Незвичайні пригоди Марко Поло

Мейнк Віллі

— А чому їх хочуть звільнити, міністр Ахмед? Вони зловживали довір'ям на службі?

Міністр відповів йому коротко й сухо:

— Вважайте, що вони зловживали довір'ям на службі. — І одразу ж спритно перейшов до іншої теми.

Спливав час. Марко думав про слова батька: «Я б ніколи не рвав стосунків з Ахмедом. Адже він користується цілковитою довірою імператора».

Гордість Марко була вражена. Йому здавалося, ніби він чекає цілу вічність. Нарешті двері відчинились, і секретар обвів поглядом залу.

— Милостивий пане, — звернувся він до Марко, — пробачте, що вам довелося чекати. Трапилась помилка, пане.

Марко

одразу відчув себе вільніше і пішов слідом за секретарем. Ахмед устав з свого срібного крісла і рушив йому назустріч.

— Що я чую, бег Поло? — мовив він. — Ви були змушені чекати? Пробачте, непростима помилка. Я звелю покарати свого секретаря. Але скажіть, що привело вас до мене? Говоріть сміливо. Напевно, важлива справа, про яку ви хочете розповісти мені.

— Ви посилали по мене кур'єра, — відповів Марко Поло. — Невже ви цього не пам'ятаєте, милостивий пане? Він сказав, що ви хочете говорити зі мною в якійсь нагальній справі.

Міністр Ахмед непорушним поглядом дивився кудись повз Марко, його чоло наморщилось. Обличчя, допіру ще люб'язне, нараз стало холодним і неприступним.

— Ви кажете, що я посилав по вас кур'єра? Сьогодні ви мені не потрібні, бег Поло. Нащо б я посилав по вас? Я вас не розумію.

Марко міцно стиснув кулаки. Ще ніколи міністр так не розмовляв з ним. Він відповів Ахмедові спокійно, жодний мускул не поворухнувся у нього на обличчі.

— Сьогодні я вам не потрібний, міністр Ахмед? Тоді дозвольте мені залишити вас. Можете більше не присилати по мене: я не прийду до вас.

Ця відповідь була ніби удар в обличчя для честолюбного сановника, йому ледве вдалось зберегти самовладання, його обличчя скривилося і темні очі спалахнули вогнем, коли Марко Поло, обернувшись, попрямував до дверей. Цей венеціанець був з іншого тіста, ніж придворні, що оточували його. І як він забув про це? Ні, завдавати йому прямого удару не варто. Адже хан Кублай все ще наслухається до його порад. Марко Поло не так легко зіпхнути з дороги, як начальника відділу центральної канцелярії Чжоу Іна. Марко Поло виявляв мудру стриманість, не прилучаючись до жодної з партій, що боролись при дворі за владу. Даремно намагався Ахмед перетягнути його на свій бік. Після суперечки з Хіу Хенгом міністр ненавидів Поло впертою, незмірною ненавистю, яка часом навіть переважала в ньому вимушену розсудливість, йому назавжди запам'ятались слова Марко Поло: «Не можна обтяжувати народ новими податками».

Думки Ахмеда працювали швидко й чітко. Сьогодні він замахнувся, щоб завдати венеціанцю рішучого удару. Викрадення Ашіми повинне було спонукати його до непродуманих вчинків.

Марко вже взявся за ручку дверей, коли раптом почув голос міністра:

— Стривайте, бег Поло! Це ж безглузде непорозуміння! Ви не уявляєте, як обтяжують мене державні справи! Прошу вас, забудьте все, що я вам сказав. Я був надто схвильований.

Марко Поло відпустив ручку, обернувся і кинув допитливий погляд на міністра. Той був уже спокійний і привітливий.

— Сядьте, бег Поло, — сказав Ахмед, показуючи на крісло. — Може, для мене й краще забути на деякий час про турботи.

Марко Поло мовчки сів. Його гнітило те, що він ніяк не може збагнути думок цієї людини. Зараз він майже каявся, що погарячкував.

