Незвичайні пригоди Марко Поло
Шрифт:
— Джованні! — здивовано вигукнув Паоло. — Джованні, куди ти поспішаєш?
Хлопець спинився. Побачивши Паоло, він підбіг до нього і схвильовано промовив:
— Паоло! Добре, що я тебе зустрів! Ти не знаєш, де Марко? Мені треба негайно поговорити з ним! Невже ти не знаєш, що трапилось?
Паоло обняв Джованні.
— А що трапилось? Чому ти такий схвильований? Поглянь, онде твій друг Марко. Але він не повинен знати, що я йду слідом за ним…
Та коли Паоло показав на площу, де щойно стояв Марко, там уже нікого
— Де ж він подівся, Джованні? — безпорадно спитав слуга.
— Онде завернув на базар. Ходімо, Паоло!
Вони почали швидко пробиватися крізь море жебраків, торговців і злодіїв, які заповнили П'яцету. Джованні хутко проскочив уперед, і йому вдалося помітити, що Марко завернув у якийсь вузенький провулок. Джованні і Паоло вражено перезирнулись. Але раптом їх охопив страх: чи не загрожує Марко якась небезпека? Джованні навіть забув, чому він, немов ошпарений, біг з Мурано аж на острів Ріальто.
Коли друзі, нарешті, досягли провулка, вони з великим полегшенням побачили, що Марко неквапом походжає взад і вперед, немов когось вичікує.
В кінці провулка стояв укритий соломою кам'яний дім. По чавунній змії над дверима можна було здогадатися, що це таверна.
— Я залишусь тут, — тихо сказав Паоло. — Марко не повинен знати, що я йшов назирці за ним.
В цю мить пробило дев'яту годину ранку.
З таверни вийшов середнього росту жилавий чоловік, спокійно озирнувся навкруги і котячим кроком попрямував до Марко.
— Марко! Марко! — вигукнув Джованні і щосили помчав до свого друга.
Чоловік уповільнив крок. «Прокляття! — буркнув він крізь зуби. — Що треба цьому горбуну?» його рука в кишені стиснула кинджал.
— Джіаніна зникла! — сказав Джованні. — З учорашнього дня ніхто її не бачив. Жодна душа не знає, що з нею трапилось.
— Джіаніна зникла? — здивовано перепитав Марко.
— Ану забирайся звідси геть, горбата жабо! — закричав чоловік, який саме підійшов до хлопців, і так пхнув Джованні в груди, що той аж поточився до стіни.
Марко стояв, ніби паралізований, і непорушним поглядом дивився на Джованні, який скривившись од болю, опускався під стіною на землю. Зникла Джіаніна? Ця фраза заполонила всі думки Марко.
В руці чоловіка блиснув кинджал.
— Марко! — закричав Джованні. Відштовхнувшись ногами від стіни, він немов кішка плигнув, кинувся незнайомцеві на спину і вчепився йому в волосся. Це дало змогу Марко ухилитись від удару. Чоловік упав на землю, миттю скинув з себе Джованні і знову схопився на ноги.
— Ох ти ж, собака! — вигукнув Паоло. Почувши крик Джованні, він побіг до хлопців.
Залишивши долі кинджал, чоловік дременув вулицею і хутко зник за рогом. Паоло погнався за ним.
— Ходімо, — сказав Джованні. — Тобі треба негайно зникнути звідси! — Марко завагався, але товариш узяв його за руку і потягнув за собою.
— Ми вже тут не потрібні, — переконував Джованні. — Паоло
Джованні підняв з землі кинджал і повів друга геть Неподалік від базару вони спинилися, щоб зачекати Паоло. Тут, серед людей, вони трохи заспокоїлись. Здавалось, тільки тепер Марко остаточно прийшов до тями.
— Яке щастя, що ти прийшов, Джованні! — сказав він. Хлопець здригнувся від жаху, згадавши спотворене люттю обличчя чоловіка, який кинувся на нього з кинджалом. Ще трохи, і був би кінець: ніколи б він більше не поїхав у Мурано, ніколи б не побачив звабливої сяючої усіма небесними барвами лагуни, його задерев'яніле, закривавлене тіло лежало б серед брудного завулка. Але Джованні врятував його. Якимсь чудом з'явився він у найтяжчу хвилину.
— Джованні, ти кинувся йому на шию, як стріла. Справді, як стріла!
Очі Джованні заслали сльози. Він ніби не чув слів товариша. Злочинець назвав його горбатою жабою.
— Але що ж сталося з Джіаніною? — спитав Марко і поклав руку на плече товаришеві. — Джованні, що ти там говорив про Джіаніну?
Та Джованні ніби не чув його. В ньому раптом прокинувся страх за Паоло.
— Треба допомогти Паоло. Скоріше, Марко! Хлопці побігли назад і зустріли біля таверни Паоло.
Він важко дихав, обличчя його лисніло від поту.
— Втік, негідник! — вигукнув він. — Я його більше не бачив. Дременув, як чорт. Ходімо скоріше звідси.
— Добре, Паоло, що ти знову з нами, — сказав Марко, обнімаючи його.
— Ох і перелякався ж я, коли той негідник кинувся на вас, — мовив Паоло, витираючи з лоба піт.
Джованні обережно обмацував свою праву руку, якою вдарився об стіну.
— Ти забився? — стурбовано спитав його Марко.
Джованні заперечливо похитав головою. Вони сіли на якусь кам'яну лавку.
— То оце той лист, що завів вас у кляту дірку? — спитав Паоло. — Цікаво! — Тримаючи своїми грубими пальцями папірець, він задумливо роздивлявся ретельно виписані літери. Марко прочитав листа і розповів, як він потрапив йому до рук.
Але тепер уже їх турбувало інше. І Марко і Паоло приголомшила звістка про зникнення Джіаніни.
— Ми повинні розшукати її, — сказав Марко. — Негайно!
— Де ж вона може бути? — спитав Паоло і безпорадно глянув на хлопців.
ВЕДМІДЬ-ТАНЦЮРИСТ
Вже кілька днів не випадало жодної краплини дощу. Осяяна яскравим літнім сонцем дорога в Падую була ніби мертва. Проїхала карета, запряжена двома баскими кіньми з стайні дожа і зняла хмару куряви, яка поволі осідала на траву обабіч дороги.