І один у полі воїн

Дольд-Михайлик Юрий Петрович

— Ми поводили себе лише як завойовники, а завойовник, коли він хоче втриматись на захопленій території, мусить бути і дипломатом-психологом! — резюмував свою думку Толле.

Себе він, очевидно, вважав дуже тонким дипломатом і людиною широкого світогляду. Проте всі його зауваження і висловлювання свідчили про розум, хоч і допитливий, але обмежений. І Генріх не без зловтіхи думав, як швидко розвіються всі ілюзії генерала, тільки він зіткнеться на Східному фронті з населенням окупованих гітлерівцями територій.

Вже наприкінці вечері генерал сповістив Гольдрінгу і Шульцу зовсім несподівану для них обох новину:

— А знаєте,

гер фон Гольдрінг, вам доведеться заїхати до штабу нашого корпусу в Діжон.

— Але ж усі матеріали для мене вже приготовано, принаймні гер Бушмаєр запевнив мене, що завтра вранці він їх мені вручить. Офіціально завірені і підписані. Невже знов якась затримка?

— Ні, ні, з нашого боку ніяких затримок. Ви, справді, о дев'ятій ранку одержите все, як і було обіцяно. Проте в Діжон все-таки доведеться поїхати. Справа, бачте, в тому, що я в свій час подав проект реконструкції першої лінії укріплень. Якщо цей проект буде прийнято, тоді дані, які ви у нас одержите, доведеться дещо змінити, зваживши на ті поправки, що, безумовно, виникнуть в зв'язку з реконструкцією. Нам перед виїздом на Східний фронт теж, мабуть, доведеться замінити частину зброї. Отже, ми зможемо дещо залишити вашій дивізії. Все це треба з'ясувати і уточнити. Я гадаю, що завтра, одержавши від нас всі матеріали, ви з майором Шульцом виїдете до Діжона і там остаточно з'ясуєте це питання. Адже ви не проти того, щоб ще один день провести у товаристві вашого друга?

Генріх мовчки вклонився на знак згоди.

— А ви, гер майор?

— Я буду щасливий побути в товаристві гера Гольдрінга якнайдовше! — радо відповів Шульц.

«Він явно зрадів, почувши пропозицію Толле поїхати разом зо мною до Діжона, — думав Генріх, вже лежачи в ліжку. — Може, щось сьогодні, під час огляду укріплень, помітив?

І хоче в штабі корпусу, де у нього можуть бути зв'язки, притиснути мене до стіни? Ні, навряд! Він не пішов би на такий риск, щоб випустити мене звідси з таємницею Атлантичного валу. Адже по дорозі я можу втекти. А він же сам возив мене по валу, сам здобував перепустку! А що, коли повернути йому оте фото з генералом Данієлем і мирно розпрощатися? Поки я не передам плівку? Але, одержавши фото, він відчує, що руки в нього розв'язані, і на боротьбу зі мною, своїм найзапеклішим ворогом, стане відверто, не ховаючись за анонімками, негайно! Отже, я не зменшу небезпеку, а ще посилю її. Мене можуть затримати десь на дорозі, і тоді… Ні, лишається єдиний вихід — стати на двобій з Шульцом. І обов'язково вийти з нього переможцем!»

Надвечір другого дня Генріх і Шульц були вже в Нанті. Тут вони мали пересісти в інший поїзд, щоб їхати на Діжон.

Виявилось, що чекати поїзда прийдеться до вечора.

Обідали і вечеряли вони разом, за одним столом. І коли б хто простежив за їх поведінкою, він би неодмінно подумав: «Ось друзі, які один одному ладні віддати все!» Так щедро пригощали вони один одного стравами, напоями, десертом. Але найбільше напоями.

