Чтение онлайн

на главную - закладки

Жанры

Шрифт:

Старий Лазар росяним листком обтер свої мокрі очі і пішов до хати між внуків.

ДУРНІ БАБИ

Як то сталося, що жінки на ринку зробили недозволені збори, того ніхто добре не знає. Почалося від того, що стеці­вська жінка приїхала люта з Коломиї- від сина, що сиди­ть в криміналі.

– Мало-м під мурами не замерзла, не пускають - та й реш­та. Ходжу по морозі, душа в мені стигне, коби-м хоть з-поза гратів уздріла його...

Жінок коло неї вже більше.

Питаєте, за що сидить. А лихе його знає - за газети. Уз­д­рів через вікно жандаря та запхав мені в пазуху якісь па­пе­рі. А жандар обшукав його до голого тіла, перевернув хату до­гори ногами та й сів. Надумав, надумав та й каже мому чоловікові: «Ідіть за цев жидівков через дорогу, най зараз прийде». Прийшла жидівка, а жандар каже: «Обшукай цю жінку, чи нема коло неї яких паперів». І рихтіг, витягла з па­зухи ті папері, що мені син дав. Жандар урадувався, по­пе­ребирав ті папері та й каже хлопцеві: «Ходіть зі мною на постерунок». Та й як пішов, то й до сегодні. Питала я, питала, розвідувала, аж чую, а він у криміналі в Коломиї...

Жінок щораз більше.

– А хоть би-м і замерзла, то їду до него, то в мене наймилі­ша дитина, може, він голоден, може, його нендза їсть, може, за ґратами замерзає. Старий кричить, на кого решта дітей маються лишити. А я кажу йому: «Як не хочеш завезти ід колії, то я, бігме, на колінах піду». Вздрів що нема зо мнов що робити, запрєг коні та й повіз. Сіла я в ту колію, пудить , гадаю, зараз буду його видіти...

Жінок уже зібралася велика громада, вже й чоловіки по­заду з батогами поставали, і поліцай вже підслухує.

– Та нім я найшла той кримінал, заки я там ся добила, то най вас бог боронить. Але трафився якийсь добрий панок та й каже до мене: «Чо ти жінко, під цим муром за­ме­р­за­єш?» А я плачу. Розповіла я йому, що так і так, і він завів ме­не всередину до криміналу. Стягнули з мене протокул, як я си називаю, як він си називає, відки...

Жандарм пробував розгонити, але з бабами то так легко не йде.

Там виділа сина, відай, ним так, відколи він, не тішилася. І не журітьси, мамо, і веселий він, і каже: «Тут нас сидить таких богато, нічо нам не буде, як який рік-два дістану, то ми молоді та й відсидимо». Отак він ме­не розва­жує. Дивлюся на ті мури, на малі вікна з гратами та й кажу йому: «А де ж ти тут, сину, годен два роки вітримати?» Отак я з ним мінуточку побула - та й гай, бабо, забирайся. Але мені і це добре...

Тут уже зробилася баталія, жандармів щораз більше, жін­ки не хотять розходитися, крик. Якась карлівська жінка кричить:

– Ви хочете всі наші діти, що в школах вчуться, зогноїти по криміналах, аби потім мужиків запрячи в ярем...

– Ви наші діти порозгонили по всім світі, мій утік на Ук­ра­їну, та й не знаю, ци жиє він, ци пропав.

– А мій гине десь у чехах.

– А мій у німця, аби вам так легко конати, як мені оп­ла­ку­ва­ти мою дитину!

Жандармів щораз більше, крик росте. Чоловіки вже про­бу­ють успокоювати жандармів, що це дурні баби, що вони не знають припису.

– То най лиш ті дві жінці виступлять, ми з ними зробимо протокул, а ці решта най розходяться.

– Ех, ми знаємо ці протоку ли. Беріть нас усіх.

Чи довго довго, чи коротко правдалися жінки з жанда­р­ма­ми,

але за яку годину рушив похід жінок під магістрат, а по боках жандарми. Мороз скрипів і скреготів під ногами, а зза­ду йшли чоловіки з батогами.

Та кожна з них у червоній платині. Де вони годні пізна­ти, та й який дідько з тільки бабами годен собі дати раду...

І це була правда. До самого вечора жінки мерзли на ма­гі­ст­ратськім подвір'ю, перемінювали на собі хустки, аби їх не пізнати, і не мож було їх вигнати. Треба було аж про­сь­би, щоби їх звідти позбутися.

А як розсипалися вулицями, то реготалися, як з весілля йду­чи. Звичайно, дурні баби...

ШКІЛЬНИК

В громадській канцелярії купа неспокійних, крикливих жінок. Спокійно лишень сидить коло стола жандарм із ка­ра­біном і війт. На долівці за війтом у кутичку сидить дуже обдертий хлопчина й оглядає чорненькими очима публіку.

– І чого ви, жінки, хочете від цего бахура?

