Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця

Гудкайнд Террі

Старий спантеличив Річарда.

— Що ти маєш на увазі під словами «вона порожня»? Вона не може бути порожньою. Це, як передбачається, «Секрети Сили Бойового Мага»!

— Саме так, — вже серйозним тоном вимовив Зедд.

Річард виглядав убитим горем, сердитим і спантеличеним одночасно.

— Я не розумію.

— Чарівник Барах залишив тобі правило чарівника.

— Що за правило чарівника?

— Правило всіх правил. Неписане правило. Правило, невисловлене з початку часів.

Річард запустив пальці у волосся.

— У

нас немає часу для загадок. Що він хотів, щоб я знав? Що є правилом?!

Зедд знизав плечима.

— Поняття не маю. Про нього ніколи не говорилося і ніколи не писалося. Але Барах хотів, щоб ти знав, що це і є таємниця, як застосувати силу бойового мага. Єдиний спосіб виразити це, упевнитися в тому, що ти зрозумів би те, що він мав намір сказати тобі, полягав в тому, щоб дати тобі неписану книгу, щоб показати неписане правило.

— Ну і як передбачається, я повинен скористатися ним, якщо я не знаю, про що мова?

— Це питання адресувати ти можеш тільки собі самому, Річард. Якщо ти той, кого припускав Барах, то ти і тільки ти зможеш скористатися тим, що він залишив тебе. Очевидно, він вважав, що це виключно важливо і коштує всіх тих халеп, через які він пройшов, а тому, — хочу сказати тобі, що це якраз те, чого ти потребуєш найбільше.

Річард глибоко зітхнув, щоб заспокоїтися. Келен відчувала, що їй було так шкода його. Він виглядав, так ніби потрапив у безвихідь. Він був на самої межі, щоб не заплакати.

— Ой-ей-ей-ей! Ось це так! Ну, треба ж! — Почувся голос ззаду.

Всі разом обернулися.

Худа, немов тростинка, жінка в чорному розпливлася в хитрою усмішкою. Її волосся було сплутане немов звите чорне гніздо. Через безкровність її плоті і вицвілих очей вона виглядала практично як труп.

— Сікс… — видихнув Зедд.

— Ви тільки подивіться! Чи не Мати-сповідниця власною персоною до нас завітала! Ну як імператору не зрадіти, коли я і Річарда Рала з усіма разом доставлю йому, пов'язавши симпатичним бантиком.

Келен помітила, як Зедд затиснув голову руками явно від болю. Він хитнувся вбік і звалився на землю. По повітрю рознісся дзвін металу, коли Річард витягнув свій меч. Він рушив на жінку, але невидима для Келен сила різко зупинила його і відкинула назад. Меч загримів по кам'яній підлозі.

Жінка простягнула тонкий палець до Келен.

— Погана ідея, Мати-сповідниця. Не те щоб мене турбує, засмажиш ти чи ні свій власний мозок, намагаючись звернути мене в місиво, але ти набагато цінніша для мене живою.

Келен відчула біль від невидимої сили, що відкинула її назад, як і Річарда. Виснажуючий напад болю чимось скидався на біль від нашийника, але гострішим, глибоко проникаючи в її вуха. Біль накотилася такою немислимою хвилею, що її рот мимоволі відкрився. Кожен з п'ятьох позадкував і зіщулився, затискаючи свої вуха від цього болю.

— Наскільки все спростилося! — Самовдоволено захопилася Сікс, насуваючись на них, як сама смерть.

— Сікс, — пролунав суворий голос з

боку дверей.

Сікс обернулася на голос, який вона очевидно визнала. І в той же момент біль зник з голови Келен. Вона зауважила, що інші теж оговталися.

— Мама… — пробелькотіла Сікс, схвильована й збентежена.

— Ти розчарувала мене, Сікс, — вимовила стара, коли пройшла всередину кімнати. — Дуже розчарувала мене.

Вона була худою і дуже скидалася на Сікс, але зсутуленою від віку. Її чорне волосся майже так само обрамляло її обличчя, але було прокреслене сивиною. І очі в неї були такого ж блякло блакитного кольору.

Сікс позадкувала на кілька кроків.

— Але я, я…

— Що ти? — Стара поставила запитання злісним тоном, що виражає роздратування. Ця жінка являла собою повелительку, яку абсолютно ніщо не страшило, і менше всього Сікс.

Сікс відступила ще на крок.

— Я не розумію…

У Келен відвисла щелепа, коли вона побачила як туго натягнута, бліда плоть обличчя Сікс і її руки… почали рухатися, як ніби закипаючи зсередини.

Сікс почала кричати від болю, її костисті руки обмацували сповзаючу плоть з особи.

— Мати, що ти хочеш?!

— Ну, це абсолютно зрозуміло, — сказала стара, підступаючи все ближче до відьмі, в той час, як та відскочила геть. — Я хочу, щоб ти померла.

У цей момент Сікс несамовито затряслася всім тілом, — її шкіра вся дрижала і була покрита судомою, виглядаючи так, немов вона відокремлювалася від закипаючих м'язів і сухожиль. Картина була такою, ніби Сікс кипіла зсередини.

Несподівано, стара схопила обвислу шкіру за шиєю Сікс. Коли Сікс почала спадати до підлоги, стара зробила потужний ривок.

Шкіра, практично одним шматком, зірвалася прямо з ураженої відьми. Вона звалилася на кам'яну підлогу, закривавленою, невпізнанною купою, що прямо так і залишилася в чорному платті, як у мішку. Це було настільки огидне видовище, яке тільки Келен могла собі уявити.

Стара, тримаючи жалюгідні залишки шкіри Сікс, посміхнулася їм.

Всі вони застигли в шоці в той момент, коли стара немов замерехтіла, а її вигляд заколихався і затріпотів. Келен здивовано втупилася на неї. Ніяка це була не стара — на її місці стояла молода і красива жінка, з довгими хвилястими темно-рудим волоссям. Її сіре, з різними відтінками, плаття лише злегка прикривало її чуттєву фігуру. Краї повітряної тканини колихалися, наче від слабкого вітерцю.

— Шота… — видихнув Річард, посмішка прорізалася на його обличчі.

Вона шпурнула закривавлену шкіру недбалої купою, а потім посміхнулася соромливою, піддражнюючою посмішкою, ступивши вперед і ніжно приклавши до його щоки іншу руку. Келен відчула, як її власне обличчя залилося червоним.

— Шота! Що ти робиш тут? — Запитав Річард.

— По всій видимості, рятую твою шкуру, — вона посміхнулася ще ширше, коли мигцем глянула на останки в чорній сукні. — Гадаю, цілком прийнятна плата для Сікс.