Незвичайні пригоди Марко Поло
Шрифт:
Раптом він почув у сусідній кімнаті чийсь незнайомий голос. В наступну мить хтось постукав у двері. На порозі з'явився слуга і доповів, що з месером Бокко хоче говорити якийсь чоловік.
— Приведи його до мене! — сказав П'єтро Бокко і з гідністю розправив плечі.
До кімнати з похмурим обличчям увійшов кривоногий Ернесто. Було видно, що він майже не спав цієї ночі. Мнучи в руках кашкета, Ернесто несміливо оглянув умеблювання кімнати і почав пригадувати слова, які за дорученням капітана Матео мав переказати месеру Бокко.
П'єтро
— Ну, яку новину привіз? Кажи швидше! — Поклавши на долоню цехіна, він, ніби бавлячись, почав підкидати його в повітря.
— Товар доставлено в призначене місце, пане, — мовив кривоногий.
— Добре, друже мій. Така новина варта цехіна.
Він кинув кривоногому монету. Той спіймав її на льоту і нерішуче стиснув у долоні. Адже треба було переказати ще одну річ, яка навряд чи завдасть радості месеру Бокко.
— Тут ще одне… Капітан Матео велів передати… — забелькотів кривоногий.
П'єтро Бокко здивовано підвів голову.
— Яка там ще новина? — нетерпляче спитав він. — Швидше, в мене обмаль часу.
— Загинув один чоловік, його змило за борт, — видавив з себе Ернесто.
П'єтро Бокко невдоволено звів брови. Йому здавалося, що контрабандисти хочуть вирвати в нього додаткову оплату. Але водночас він відчув полегшення.
— Це ваша справа. Так і скажи капітанові! Я не можу піклуватися за вашу команду!
— Слуга, якого ви послали, пане… упав за борт…
Минуло кілька секунд, перш ніж П'єтро Бокко збагнув усю значимість цієї новини. Виходить, одним ударом він убив двох зайців. Тисяча дукатів і загибель небажаного слуги, якому він уже давно не йняв віри! Байдуже, чи зроблено це чесним чи нечесним шляхом.
— Он воно що! — мовив він, намагаючись надати своєму голосові гнівної інтонації. — Погану ви мені зробили послугу! Він загинув?
— Був сильний вітер, коли він упав за борт, — сказав кривоногий, знизуючи плечима. — Більше ми його не бачили…
— Гаразд, іди!
Тільки-но кривоногий зник за дверима, як до кабінету без стуку вбіг схвильований Марко.
— Вибачте, дядьку, — квапливо заговорив він, — що трапилось з Паоло? Він і досі не повернувся. Я чекаю його з самого ранку.
— Ти дуже схвильований, — мовив П'єтро Бокко вкрадливим голосом, — і тільки тому я пробачаю тобі, що ти вбіг без дозволу і заважаєш мені працювати. Ти бачиш, я дуже засмучений новиною, котру мені тільки-но повідомили…
Марко побачив майже перед своїм носом довгасте обличчя з красивим чолом і жагучими очима і одразу ж згадав застережливі слова Паоло: «Пане, бережіться месера П'єтро Бокко! Я не можу сказати нічого певного, але…»
— Твій вірний Паоло втонув цієї ночі під час виконання своїх службових обов'язків. Будь мужнім, сину мій!
— Ні! Ні! Це неправда! — крикнув Марко.
П'єтро Бокко, відхилившись назад, на мить втратив самовладання.
— Ти хочеш звинуватити мене в брехні? — загрозливо мовив він.
Обличчя Марко стало блідим, як холодний
— Ви брешете! — вигукнув він, судорожно стискуючи кулаки. Здавалось, ще мить і він кинеться на дядька.
— Ти заслуговуєш ляпаса! — прошипів П'єтро Бокко.
Гнів Марко раптово згас, як вогонь, засипаний мокрою землею. «Що скаже Джіаніна? — подумав він. — А Джованні?» йому навіть важко було уявити своє життя без Паоло, який завжди так піклувався про нього. Ще вчора ввечері Марко вирішив відкрити йому свої таємні плани і прохати в нього допомоги.
— Нащо я відпустив його? — ледь чутно мовив він.
Наче здалеку, до нього донісся холодний дядьків голос:
— Можна з тобою, нарешті, говорити по-діловому? Прошу тебе, згадай, що йдеться всього-на-всього про слугу!.. Я забуду твою нечемну поведінку. Але зараз ти повинен іти додому. Я наказую тобі!
Марко не промовив жодного слова. Він мовчки повернувся і вийшов з дядькового кабінету.
У МАЙСТЕРНІ БЕНЕДЕТТО
Джованні з самого ранку працював у майстра Бенедетто.
йшлося до обіду, коли якась велика грузова барка з дивно пофарбованими вітрилами з'явилася перед маленьким володінням корабельника. На ясному тлі лагуни вона вирізнялася, немов велетенська тінь, і від того здавалась похмурою, загрозливою. Джованні випростався і, наставивши долоню над очима, глянув на блискучу гладінь. Чим ближче барка підходила до берега, тим виразніше бачив хлопець, що вона пофарбована в чорний колір. Він кинувся до майстра Бенедетто.
— До нас причалює барка з червоними вітрилами! — схвильовано сказав він.
На щоглі барки опустились вітрила. Залунали вигуки. Барка пришвартувалася до причалу, у воду впав якір. Якийсь кремезний чоловік хутко збіг по трапу на берег.
— Це ти, Матео! — вигукнув Бенедетто. — Чого в тебе такий вигляд?
Капітан Матео блимнув на нього одним оком — друге запливло кривавим синцем.
— Трапилась невеличка біда, Бенедетто, — зніяковіло озвався він. — Не варт про неї говорити. Барка теж трішки зазнала лиха. Ви мені підремонтуєте її.
— Ха-ха-ха! — на все горло зареготав Бенедетто. — Ну й коники ти викидаєш. Вибач, але коли я бачу тебе у такому вигляді та ще й твою барку… Ха-ха-ха! Ти схожий на циклопа! А барка — немов труна з вітрилами! її просто не впізнати. Що це ти знову накоїв? Капітан Матео підняв забинтовану руку.
— Вгамуйся, Бенедетто. Ти ж знаєш, що я не люблю багато шуму…
Але Бенедетто, все ще сміючись, тільки одмахнувся.
— Гаразд, Матео… Філіберто, Джуліо! — покликав він своїх підмайстрів. — Сходіть на борт і подивіться, що там треба полагодити. Швидше! Швидше, ледарі!