– Ми хочемо, аби ви єго приперли, бо через него ані нам, ані дітей нашим нема в цім селі життя...

Закричали, заломи­ли руки.

– Та кажіть, Тофанко, таже ви бігали до шандара...

– А вам ще богато вповідати треба за цего байстрюка? Він збирає малі хлопці по лугах та годує їх мухами та че­р­ва­ками. Писки їм напухають, спати через ті плачі не можна. Діти єму виносять, що де в хаті подиблють. Він їсть із ци­ганами здохле мнєсо. Такого ще світ не видів. Відколи йо­го мама вмерла, то він здичів, ніхто його не годує, ніхто не обначовує, ніхто не обпирає...

А хлопець з землі каже:

– Це якась дурна Тофанка, та як маму прикидали глинов, то хто мене має годувати та обпирати? Що де йму в руки, то з'їм та й не голоден, що де вкраду з плота, та й си вбираю. Б'ють мене, і добре б'ють, але я терплю. Як нема ма­ми, то мус терпіти...

– Дивітьси лиш на него, аби си скривив, аби плакав, аби си покаєв, а він ще змудра вповідає...

Та кажіть уже, Тофанко, що він наробив?

– Та вірідила я свого Лукинка до школи, обмила, . на­го­ду­ва­ла, дала білу сорочку, а він собі каламарчик взєв, та то­р­би­нку з книжками, та й хліба в пазушину. А я чистю вовну пе­ред хатов, нічого не гадаю. За якусь там годину ци пів вбі­гає в ворота таке, як чорт, всілякими фарбами пома­льо­ване, і плаче, аж крізь вуха си промикає. Лиш по голосі пізнаю, що це мій хлопець. Вхопила-м на руки, занесла-м до ха­ти, мию, б'ю, а він кричить. Рукави і пазухи в мене, як види­те, закрашені всілякими красками...

Жінки оглядають фарби на сорочці Тофанки і міркують, чи фарба дасться відопрати.

– Дитина захрипла від плачу та й вповідає мені, що, як ішов до школи, цеє копилюк перейшов його лугами та й каже: «Так і так, Лукине, скинь сорочку, я тобі тіло нама­люю всілякими фарбами. Хлопці будуть за то-бов бігати та й сміятися». Хлопець скинув сорочку, а він єго обмалював ко­ло ставка всілякими фарбами. «Ану, побігай,- каже,- по лу­зі, як мотиль будеш». А сам хапнув єго сорочку, і поясок, і все та й втік у кукурудзи. Убравси, розілляв по собі ант­ра­мент і пішов, байстрило, до школи...

Поделиться:
Популярные книги

Единственная для невольника

Новикова Татьяна О.
Любовные романы:
любовно-фантастические романы
5.67
рейтинг книги
Единственная для невольника

Кодекс Охотника. Книга XXI

Винокуров Юрий
21. Кодекс Охотника
Фантастика:
фэнтези
попаданцы
аниме
5.00
рейтинг книги
Кодекс Охотника. Книга XXI

Любовь по инструкции

Zzika Nata
Любовные романы:
любовно-фантастические романы
5.85
рейтинг книги
Любовь по инструкции

Хозяйка старой пасеки

Шнейдер Наталья
Фантастика:
попаданцы
фэнтези
7.50
рейтинг книги
Хозяйка старой пасеки

Самый богатый человек в Вавилоне

Клейсон Джордж
Документальная литература:
публицистика
9.29
рейтинг книги
Самый богатый человек в Вавилоне

Север и Юг. Великая сага. Компиляция. Книги 1-3

Джейкс Джон
Приключения:
исторические приключения
5.00
рейтинг книги
Север и Юг. Великая сага. Компиляция. Книги 1-3

Случайная жена для лорда Дракона

Волконская Оксана
Фантастика:
юмористическая фантастика
попаданцы
5.00
рейтинг книги
Случайная жена для лорда Дракона

Последнее желание

Сапковский Анджей
1. Ведьмак
Фантастика:
фэнтези
9.43
рейтинг книги
Последнее желание

Печать Пожирателя

Соломенный Илья
1. Пожиратель
Фантастика:
попаданцы
аниме
сказочная фантастика
фэнтези
5.00
рейтинг книги
Печать Пожирателя

Бастард

Майерс Александр
1. Династия
Фантастика:
попаданцы
аниме
фэнтези
5.00
рейтинг книги
Бастард

Возвышение Меркурия. Книга 14

Кронос Александр
14. Меркурий
Фантастика:
попаданцы
аниме
5.00
рейтинг книги
Возвышение Меркурия. Книга 14

Так было

Микоян Анастас
Документальная литература:
биографии и мемуары
5.00
рейтинг книги
Так было

Седьмая жена короля

Шёпот Светлана
Любовные романы:
любовно-фантастические романы
5.00
рейтинг книги
Седьмая жена короля

Госпожа Доктор

Каплунова Александра
Фантастика:
попаданцы
фэнтези
5.00
рейтинг книги
Госпожа Доктор