Обітниця

Ладыженский Олег Семенович

Дурень, сам себе жалію, сам себе жену бігом,


Сам недугами хворію, сам у домовині тлію,
Білими кістьми

білію… Сам – і другом, й ворогом,


Cам – і птахом, і стрілою, і пожежею, й золою,
Доброю чи ні судьбою, осінню, що дасть врожай,


Сам – і ниткою простою, і ошурком під пилою,
Круглим блюдом з пастилою та родзинками на край.


Що ж, усі мої незгоди – також я? Чи примхи моди,
А чи забавки природи – я, і годі? Тільки я?


Я дивлюсь – років немає; я сміюсь – життя триває,
Я співаю – все співає, і хвороби, мов бур'ян,


Топче моя мати-доле, щоб зерно легло

у поле…
Ще не пізно. Ще тріпоче пісня – зіронько моя!

(переклад – Марини Слов'янової. Останні чотири-п'ять рядків – Олег Ладиженський)

 

«Наче краплі в тумані – ми були й нас нема…»

Наче краплі в тумані – ми були й нас нема,
Наче гроші в кишені – ми були й нас нема,
Нас ніхто не піймає, нам ніхто не повірить,
Нас ніхто не обдурить – ми були й нас нема…

(переклад – Марини Слов'янової)

«Вам раджу, любі друзі, я…»

Епіграма – Володимиру Пузію

Вам раджу, любі друзі, я
Читати Вовку Пузія,
А не якісь «тварєнія»
Москалика Ареньєва!