Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця
Шрифт:
Було схоже, що вони опинилися в заплутаному становищі, борючись з невидимим ворогом. Рев їх голосів розносив гнів, збентеження і жах.
Через хмару пилу та уламків Верна змогла помітити, що весь темний коридор за проломом заповнений купою солдатів Імперського Ордена.
Крізь громоподібний шум і метушню в розлом стіни повалили люди. Великі чоловіки з татуюваннями, одягнені в темні шкіряні обладунки, ремені, заклепки і кольчуги, хто без рук, хто з пробитими черепами і відкритими ранами на обличчях важко валилися на мармурову
Голова, з брудним сальним завитим волоссям, кілька разів перекинулась по білій мармуровій пилюці. Чоловіки, яким рубали ноги, валилися. Інші, розсічені посередині, обвалювалися безформною купою.
Великі потоки темно-червоної крові розбігалися по білому мармуру пілоги.
Посеред всього цього летячого каменю, здійнятого вгору пилу, зрізаних голів, що перекидалися, падіння чоловіків, криків, смертей, і мішанини крові та тіл в коридор вивалився Річард, розмахуючи своїм мечем в одній руці, утримуючи несвідому Ніккі іншою рукою навколо її талії, прорвавшись крізь темну масу солдатів у коридорі.
Кара, відштовхнувшись ногою від спини впалого солдата Імперського Ордена, перелетіла стрибком через Річарда, який за інерцією ще ковзав по закривавленому пилу і осколках мармуру, що розлетівся на дрібні шматки після того як Брюс проломився крізь мармурове облицювання, немов він пробивався через лінію блокерів.
Поки Річард ковзав по околках і пилюці, перемішаних з кров'ю, він опустив Ніккі на підлогу, дозволяючи її обм'яклому тілу ковзати далі по залу, подалі від небезпечної зони битви по шару слизького кам'яного пилу, що встиг покрити гладкий полірований камінь.
Річард тут же розвернувся, щоб відбити мечем атаку чергової групи людей, що кинулися на нього в той момент, коли вони висипали юрбою з темного коридору в зал, освітлений смолоскипами. Він користувався кожним огріхом в їх обороні.
Солдати люто намагалися дістати його і повалити на землю. Клинок різав м'язи і дробив кістки. Було дуже шумно, тому, що одні люди гарчали, інші вигукували бойові кличі, а деякі верещали в агонії.
Річард ухилявся від їх лютих нападів і при кожній можливості контратакував. Кожен з його стрімких випадів знаходив свою ціль. Правда, на місці кожної вбитої людини, здавалося, виникало троє інших.
Кара напала на величезного чоловіка з поголеною головою, коли той кинувся на Річарда. Обома руками вона з силою провела своїм ейджілом по його горлу. На мить Річард відмітив больовий шок в очах солдата перед тим, як той гепнувся на підлогу.
Річард скористався утвореним простором для того, щоб розвернутися і встромити свій меч в іншого солдата, який підбирався збоку.
Всі люди, які таємно зібралися в темних коридорах, були досвідченими бійцями. Битва почалася раніше, ніж вони планували, зате тепер, коли вона наступила, вони билися з дикою люттю.
Вони не були солдатами регулярної армії Імперського Ордена, людьми, які об'єдналися заради слави і здобичі. Це були професійні найманці,
Ці могутні воїни були одягнені, як мінімум, в обладунки з міцної шкіри. Деякі додатково носили і кольчуги. У всіх була майстерно виготовлена зброя.
Вони боролися, здійснюючи відточені рухи, щоб прорвати лінію оборони противника.
Але вони були захоплені зненацька і приголомшені раптовим нападом у темряві. Вони були переконані, що, тихо прокравшись у ворожий тил, вони благополучно сховалися.
У цей момент їх охопив липкий страх невідомого. Люди раптом почали вмирати, не розуміючи, чому і як це відбувається.
Річард скористався цим замішанням для того, щоб прорватися через їх ряди, як можна швидше. Бути затягнутим в рукопашну битву — сама остання річ, яку він хотів би допустити. Його метою було стрімко проскочити, не вступаючи в бій з ворогом.
Все, що він, Брюс і генерал Мейфферт могли зробити, маючи в якості ескорту Ніккі, Джилліан та Еді, було без зволікання прокласти собі шлях вперед. Усередині палацу можливість Еді допомогти їм була зведена до мінімуму. Це було серйозною проблемою.
Затаєні в темряві війська Ордену, піддавшись несподіваному нападу, швидко прийшли в себе і тепер перебували в своїй стихії — битві.
Це були люди, яких Орден зазвичай використовував, щоб очолити вторгнення, подавити супротивника потужною атакою і порубати всіх, хто опирався, на шматки.
На щастя, Річард, Брюс і генерал Мейфферт не були тепер змушені битися наодинці. Кара збивала будь-яку людину, яку могла дістати ейджем, і дерлася через них, щоб знизити число нападів на Річарда.
Цим людям був звичний тяжкоозброєний опір; вони практично нічого не знали про Морд-Сіт. Вони намагалися ухилитися від Кари тільки для того, щоб побачити виниклу поруч іншу Морд-Сіт, яка валила їх на землю.
Річард бачив Бердіну і Найду, вдаряющих своїми ейджами по потилиці найманців, або встромляють їх в оголену область грудей і провертають, щоб миттєво вбити. Всі, хто піддавався їх нападу скрикували в муках.
Неподалік Внутрішня Гвардія тіснила солдатів Імперського Ордена одночасно з двох сторін. Річард бачив генерала Трімака, ведучого своїх людей в гущу битви.
Внутрішня Гвардія була елітою еліт, більш ніж рівним супротивником для солдатів Ордена не тільки за силою і потужністю, але й по бойових навиках. Війська Д'хари складалися з загартованих у боях ветеранів, що відмінно знають бойову тактику і здобули собі репутацію лютих і умілих воїнів.
Кілька людей в темній шкіряній броні, з бличчями, перекривленими люттю і ненавистю, проривалися до Річарда.
Перш ніж він зміг підготуватися до захисту, двоє інших величезних чоловіків виникли праворуч від нього, блокуючи солдатам Ордена можливість дістатися до Річарда. Блискавичними випадами ліктів вони розірвали шиї нападників разом з сонними артеріями.