Новели 1926 - 1933 рр.

Стефанык Василь Семенович

***

– А найновішого інтересного я нєбогато годен розпові­с­ти. А отут дивіться через вікно. Це такий кутик мого села, на­віть має назву. Цей кутик

під панським лісом. Ліс шу­мить, навіває в душу всілякі забаганки, то платви треба, то оголоблів до саний, то молодої смерічки на деревце весіль­не, богато люди потребують ліса. А з того ревізії по хатах, процеси, кошта і кримінали. Тамті кути села не мають тих лісових навичок, а ці оді-дичили по предках. Дідич­ність, як знаєте, річ тяжка, аби її злизати параграфом. Десь давно по другім кінці села, того вже відси не видите, то був великий став, то там довгі роки, і я пам'ятаю, ще валялися сіті та неводи, але то давно, здається, що і той кут ста­вовий мав свою дідичність, але став висох та й дідич­ність також. А тут ліс росте і дідичність. Через то цей кутик, перед вікнами в мене, дивний є, розпроцесований, ро­з­жертий, щодня ліцитації, бо такої зажертості між властями і мужиками я не тамлю. Селяни всі ненавидять від ма­ле­нького урядничка аж до великого, я такого, що тепер, ніколи не бачив. Йде боротьба безпощадна, і отаку вам за­ба­в­ну історію скажу. Я вже і очий добрих не маю, але диву­ва­ло мене тото, що майже щодня бачу вулицями людий святочно вбраних. І хлопці, і жінки, і діти. Чи пам'ятка,

чи яке церковне свято, забогато свят. Питаю свого старого сусіда: «Даниле, а кажіть, чи таких богато свєт у вас настало?» - «Ге, пане навчитель, такі свєтошні чєси настали, бо, видите, приходе з дзвінками пани та всю одежину хапають, кот­ра добра, а коло церкви стоїть наш вартівник. Як лиш вздрить бричку з панами, то біжить щодуху на цей кутик. Все, що жив, кидає з рук роботу і вбираєси в свєтошне, а на постелі та й на лаві все дрантє стоїть так, що пани то в ру­ки не хотє брати. Отож пани спацірують та й мужики спаці­рують, та й таких свєт у нас кілька раз на тиждень, бо бог знає до кого прийдуть. Оден за кримінал, оден ручєв, те­пер межи людьми нема рєду. Зразу то ховали в такого ґазди, що він без мотилиці , але прийшли такі зрадники, то як напали пани на того ґазду, то вівезли відти щось сім фір найкращої одежини. А що млинків, січкарень і возів. Зойк під небо був, але не помогло, то відтогди, пане навчитель, як пани є в нас, то мужики свєткують і ходе по-свєтош­но­му. А ви фасуєте пенції, то можете ходити подерті».

***

– Так, панове колеги, це є найцікавіше, що я вам мав впо­ві­сти, а більше нічого не знаю, бо вже-м дуже старий, но і ду­рний.