Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця
Шрифт:
— О, так, Господиня. Багатьох. Будь ласка, можу я вбити когось для Вас? Будь-кого. Тільки назвіть його. Тільки скажіть мені, кого я повинен убити. Я зроблю це так швидко, як тільки можливо. Будь ласка, Господиня, скажіть мені, кого, я виконаю Ваше бажання і повідомлю Вам.
— Кому належить меч тепер?
Він запнувся зміною теми.
— Він належить Річарду Ралу.
Визнання не здивувало Келен.
— Звідки Річард Рал знає мене?
— Він — Ваш чоловік.
Келен застигла в шоці від спроби осмислити почуте. Вона
— Що?
— Річард Рал — Ваш чоловік.
Її пильний погляд завмер на тривалий час — вона була не в змозі сприйняти все це в своїй свідомості. З одного боку — це був приголомшуючий шок. І в той же час, перекликаючись з її висновками, це цілком могло бути правдою.
Вражена Келен безмовно продовжувала стояти.
З'ясувати, що вона була заміжня за Річардом ралом, було лякаючим відкриттям. З іншого боку… Її серце наповнилося глибокою радістю. Вона уявила його сірі очі, подумала про те, як він дивився на неї, і, схоже, лякаюча сторона цього одкровення зникала. Все це виглядало так, як якщо б всі мрії, про які вона навіть не наважувалася подумати, тільки що збулися.
Вона відчула, як сльоза скотилася по її щоці. Вона змахнула її пальцями, але за нею швидко побігла наступна. Вона майже тріумфально засміялася.
— Мій чоловік?
Самуель несамовито закивав.
— Так-так, Господиня. Ви — Мати-сповідники. Він — лорд Рал. Він одружений на Вас. Він — Ваш чоловік.
Відчуваючи, що тремтить, Келен спробувала зібратися думками — ось тільки її розум відмовлявся підкорятися їй, немов у ньому раптово виникло так багато одночасних думок, що вони просто перемішалися разом в заплутаний клубок.
Вона раптово згадала Річарда, лежачого на землі в таборі Ордена, який кричав їй, щоб вона йшла геть. У кращому випадку, Річард зараз був бранцем Ордена, але більш імовірно, що він був мертвий. Вона тільки що дізналася про свій зв'язок з ним, і тепер він був втрачений для неї.
Вона відчула, як сльоза скотилася по її щоці, але цього разу за цим не стояло ніякої радості, тільки жах. Вона нарешті взяла себе в руки і зосередила свою увагу на чоловікові на колінах перед нею.
— Куди ти вів мене?
— У Тамаранг. До моєї… моєї іншої господині.
— Іншої господині?
Він поспішно кивнув.
— Сікс.
Вона згадувала, як Джеган говорив про неї. Келен насупилася.
— До відьми?
Здавалося, Самуель боявся відповісти, але він зробив це.
— Так, Господиня. Мені сказали привести Вас і передати Вас їй.
Вона вказала туди, де вона спала.
— Вона говорила тобі зробити це?
Ще більш неохоче, Самуель облизав свої губи. Зізнання у вбивстві було одне, але це було цілком інше.
— Я запитав, чи можу я мати Вас, — поскаржився він. — Вона сказала, що, якщо я захочу взяти Вас, я можу, як мою нагороду за мою службу, але що я повинен привести Вас їй живою.
— І що вона хотіла від
— Я вважаю, що вона хотіла Вас, як засіб для отримання поступок при переговорах.
— З ким?
— Імператором Джеганем.
— Але я була в Джегана.
— Джеган страшенно хоче Вас. Вона знає, наскільки Ви цінні для нього. Вона хотіла заволодіти Вами, і потім віддати Вас назад Джегану взамін милостей для себе.
— Як далеко ми від Тамаранга, від відьми?
— Недалеко, — Самуель вказав на південний захід. — Якщо ми не затримаємося, ми можемо дістатися туди до кінця завтрашнього дня, Господиня.
Келен раптово відчула, що знаходитися так близько до жінки, настільки сильної як ця, дуже небезпечно. Жодних сумнівів — їй треба йти геть з цієї місцевості, бо її місцезнаходження могли визначити і без допомоги Самуеля, який волік її прямо до ніг Сікс.
— І з тих пір, як ти повинен був повернути мене завтра, ти знав, що твій час зі мною закінчиться. Ти збирався згвалтувати мене.
Це було не питання, а твердження факту.
Самуель викручував свої руки, сльози текли вниз по його червоному обличчю.
— Так, Господиня, — в страхітливій тиші він ще більше божеволів, коли вона пильно дивилася вниз на нього. Келен знала, що чоловік, якого торкнулися, більше не був тим, ким він був, більше не мав того розуму, який він колись мав. Після цього він був повністю відданий сповідниці.
Їй спало на думку, що щось дуже вже схоже на це було зроблено з нею самою. Вона задавалася питанням, чи була її пам'ять настільки ж втрачена для неї, як минуле Самуеля було тепер назавжди втрачено для нього. Це була жахлива думка.
— Будь ласка, Господиня… вибачте мене…
У затягнутій тиші він не міг винести провини за свої наміри. Він почав істерично плакати, нездатний винести осуд в її очах.
— Будь ласка, Господиня, знайдіть милосердя для мене у Вашому серці.
— Милосердя — це план для непередбачених обставин, вигаданий винними для випадку, коли вони будуть спіймані. Правосуддя — сфера праведності. А це — недалеко від правосуддя.
— Тоді, будь ласка, Господиня, будь ласка… вибачте мене…
Келен дивилася в його очі, щоб переконатися, що він не помилиться в сенсі її слів або намірів.
— Ні. Це було б спотворенням поняття правосуддя. Я не буду прощати тебе, ні зараз, ні коли-небудь — не з ненависті, але тому, що ти винен в більшій кількості злочинів, ніж ті, що проти мене.
— Я знаю, але Ви могли б пробачити мені мої злочини проти Вас. Будь ласка, Господиня, тільки ці. Пробачте мені тільки те, що я зробив Вам, і те, що я мав намір зробити Вам?
— Ні.
Сутність вироку виразилася в його очах. Він задихався в жаху від усвідомлення того, що його дії, його вибір, що були зроблені ним, були непоправні. Він залишався байдужим до всіх інших своїх злочинів, але він відчував всю вагу відповідальності за свої злочини проти неї.