Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця

Гудкайнд Террі

Тепер це було самовідчуттям, точно так само, як вона відчула б це безпосередньо сама. Виглядало так, ніби пам'ятаєш того, про кого тобі розповідали в минулому, просто не знаєш його в обличчя. Хоча й не знаєш обличчя тієї людини, але в її існуванні не сумніваєшся.

Ніккі знала, що тепер, завдяки контакту з владою Одена, завдяки тому, що ця влада над нею зробила, Келен для неї більше не буде невидимою. Ніккі зможе бачити її поряд з іншими.

Заклинання Вогняного Ланцюга все ще продовжувало тяжіти над Ніккі, але магія Одена, принаймні частково протидіючи заклинанню,

зупинила подальше знищення пам'яті, дозволяючи їй знати правду.

Пам'ять про Келен не являла такої життєвої необхідності, як саме знання, що Келен — не вигадка.

Але тепер Ніккі зрозуміла, дійсно зрозуміла, що любов Річарда була не до фантома. Ніккі раділа за серце Річарда, але ця радість принесла і біль — її власне серце було розбите.

Кара дуже близько підступила до неї і зробила те, чого Ніккі ніколи б не сподівалася від Морд-Сіт: вона м'яко обняла Нікії за талію і притягнула до себе. Тільки що вона зробила те, чого ніхто й ніколи з Морд-Сіт не робив, поки не з'явився Річард. Річард змінив все. Кара, Ніккі — завдяки Річарду, його пристрасті до життя, вони змогли повернутися з самого краю безумства. Кожна з них перейнялася незвичайним розумінням Річарда, тим особливим зв'язком, способом бачити суть, і Ніккі сумнівалася, що хто-небудь ще, виключаючи Зедда звичайно, міг дійсно відчути це.

Більш того, ніхто крім Кари не міг цілком зрозуміти, що зараз відбулося і від чого серце Ніккі розбите.

— Ти все зробила правильно, Ніккі, — шепнула Кара.

Зедд випростався.

— Так, так і є. Будь ласка, прости мене, моя розумниця, я був несправедливо суворий до тебе. Тепер я бачу, що ти все зробила обдумано. І те, що ти зробила, прийшовши до таких висновків — правильно. І повинен зізнатися, що в даних обставинах, ти зробила єдиний правильний вчинок — тільки це і мало сенс зробити.

Прошу вибачення за те, що зіскочив на ті дурні припущення. Мені колись представилася можливість дізнатися про безліч тих надзвичайних небезпек, які супроводжують використання влади Одена — цілком можливо, що тільки я один серед живучих нині чарівників знаю про це більше кого б то не було.

Я навіть бачив магію Одена в дії, коли її закликав Даркен Рал. Частково через це у мене склалося інше уявлення, ніж те, яке подала ти. Незважаючи на те, я цілком і повністю згоден з тобою в тому, що ти зробила під впливом величезної осмисленості та хоробрості, не кажучи вже про розпач.

Так само, як і тобі, мені доводилося стикатися з відчайдушними вчинками перед обличчям неймовірних дивних речей, і я в змозі оцінити, наскільки часом вони необхідні.

Сподіваюся, ти опинишся правою в тому, що зроблено тобою. І нехай навіть я опинюся неправим, але зараз я скажу, що ти вчинила правильно.

Ну, добре, це тепер вже не має значення. Що зроблено, те зроблено. Ти ввела в гру шкатулку Одена і назвала гравцем Річарда. Відкинемо мої припущення, і давайте думати про наші нові завдання.

Тепер, оскільки це вже зроблено, нам потрібно докласти максимум зусиль і простежити, щоб це спрацювало. Ми повинні зробити все можливе, щоб допомогти Річарду. Якщо він

зазнає невдачі, то всі ми зазнаємо невдачі. Все життя буде приречене.

Ці слова не дуже змогли допомогти душі Ніккі, але все ж вона відчула деяке полегшення.

— Спасибі, Зедд. З твоєю допомогою, ми змусимо це спрацювати.

Він сумно хитнув головою.

— Моя допомога? Та я радше перешкода. Я всього лише хотів, щоб ти спочатку порадилася зі мною.

— Так і було, — відповіла Ніккі. — Я запитала тебе, чи довірив би ти Річарду свє життя, життя кожної істоти. Чим ще це могло бути, як не зверненням за порадою?

На сумному обличчі Зедда проступила усмішка.

— Припускаю, ти права. Цілком можливо, що комбінація заклинання Вогняного Ланцюга з забрудненням шимів вже зруйнувала мою здатність думати.

— Навіть на мить не повірю в це, Зедд. Тільки одне приходить на розум — це все через те, що ти любиш Річарда і переживаєш за нього. Я не звернулася до тебе за порадою, не так уже й важко для мене було передбачити її. А так ти сказав мені те, що я хотіла знати.

— Якщо ти заплутаєшся знову, — сказала йому Кара, — я сама замість тебе розберуся.

Зедд насупився на неї.

— Як обнадійливо.

— Добре, Ніккі поклала початок довгій історії, — сказала Кара, — але все це зовсім не так вже складно. Навіть ти, Зедд, був в змозі побачити це.

Зедд насупився.

— Що цим ти хочеш сказати?

Кара знизала одним плечем.

— Ми — сталь проти сталі. Лорд Рал — магія проти магії.

Для Кари все це здавалося не складніше якогось простого поступку. Ніккі задалася питанням, чи дійсно Морд-Сіт усвідомлювала це, лише пошкрібши по поверхні, чи вона зрозуміла всю ідею краще кого б то не було. Можливо, вона була права, і все це дійсно було не складніше її вислову.

Зедд м'яко поклав руку на плече Ніккі. Це нагадало їй про ніжний дотик Річарда.

— Хотілося б, але, незважаючи на те, що говорить Кара, це може обернутися смертю для всіх нас. Але, тим не менш, щоб у нас був шанс змусити це спрацювати, є дуже багато роботи, яку потрібно проробити. Нам потрібно допомогти Річарду. Ти і я знаємо багато про магію. Річард майже нічого не знає.

Ніккі сама собі посміхнулася.

— Він знає більше, ніж ти вважаєш, що він знає. Саме Річард розпізнав зараження в заклинанні Вогняного Ланцюга. Жоден з нас не розумів всього того значення мови символів, а Річард вивчив її самостійно. Він сам навчився розуміти стародавні малюнки, начерки й символи.

Я ніколи не вчила його того, що могло бути пов'язано з його Даром, але він часто дивував мене тим, що швидко схоплював те, що було за межами звичайного розуміння магії. Він навчив мене таким речам, яких я навіть не уявляла.

Зедд кивнув.

— І мене він теж зводить з розуму.

Рікка, інша Морд-Сіт, що жила в Замку Чарівників, просунула голову в двері.

— Зедд, я тут подумала, що ти повинен дізнатися про дещо, — вона вказала пальцем вгору. — Я була кількома поверхами вище і там ніби вибите вікно або щось в цьому роді. Доноситься дивний шум вітру.