлоги. Кланяючись, він почув позад себе якесь збуджене перешіптування, але не зважився обернутись.
В цю мить Чен підбіг до трону. Одним ударом меча він відтяв Ахмедові голову. Ван Ку встав з трону і глянув на злочинця, що вмирав біля його ніг. Це була помста за смерть його друга Чжоу Іна. Ван Ку підняв голову і подивився на двері. Тепер світло падало йому в обличчя. Раптом він почув гнівний вигук і одразу ж впізнав хана Коготая. Той стояв біля входу, натягуючи тятиву лука. Просвистіла стріла, і Ван Ку відчув холодний подих смерті. Він якусь мить ще стояв непорушно, і враз з пробитим серцем упав на підлогу.
Марко Поло, який йшов слідом за ханом Коготаєм, побачив усе надто пізно.
— Що ви наробили? — вигукнув він. — Ви убили Ван Ку!
Він стояв з мечем у руці перед комендантом. Хан Коготай поклав стрілу на тятиву і спрямував лук на Марко Поло.
— Кидайте меч! — промовив він холодним тоном. — Ви заарештовані!
Марко Поло бачив спрямоване на нього вістря. Татарин стояв за якихось два кроки від нього, тятива була натягнута до краю. Якщо рука відпустить тятиву, стріла проб'є його груди, і він упаде, як полковник Ван Ку. Вузенькі очі коменданта стежили за кожним рухом Марко Поло.
В пам'яті Марко постало обличчя Ашіми. Воно закрило від нього і татарина, і його лук. Марко Поло кинув меч на підлогу. В ту ж мить почувся голос Хіу Хенга:
— Зачекайте, хане Коготай! Опустіть лук!
Китайський вчений поспішав до них.
— Ми вбили злочинця Ахмеда і будемо відповідати за це перед його величністю імператором, — сказав Хіу Хенг. — Відпустіть нас. Завтра вранці ми вирушимо в Шаньту.
— Я комендант охорони палацу і зобов'язаний слідкувати за порядком, — відповів хан Коготай. — Ви заарештовані!
Обернувшись до охоронця, що стояв на дверях, він наказав:
— Йди до воріт і склич усю варту!
Солдат нерішуче тупцявся на місці. Це був один з охоронців Хіу Хенга.
— Виконуй наказ коменданта! — сказав Хіу Хенг, і, обернувшись до хана Коготая, мовив: — Ви бачите, ми не думаємо про втечу. Дайте нам можливість цієї ж ночі написати обвинувачення. Не припускайтесь хибних вчинків! Подумайте про гнів його величності!
— Ідіть уперед! — наказав хан Коготай. — Нехай Чен кине свого меча.