Нові пригоди Електроника
Шрифт:
Було винайдено унікальну машину “егограф” — величезну сталеву підкову, під якою повільно рухалися носилки з пристебнутим пасками хворим. Машина шар за шаром досліджувала живий чи механічний організм; на десятках екранів мерехтіли різнокольорові кружальця, ромби, многогранники, зрозумілі лише фахівцям; лічильні автомати підсумовували інформацію і ставили діагноз. До класичних визначень “егоїзм” і “егоцентризм” додалися нові, медичні назви хвороби: “егокір”, “егогрип”, “егосвинка”, а потім і суто суб’єктивні, навіть дуже індивідуальні поняття — “еголінощі”, “егосамотність”, “егозвеличення”, “еготелеманія”.
Крім
Наступного ранку після матчу команда Електроника не вийшла на зарядку. Фізорг вирішив: гаразд, хай поніжаться, відіспляться після важкої гри — переможців суворо не судять. А за сніданком схаменувся: ось уже й чай холоне, а шість місць за столом не зайнято.
Ростик хвацько прогарцював до хлопчачої палати, але повернувся звідти розгублений.
— Лікаря! — голосно покликав він і, коли той прийшов, пояснив: — Я, звичайно, не ескулап, але, по-моєму, вони всі колективно знепритомніли.
— І Елек також? — іронічно запитав лікар.
— Уявіть собі — так!
— Ви явно не ескулап, — сухо зазначив лікар.
— Зараз ви побачите… — загадково відповів фізорг.
Як і Ростика, лікаря здивувала тиша в кімнаті. Шість нерухомих постатей простяглися під простирадлами на постелях. Та й на Елековому ліжку, вдень і вночі акуратно заправленому, зараз хтось лежав.
— Привіт, хлопці! — бадьоро промовив лікар. — Сніданок на столі. Пора вставати.
Ніхто не ворухнувся, не відповів. Ростик якось дивно почав озиратися, гукнув: “Агов!..”, ніби він був у лісі, й шепнув лікареві:
— Ну, що я вам казав?
Лікар помацав пульс першого-ліпшого чемпіона. Пульс був звичайний. Потім підійшов до Елека, котрий, як і всі, лежав на постелі, запитав:
— Електронику, що тут відбувається? Робот не відповів.
Лікар суворо повторив:
— Електронику, що з тобою? Що з командою?
Роботові очі, звернені на лікаря, неначе дивилися крізь нього.
— Нічого, — байдуже сказав Ел. Тут Ростик не витримав.
— Підйом! Шикуйсь! Рівняйсь! Смирно! — вдався він до звичних команд.
— Це вам не фізкультзал! — лагідно поправив його лікар. — Тут хворі!
Ніхто з хворих навіть не моргнув. Обличчя в усіх були засмаглі й байдужі, температура нормальна, дихання рівне. А от реакції — ніякої.
— Може, вони перепрацювалися? — запитав лікар. Ростик поморщився.
— Перегрілися на сонці? Ростик розвів руками.
— Чимось травмовані?
Ростик виразно знизав плечима: вже в чому-чому, а в перевантаженнях і травмах він розбирався.
— Що ж вони хочуть? — запитав фахівець у білому халаті.
— Що бажаєте, чемпіони? — голосно повторив фахівець
І тоді чемпіони порушили мовчання. Вони заговорили рівними, спокійними, якимись відчуженими голосами. Так, ми чемпіони, підтвердили вчорашні чемпіони, королі повітря. І ми, королі, вимагаємо для себе умов. Віднині — ніякого псування нервів з ранку на зразок: “підйом!”, “шикуйсь!”, “кроком руш!”; ніякого запанібратства на зразок: “Смирнов!”, “Гей, ти!” або “Елеку!”; ніяких сільськогосподарських фізичних навантажень на чемпіонські організми, крім тренувань. І так далі, і таке інше.
За кожним пунктом “ніяких”, що його виголошували незворушними голосами, з усією очевидністю з’ясовувалося, яких благ і почестей бажають відтепер чемпіони.
— І ти так вважаєш? — запитав лікар, підходячи до капітана команди.
— Я обчислюю варіанти, — спокійно відповів Електроник! — Я — як усі.
Лікар похитав головою.
Ростик, здається, більше був обізнаний із симптомами нового захворювання, ніж його колега.
— Повітряні бродяги, суперкоролі й новоявлені чемпіони, я вас зрозумів! — урочисто промовив він, оглянувши принишклу команду. — Я обіцяю, що ви матимете необхідні тренування і додаткові компоти. І залишитеся непереможеними!
— Досить! — обірвав його один з чемпіонів.
— Він хоче заспокоїти нас компотом, — мляво підхопив другий.
— Обізвав бродягами, — злегка скривив губи третій.
— От що, Ростику, — Макар Гусєв трохи підвівся на лікті, — ще одне образливе слово — і ми переходимо до іншого тренера.
Ростик, котрий бачив немало “чудес” у своєму спортивному житті, завмер із розкритим ротом.
— Попрошу дотримувати лікарняного режиму, — сказав рішуче фахівець у білому халаті. — Я маю поставити діагноз… Сніданок принесуть у палату…
Один лише Сироїжкін заявив, що він цілком здоровий і скоро всі інші видужають, але голос був у нього не дуже впевнений, і йому не дозволили встати з ліжка.
Лікар і фізорг вийшли на веранду, тихо причинивши за собою двері.
— Який тут діагноз?! — сичав червоний від обурення Ростик. — Звичайна спортоманія! — Ростик розумів, що його звіт у міністерство про нові методи тренувань несподівано провалився.
— Щось спортом тут не пахне, — замислено промовив лікар. — Манія є, згоден, ця хвороба серйозна. Найімовірніше, їх уразив вірус. Але чому так раптово? І що це за вірус?
— Агов, хлопці! — покликала Електроничка, заглянувши у відчинене вікно. — Що з вами, хлопці?
Шестеро хворих не ворухнулися.
Вікна палати обліпили волейболістки Елиної команди.
— Ой, дивіться, дівчатка, вони — наче мумії… втомилися, бідолахи!.. Хай знають, як з нами боротися!.. А може, це всерйоз? Може, захворіли? Може, ми в усьому винуваті?..
Новини про вчорашніх переможців поширювалися по табору зі швидкістю польоту м’яча. Чемпіони за додаткове какао дозволили оглянути себе й прослухати легені. За пончики погодилися зміряти тиск на руці. А за аналіз крові з пальця зажадали покупатися перед обідом. Але яке вже тут купання, коли діагноз неясний! Довелося кров брати трохи не силою.