Один в океані
Шрифт:
Того ж дня, об 11-й годині, я побачив миль за десять від «Єретика» корабель. Мене не помітили.
«Потерпілий, бідний брате мій! Коли хочеш урятуватися, розраховуй тільки на власні сили! Я опинився між кораблем і сонцем, і мене не помітили. Яка досада! Адже корабель зупинився, щоб визначити свої координати, і стояв хвилин десять, не менше! Мої близькі могли б одержати від мене вістку. Цей корабель іде на північний схід, певно, з Америки до Азорських островів» [20] .
20
Треба не
Коли б у цей час я знав, що готує мені доля! Я зробив нову помилку у своїх обчисленнях. У навігаційному довіднику вказано годину заходу сонця для нашої широти при нульовій довготі. Нормально мене повинно зносити на 4' на кожний градус. В довіднику також визначено час, коли сходить та заходить місяць. Але моя гадана довгота, на жаль, зовсім не відповідає довготі, визначеній опівдні і під час заходу сонця, і разом з тим точно відповідає довготі, яку мені дає час заходу місяця. не зна, яку ж вважати правильною? Лише пізніше я довідався, в чому річ: один офіцер військово-морського флоту пояснив мені, що це явище було викликане рефракцією.
Щоб згаяти час і зміцнити пам'ять, починаю розважатися головоломками. Раніше я був зовсім байдужий до математики, а тепер цілими днями займаюсь обчисленням, підраховую в думці середню швидкість «Єретика», ділю 2700 миль, які мені треба пройти, на середнє число миль, які проходжу за добу, щоб дізнатися, скільки днів ще мене носитимуть течії та вітер. Варіюючи середню швидкість, я роблю ці підрахунки сьомий, восьмий, дев'ятий раз…
Цього ще не вистачало! Я починаю вірити в прикмети і стаю марновірним. Що ж, марновірство — супутник і друг самотності. Якщо, наприклад, я відразу не знаходжу люльку, коли хочу курити, то вбачаю в цьому дуже погану прикмету. Перед відплиттям з Канарських островів мої друзі подарували мені маленьку ляльку. Інколи, дивлячись на ляльку, я в думках звертаюся до неї. Потім навіть починаю говорити вголос, розповідаю, що збираюся робити в майбутньому. Відповіді, звичайно, не жду: поки що це не діалог. Вона почне розмовляти зі мною пізніше. А в цю хвилину мені просто хочеться поговорити — переконатися в тому, що я справді живу.
Я вже добре вивчив морехідні якості свого човна. Коли «Єретик» іде з нормальною швидкістю, а вітер помірний, я визначаю приблизну швидкість по тому, як натягнутий шкот.
Вітер, що вже два дні, як ущух, знову почав загравати з вітрилом, і тепер в середньому я роблю 4 вузли. Просто чудово! Коли б так було весь час, то за двадцять днів…
Вівторок, 4 листопада. Визначив довготу за місяцем. Від моєї гаданої довготи вона відрізняється на 3°, а від того, що показує сонце, — на цілих 9°! Тепер я вже нічого не розумію. Батареї розряджаються, і приймач працює ледве чутно. Власне, його можна слухати тільки ввечері, коли станції чути найкраще. Орієнтуватимуся на свої гадані координати, роблячи максимальні поправки за місяцем. Учора держав курс прямо на захід; сьогодні перебуваю на 18°58? північної широти. А п'ять місяців тому ми пливли біля берегів Менорки і хотіли зробити першу зупинку. Скільки відтоді збігло часу, які простори лишилися позаду!
Вже 6-та година вечора, а я ще не зловив свій «обід». І найприкріше те, що навколо човна аж кишить риб-лоцманів. О 7-й годині я нарешті витягнув свій «обід». Спать лягати натщесерце не доведеться. Навколо мене пірнають
Якщо нічого не станеться, через дванадцять днів я згорну «штурманку» адмірала і користуватимуся спеціальною картою Карібського моря. Тоді мені лишиться пропливти якихось шістсот миль, таку ж відстань, як від Касабланки до Лас-Пальмаса.
Я вже давно не засвічував уночі сигнального ліхтаря і зараз починаю шкодувати, бо кораблі не помічали мого човна. А я ж мав нагоду послати рідним бодай якусь звістку про себе! Ця думка гнітить. До того ж у мене більше немає чого читати. Перед відплиттям постала давня проблема: які книжки взяти в експедицію, що триватиме кілька місяців? Намагаючись поєднати всі жанри, я взяв том Мольєра, повне зібрання творів Рабле в одному томі, Сервантеса, том Ніцше, драми Есхіла двома мовами, Спінозу, вибране Монтеня, а з музичних партитур — «Страсті» Баха і квартети Бетховена.
«Я вже не вірю, що можу зустріти якийсь корабель. Океан — вимерла пустеля, нікого немає, я зовсім самотній. Коли досягну 50° західної довготи, тобто днів через десять (тоді я наївно вірив у це!), якщо тільки кораблі не зустрінуться раніше, — почну засвічувати сигнальний ліхтар».
Останнім часом мене частенько відвідують акули, та я вже звик до таких візитів і ставлюся до цих хижаків з глибоким презирством. Жалюгідні боягузи! Досить їх тільки стукнути легенько по носі, і вони одразу ж кидаються навтіки. Звичайно все це відбувається так: акула наближається і починає штовхати мордою човен. Я хапаю весло і, розмахнувшись, щосили б'ю акулу по голові; переляканий хижак блискавично пірнає і зникає в глибині. Мої друзі доради, мабуть, тішаться з цього видовища, проте все ж, коли з'являється страшна потвора, вважають за краще триматися на пристойній відстані.
Певно, доради ставляться до мене з глибокою довірою та повагою, бо навколо «Єретика» їх збирається чимдалі більше.
5 листопада я став свідком справжнього феєричного спектаклю. Я часто зустрічав зграйки летючих риб. Звичайно вони вистрибують з води і летять якусь мить над хвилями, наче планери. Але коли на них кидаються мої доради, летючі риби починають перестрибувати з гребеня на гребінь. Злегка торкаючись хвостом поверхні води, вони одночасно відштовхуються плавцями, наче крильцями, щоб злетіти проти вітру і втекти від переслідувачів.
Але доради надзвичайно спритні. їх не обдуриш. Виставивши з води спинні плавці, вони, наче торпеди, мчаться за своїми жертвами і наздоганяють їх саме тоді, коли ті падають у хвилі. Маленькі хитруни думають, що занурюються в море, насправді ж вони потрапляють у хижі пащі дорад.
Крім цього, мені пощастило сьогодні побачити ще одне незвичайне видовище: зграя «морських серпокрильців» переслідувала величезний косяк летючих риб. Не розумію, звідки у відкритому морі взялися ці птахи, аж одинадцять штук.
Згодом виявилося, що саме того дня «Єретик» пропливав дуже близько від островів Зеленого Мису, але, звичайно, я цього не знав.
Між іншим, про птахів. Звичайно потерпілим кажуть: «Якщо ти бачиш багато птахів, — це значить, що земля близько».
В даному разі таке твердження цілком відповідало істині: земля знаходилася від мене за якихось 60 миль, і тільки вітер та течія заважали мені наблизитися до неї.
Потерпілим, крім того, кажуть: