Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця
Шрифт:
Зедд насупив брови.
— Який шум?
Рікка вперлася руки в боки і втупилася в підлогу, обдумуючи відповідь.
— Ну не знаю, — вона знову підняла погляд, — Важко описати. Віддалено нагадує вітер, який продувається через вузький прохід.
— Завиваючий гул? — Запитав Зедд.
Рікка похитала головою.
— Ні. Більше схоже на те, як гуде вітер, коли пересипає бархани.
Ніккі глянула на вікна.
— Зараз тільки світанок. Я накинула мережу. Вітру теж ще не було.
Рікка
— Тоді я не знаю, що ще це могло бути.
— Вежа іноді видає дивні шуми, коли дихає.
Рікка поморщився носик.
— Дихає?
— Ну так, — відповів чарівник. — Коли температура змінюється, от як зараз, коли ночі стають холоднішими, повітря, прямуючи вниз в тисячу кімнат, намагається просочитися звідусіль. Проходячи через звуження проходів, вітер іноді завиває в залах Замку, навіть коли зовні немає ніякого вітру.
— Ну що ж, гаразд, не буду тут більше затримуватися з цього приводу, вітер, значить вітер. Замок, напевно, дихає, — Рікка попрямувала до виходу.
— Рікка, — покликав Зедд і дочекався, поки вона не зупинилася. — А що ти робила в тому місці?
— Чейз шукає Рейчел, — Рікка відповіла через плече. — Я всього лише допомагала. А ви не бачили її, так?
Зедд похитав головою.
— Цього ранку ще ні. Останній раз я бачив її увечері, коли вона лягала в постіль.
— Гаразд, я передам Чейзу, — Рікка з хвилину роздивлялась кімнату, потім сперлася рукою об дверний отвір. — А що це за річ, що посеред столу? Цим ви всі троє схвильовані?
— Це — магічна проблема, — відповіла Кара.
Рікка тямуще кивнула.
— Магія.
— В саму точку, — підмітила Кара.
Рікка злегка ляснула долонею по двері.
— Ну, мені краще піти і знайти Рейчел до того, як її першим знайде Чейз і вичитає за те, що вона зайнялася дослідженням цього місця наодинці.
— Ця дитина — природжений щур у Замку, — зітхнув Зедд, — Іноді мені здається, що вона пізнає замок тим же… способом, що і я колись.
— Я знаю, — приєдналася Рікка, — Коли я патрулюю, я натрапляю на неї в тих місцях, в яких ніколи не сподівалася б, що вона там може опинитися.
Якось одного разу, я була переконана, що вона загубилася. А вона стверджувала, що ні. Я вирішила влаштувати їй перевірку і змусила її знайти дорогу назад. Вона довела мене до своєї кімнати, не зробивши жодного невірного повороту, потім посміхнулася й сказала: «Ну що, переконалася?»
Посміхаючись, Зедд пошкріб скроню.
— Я якось теж почув від неї таке в схожій ситуації. Діти схоплюють на льоту подібні речі. Чейз вітає її інтерес до подібних прагнень, — якщо вона буде знати, де вона — тоді вона не зможе легко заблукати. Вважаю, що саме тому я жодного разу тут не заблукав, починаючи з того моменту, як виріс тут.
Рікка повернулася іти у
— Гул вітру? — Він махнув пальцем до стелі, — Ти сказала, що це було там?
Рікка кивнула.
— Ти маєш на увазі такий строкатий передпокій, який проходить повз ряд бібліотек? Те місце, де по залу зовні кімнат розташовані кімнати для засідань?
— Саме це місце. Я перевіряла бібліотеки в пошуках Рейчел. Вона любить переглядати книги. Але, як ви сказали, можливо це було дихання Замку.
— Все б нічого, але це одне з тих місць, де не може роздаватися ніякого звуку, який би можна почути в ті моменти, коли Замок дихає. Тупики того залу не відхиляють рух повітря кудись в інше місце, не дають вступаючому повітрю переміщатися крізь щілини досить швидко, щоб видавався хоч який-небудь звук.
— Можливо, цей звук долинав з іншого віддаленого місця, а я вирішила, що джерело було в тому залі.
Зедд уперся одним кулаком в своє костистих стегно і поринув у роздуми.
— І ти кажеш, що це був схожий на стогін звук?
— Ну, тепер, коли я роздумую над цим, він мені більше нагадує рокотання.
Зедд загнув брову.
— Рокіт? — Він пройшовся по товстому килиму і просунув голову за двері і прислухався.
— Ну, не як рик тварини, — поправилася Рикка, — Швидше, як розкотистий гул. Як я вже казала — нагадує звук вітру, що переносить бархани. Ну, знаєте, чи як гул від якогось биття крил.
— Я нічого не чую, — пробурмотів Зедд.
Рікка скорчила гримасу.
— Звичайно, і я не можу почути це звідси.
Ніккі приєдналася до них і стала біля дверей.
— Тоді чому я відчуваю в грудях якусь вібрацію?
Зедд з хвилину постояв, втупившись на Ніккі.
— Може це бути пов'язане з магією шкатулки?
Ніккі знизала плечима.
— Припускаю, що можливо й так. Ніколи раніше не стикалася з деякими з тих складних заклинань. Здебільшого вони для мене були новими. Немає ніякого пояснення, якими ефектами вони можуть супроводжуватися.
— Ти пам'ятаєш, коли Фрідріх випадково попався в ту пастку? — Запитав він, повертаючись до Рікки. Вона кивнула. — Цей звук якось схожий на той?
Рікка заперечливо похитала головою.
— Ні, якщо тільки ти не встановив щит з вітру.
— Пастки побудовані на магії, — Зедд задумливо потер підборіддя. — В будинку не можна встановити щит з вітру.
Кара пропустила косу крізь кулак.
— Досить розмов, — Вона підійшла до них і підштовхнула за двері. — Ось, що я вам скажу — нам треба піти й подивитися.
Зедд і Рікка без розмов пішли за нею. Ніккі не приєдналася. Вона жестом вказала на скриньку Одена, встановлену на столі посеред палаючої світлої мережі.