— Я не хочу забирати у вас часу, пане міністр, — сказав він, спершись рукою на темне бильце крісла.

— Ні, я

бачу, ви ще не зовсім заспокоїлися, — заперечив, посміхаючись, Ахмед. Але за мить посмішка вже згасла на його обличчі. — Я буду говорити з вами відверто, бег Поло. Не вперше до мене з'являються люди і говорять, начебто їх викликав якийсь посланець від мого імені. Ви знаєте, що в мене є немало ворогів, які не схвалюють моєї фінансової політики в інтересах його імператорської величності. Повірте мені, що я не посилав до вас ніякого посланця. Я сам стурбований, бо не можу уявити, що це все має значити. Якщо хочете, я покличу секретаря. Він підтвердить мої слова.

Марко Поло заперечливо махнув рукою.

— Я вам вірю, пане міністр. Пробачте, я погарячкував.

Міністр провів Марко до дверей і люб'язно попрощався з ним. Вельможі, які чекали у передпокої, поштиво дали йому дорогу. Марко вийшов з палацу з якимось почуттям неспокою і невдоволення. На вулиці повз нього пронесли жовтий паланкін. Але він не звернув на нього уваги. Сяяло сонце. Життя в місті вирувало, як і завжди.

Марко відіслав своїх носильників і подався додому пішки. Відтоді, як Матео залишив його, а батько й Мафіо вирушили в далеку подорож у торговельних справах, він почував себе самотнім при дворі. Крім того, Марко вважав себе винним перед Ашімою, бо й досі не розповів їй про невдачу походу на Ціпангу. Сьогодні він мав намір поговорити з нею. Йому стало відомо, що з двох тисяч китайських джонок до рідного берега повернулося тільки двадцять п'ять, і все ж таки він вірив, що Матео врятувався.

Слуга явно збентежився, побачивши Марко. Перлинка сказала йому, що пан повернеться нескоро, і подалася в місто.

— Що трапилося? — Роздратовано спитав Марко. — Ти дивишся на мене, як на привид.

— Пробачте, милостивий пане, — пробурмотів той.

Марко заглянув до альтанки, сподіваючись побачити там Ашіму. Сонце пробивалося крізь зелене шатро. Ашіми не було. «Напевне, вона у себе в кімнаті», вирішив Марко.

Раптом з'явився слуга і схвильовано повідомив про щось неймовірне:

— Хіу Хенг, пане… До вас прийшов милостивий пан Хіу Хенг. Він хоче говорити з вами.

Вчений Хіу Хенг був для слуги, як і для всіх простих китайців, якоюсь вищою істотою. Тисячами невидимих шляхів доходили до ремісницьких майстерень і до мулярів, до носильників і селян чутки про все, що він говорив і що робив при імператорському дворі.

«Хіу Хенг — безсмертний, — переказували один одному китайці. — Ви знаєте, що він сказав імператорові? «Якщо ти накажеш китайцям носити в свято біле вбрання, нещастя впаде на твою голову. У мого народу колір щастя — червоний». І король дозволив, щоб китайці носили червоний одяг, бо він знає, що Хіу Хенг безсмертний».

І ось канцлер Хіу Хенг прийшов до Марко Поло. Він стояв біля басейну і дивився на священних золотих рибок, його обличчя з ріденькою борідкою і густими білими бровами було зовсім спокійне. Сонце виблискувало на його шовковому халаті.

— Гостинно прошу вас, милостивий пане, у свій недостойний дім, — сказав Марко Поло.

Хіу Хенг вклонився, подякував і зайшов до кімнати. Слуга приніс чай. Хіу Хенг сказав:

— Я прийшов до вас, бо не забув ваших слів. Настав час діяти, пане Марко Поло. Міністр Ахмед не розуміє, коли йому кажуть: відмовся від пихи і поганих бажань, від зовнішнього блиску і далекосяжних планів.