І один у полі воїн
Шрифт:
— Армії? Тоді ви мене не зрозуміли. Не армії, бароне, а командування!
— Пробачте, гер генерал, саме так я й зрозумів, але не насмілився сказати, — поправився Генріх.
— І ці помилки призводять до того, що дехто вважає, що корабель потопає і треба насамперед рятувати себе.
— Так, здається, роблять щури.
Еверс хрипло розсміявся:
— Саме так я і розцінюю події в Італії.
— Але мені, насмілюсь сказати, здається, що паніка передчасна, що немає ніяких підстав дивитись на майбутнє песимістично.
— Якщо
За годину генерал Еверс спеціальним літаком вилетів з Парижа до Сан-Ремі.
Розмова з генералом схвилювала і зацікавила Генріха. Натяки Еверса красномовно доводили, що в нього є якісь плани. Він їх, правда, поки приховує, але незаперечно одне — невдоволення командуванням настільки зросло, що навіть завжди стриманий генерал не вважає потрібним з цим ховатися. І це ж лише квіточки! Ягідки будуть згодом…
Другого ранку, рівно о десятій, Генріх відрекомендувався начальникові майбутніх курсів оберсту Келлеру.
— Відкриття курсів на деякий час відкладається, — сповістив Келлер. — Можливо, вам доцільніше повернутися в частину і чекати виклику.
— Командир дивізії генерал Еверс — він тільки сьогодні вилетів з Парижа — наказав мені чекати тут, оскільки є думка, що наша дивізія одержить якесь особливе завдання і в найближчі дні буде передислокована, гер оберст.
— Коли одержите телеграму, повідомте мене.
— Вважатиму за свій обов'язок, гер оберст!
— Ви не син командира сто сімнадцятого полку Ернеста Гольдрінга?
— Ні, мій батько, барон Зігфрід фон Гольдрінг, загинув, і мене всиновив генерал-майор Бертгольд. Він працює при штаб-квартирі в Берліні.
— Вільгельм Бертгольд?
— Так точно!
— О, тоді прошу передати від мене найщиріше привітання. Ми з ним старі знайомі, ще з першої світової війни.
— Певен, що для нього це буде великою приємністю…
— Я гадаю, що ви не нудитиметесь у Парижі. Але оскільки вам тут доведеться затримуватись, було б шкода, коли б ви без жодної користі прогаяли час. Якщо хочете, я накажу передрукувати для вас конспекти майбутніх лекцій. Це позбавить вас зайвих турбот — не доведеться конспектувати самому, коли почнуться заняття.
— Мені просто незручно, гер оберст, завдавати вам стільки зайвого клопоту.
— Пусте! Мені дуже приємно було познайомитися з вами, бароне, і я радий, що можу зробити цю маленьку послугу сину мого доброго знайомого. Дуже шкодуватиму, гер обер-лейтенант, якщо вас справді скоро відкличуть… Але в такому разі вам особливо знадобляться конспекти. Гадаю, що на кінець тижня ви зможете їх одержати!
Вперше за багато часу у Генріха видалося кілька цілком вільних днів, і він думав про це з сумом, навіть страхом. Як людина, що весь час мчала у стрімкому бігові і враз спинилася, він відчував, що всі оточуючі предмети немов проносяться повз нього, зливаючись у невиразну
Даремно Курт навмисне уповільнював хід машини, проїжджаючи повз якийсь пам'ятник чи цікаву архітектурну споруду, даремно зовсім виключав мотор на просторих, величних майданах, захопленими вигуками силкувався привернути увагу обер-лейтенанта до численних вітрин антикварних магазинів на вулиці Ріволі. Генріх байдуже проїздив під Тріумфальною аркою, кидав короткий погляд на Вандомську колону, навіть не повернув голови, щоб глянути на Палац президента на Єлісейських Полях, і все гнав, і гнав машину вперед, не помічаючи, що однією і тією ж вулицею вони проїздять вдруге, а то і втретє.
Не питаючи дозволу, Курт сам повернув машину на Марсове поле і спинив її навпроти Ієнського мосту, біля Ейфелевої башти. Підйомна машина не діяла, і Генріх гвинтовими сходами піднявся на другу платформу башти. Не слухаючи пояснень гіда про час, коли інженер Ейфель збудував цю грандіозну споруду в триста метрів заввишки і скільки на неї довелося витратити металу і коштів, Генріх вийшов з скляної галереї на площадку і, спершися на поруччя, глянув з висоти на місто. Лише тепер він вперше побачив Париж. Побачив не тільки оком, а і тим внутрішнім зором, який один спроможний вдихнути душу в бачене, доповнюючи його всіма спогадами з прочитаного про це оспіване найкращими письменниками Франції місто.
Ось він, Нотр-Дам — собор Паризької богоматері, по якому водив його в дитинстві могутній геній Віктора Гюго поруч з тоненькою красунею Есмеральдою і її біленькою кізочкою. А там вмирав біля барикади на вулиці Шанврері веселий гамен Гаврош, відважний і палкий, насмішкуватий і визивно безтурботний навіть перед лицем смерті. По отих он бульварах, може, скрадався старий Горіо, якого потай проводив Бальзак у особняки його прекрасних і невдячних дочок. Десь, певно на острові Сіте, блукали в свій час веселі і зухвалі мушкетери Дюма… А там, мабуть, кладовище Пер-Лашез і славетна Стіна Комунарів, де було розстріляно останніх захисників Комуни…
Залитий сяйвом пригасаючого сонячного дня, Париж простягав до неба шпилі своїх соборів, верхівки башт, куполи громадських споруд, колони пам'ятників, ніби хотів безліччю рук затримати останні промені сонця, щоб назавжди зберегти славетне місто у сяйві величі і перемог.
Генріх хотів піднятися вище, на третю платформу башти, але виявилося, що там розташований радіомаяк і вхід туди заборонений.
Поверталися додому Великими Бульварами, і Генріх ніби вперше помітив їх своєрідну непередавану красу. Він довго не міг збагнути, що саме в них його так зачарувало, і раптом зрозумів — каштани! Знайомі, любі каштани, що були красою і його рідного міста.