Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця
Шрифт:
— Ну, тоді, як ти дізналася, що люди зі штату склепу вважають, що тут щось неправильно? — Звернувся генерал Трімак до Кари. — Врешті-решт, адже вони не можуть ні сказати, ні написати про це.
— Ти ж вдаєшся до мови жестів, коли намагаєшся дотримати строгу тишу, даючи розпорядження своїм солдатам, або при сильному напруженні битви вони можуть не розчути тебе. Ось і вони вдаються до того ж способу.
Вони користуються знаками, які винайшли за ці роки, щоб спілкуватися один з одним. Якщо спостерігати їх, в деякій мірі вони жестами розмовляють.
— І зможеш дочекатися, поки вони не висловлять свою думку, — додала Верна.
Для неї все це виглядало безглуздо, але сенс всього цього був надзвичайно серйозний і вона хотіла знати про це напевно. З тих пір, як Верна стала аббатисою, вона навчилася тому, що незважаючи на свою схильність робити висновки самій, завжди добре залишатися відкритою для інших думок.
У справах, які виглядали настільки серйозно, було б нерозумно, щоб принаймні не упевнитися, що ніяких проблем і справді немає. Хоча, вона і не відчувала від цього задоволення.
У погляд Натана знову повернулася підозріливість.
— Ну і що ж, все-таки, вони сказали?
Кара вказала на перетин вниз по коридору.
— Недалеко, он там, вони знайшли місце, у якому щось неправильно.
— Неправильно? — Натан роздратовано вперся руками в боки. — Яким таким чином неправильно?
— Тут, унизу, камінь всюди покритий певною текстурою, — Кара повернулась і тицьнула в різні фрагменти на стіні позаду неї. — Бачите? Кожен з числа працівників склепу може розпізнати малюнок структури. Вони пам'ятають і знають тут всі малюнки, кожен з яких унікальний за своєю природою.
Натан ближче придивився до візерунчастої структури.
— Це мова символів, — додала Кара.
Натан відірвав погляд від малюнків і зосередив увагу на Кари.
— Поки що все зрозуміло. Продовжуй.
— У тому коридорі, що по дорозі вниз, є плити в мармуровій стіні, які раніше були в іншому місці.
Натан знову став підозрілим і подивився на неї скоса, немов підігруючи, але ні на краплю не схиляючись до цього.
— Ну і де ж тоді вона була до цього?
— Просто це так, — сказала Кара. — Вони не можуть знайти зал, де ця плита була раніше. Наскільки я змогла їх зрозуміти — вони намагалися мені сказати, там відсутній коридор.
— Відсутній? — Натан глибоко зітхнув. Він пошкріб маківку, оглядаючи все навколо. — У якому місці нібито прихований коридор?
Кара злегка нахилилася до нього.
— За он ими мармуровими плитами.
Він мовчки дивився на неї. З його боку було схоже, що він всерйоз задумався над цим.
— Тому-то ми і захотіли, щоб ти скористався своїм Даром і подивився, чи зможеш ти відчути що-небудь за цією стіною, — сказала Верна.
З виразом стурбованості, що була притаманна Ралам, Натан подивився на всі обличчя навколо, що спостерігали за ним.
— Хтось ховається за стіною?
Кара кивнула.
— Ось саме. Хтось може ховатися за стіною.
Натан провів рукою по шиї,
— Добре, якою б божевільною ця теорія не здавалася, принаймні, це достатньо просто перевірити, — він клацнув рукою, вказуючи на генерала Трімака, стояв поряд з ним. — І ти вважаєш, що може знадобитися Внутрішня Гвардія?
Кара знизала плечима.
— Це залежить від того, чатують нас чи ні які-небудь неприємності по ту сторону.
Генерал виглядав не просто стурбованим, але і стривоженим. Він був відповідальний за охорону палацу і кожного, хто був у ньому, й особливо за лорда Рала. Він надзвичайно серйозно ставився до своїх обов'язків.
Генерал махнув рукою в напрямку передбачуваної неприємності.
— І ти вважаєш, що вони там є?
Кару не налякав грізний погляд генерала.
— Ніккі і Енн пропали десь тут.
Шрам, що перетинав сторону обличчя генерала, побілів. Він заклав великі пальці за збройовий пояс і повернувся в бік. Один з його людей кинувся вперед, щоб отримати вказівки.
— Я хочу, щоб ви всі були поблизу, але щоб вас не було чути.
Офіцер кивнув, потім безшумно швидко попрямував до інших, щоб передати розпорядження.
— У вас хоча б є які-небудь думки, хто може ховатися за стіною? — Запитав генерал, переводячи погляд з однієї жінки на іншу.
— Не дивіться на мене, — сказала Верна. — Я стурбована, але не можу навіть уявити, хто або що може бути там, якщо взагалі хто-небудь там є. Не знаю, чи можу я повірити у все це, але у Палаці Пророків я знавала людей, що жили там, які були знайомі з самими дивними речами — речами, про які більше ніхто навіть не підозрював. У мене немає абсолютно ніяких міркувань з цього приводу, але я б не хотіла скидати з рахунків занепокоєння людей, які знають це місце краще за мене.
— Цілком логічно, — зробив висновок генерал.
Натан рушив уперед.
— Тоді ходімо-но поглянемо на це.
Пішовши за ним слідом, Верні полегшало на душі, що вони виявилися здатними переконати Натана в серйозності ситуації. Не факт, що вона вірила в це, але вона хотіла підтримати Кару. Кара ставилася до того типу особистостей, хто був гідний виправдання за недостатністю доказів.
Морд-Сіт жахливо турбувалася за Ніккі. Вона зовсім не спала останнім часом. Ніккі була не просто її другом, але і сполучною ланкою в пошуках Річарда.
Всі вони тепер пересувалися настільки безшумно, наскільки це було можливо. Кара слідувала попереду, ведучи за собою Натана. Верна трималася трохи позаду разом з Бердіною і Найдою. Генерал Трімак, зі своїми численними силами замикав прохід.
Ближче кута і далі по підозрюваному коридору, кілька факелів на великому віддаленні один від одного сичали й потріскували. Кілька з них вже вигоріли. Тим не менше, люди зі штату склепу трималися далеко.
Генерал подав знак своїм людям. Півдюжини з них зібрали факели з задньої частини залу, принесли їх і розставили по місцях.