Шульц, той самий Шульц, який кожну марку, перед тим як її витратити, довго обмацував пальцями, ніби пестячи її на прощання, який кожен франк, заощаджений після запросин кудись на обід, окремо ховав, як позаплановий прибуток, в найпотаємніші схованки, цей Шульц сьогодні для барона Гольдрінга не шкодував нічого: він замовляв найкращі марки вин, частував Гольдрінга найдорожчим коньяком, виявляв свою непогану обізнаність з лікерами. І єдине, чим цього разу був цілком

щиро занепокоєний майор Шульц, було те, що його друг відмовлявся пити, а тільки пригублював то чарку, то бокал.

Барон фон Гольдрінг, як завжди, був також щедрий і гостинний.

— І давно ви не п'єте, гер Шульц? — поцікавився Генріх, помітивши, що майор відпиває дороге вино вже надто маленькими ковточками.

— З того часу, як ми з вами розлучилися після Східного фронту, я дав собі слово не пити до перемоги Німеччини! — пояснив майор, хоч його почервонілий, вкритий синіми прожилками ніс і мішки під очима красномовно свідчили, що Шульц аж ніяк не був прихильником сухого закону.

В купе нерозлучні друзі також їхали разом і тільки вдвох. Шульц пообіцяв провідникові чималу нагороду за те, щоб той до них нікого з пасажирів не пускав.

— Принаймні матимемо змогу спокійно відпочити! — задоволено сказав Шульц. — Я, знаєте, фон Гольдрінг, люблю їхати один, бо всю дорогу сплю. Врешті-решт мандрівка в вагоні — це той же відпочинок.

— Цілком з вами згоден, Шульц! — погодився Генріх, зручніше вмощуючись на своєму місці.

Генріх заплющив очі і, розстебнувши комір сорочки, відкинувся на подушку. Шульц зробив те ж саме.

Хвилин за п'ять почулося рівне, спокійне дихання обер-лейтенанта. Добре натреноване дихання нічим не виказувало, що він не спить, а з-під не зовсім щільно стулених повік пильно стежить за своїм візаві. Ось Шульц кліпнув віями раз, другий. Напіввідкрив щілинки очей. Його напружений погляд обмацує обличчя Генріха, шукаючи того розм'якшення м'язів, яке доводить, що сон зморив людину.

Генріх розплющив очі, потягається і на весь рот позіхає.

— Чорт забери, і спати хочеться, і відчуваю, що не засну, — скаржиться він Шульцу, який теж робить вигляд, що прокинувся.

— А ви роздягніться, скиньте мундир, — радить той.

— А ви чому не спите і чому не роздягаєтеся?

— Я звик спати і зодягнутий, і сидячи, і навіть навстоячки, — відповідає Шульц і заплющує очі.

І знову довга мовчазна пауза, під час якої кожен з супутників через нещільно сплющені повіки пильно стежить за іншим.

Генріх починає відчувати ту розслабленість, яка завжди є передвісником сну. Ні, він сьогодні спати не має права! Надто вже посилено частував Шульц його сьогодні, не шкодуючи витрат! Та й дихає майор щось дуже тихо і нерівно, хоч і похвалявся, що в дорозі добре спить!

Генріх підводиться і натискує на кнопку дзвоника.

— Чашку міцної чорної кави! — кидає він провідникові, коли той з'являється в дверях.

— Бароне, що ви робите! Каву на ніч? — голос Шульца звучить турботливо, навіть благально.

— Розумієте, майоре, я вже себе знаю: коли відразу не засну, а отак куняю, як зараз, — ніч однаково буде зіпсована. Краще вже випити каву і прогнати сон зовсім.

— То випийте снотворного!

— Немає — це раз, і не люблю — два.

— У мене є люмінал! — охоче пропонує Шульц.

— А люміналу вже й зовсім ніколи не вживаю, від нього спросоння дуже важка голова.

Провідник приніс чашку чорної кави і мовчки поставив на стіл.

— Принесіть і мені! — наказав Шульц.

— Гер Шульц! Ви ж тільки-но застерігали мене проти кави!

— Було б не по-товариському залишити вас наодинці і спати самому…

— Ну. що за умовності!

Шульц не відповідає і починає сьорбати маленькими ковтками принесену провідником каву.