Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця
Шрифт:
Було схоже, що весь світ зібрався у величезних коридорах Народного Палацу. Вона не пригадувала, що їй коли-небудь доводилося бачити таку незліченну кількість людей, що зібралися заради чогось. Але це була особлива подія, щось таке, чого ніхто й ніколи не бачив раніше. Ніхто не хотів пропустити її.
Світ став зовсім іншим. З такою масою одержимих ненавистю людей, які зникли з цього світу і перенеслися в інший, почалося відродження, схоже, духовне відродження.
Дефіцит робочої сили у виробництві із застосуванням важкої фізичної праці, потреба в їжі та інших благах — стимулювали розвиток винаходів і впровадження
Келен зупинилася, коли хтось піймав її за руку. Повернувшись, вона побачила Джилліан з її дідусем. Келен міцно обійняла дівчинку і сказала її дідусеві, якою хороброю молодою дівчиною була його внучка, і повідала про те, як вона допомогла врятувати їх всіх, насилаючи сни. Дідусь просто сяяв від гордості.
Келен оточили люди і кожен намагався взяти її за руку, сказати їй, як красиво вона виглядає, поцікавитися, чи все у них добре з Річардом. Люди, наче хвилею, перекочували її вперед, розступаючись перед нею і змикаючись позаду. Було чудово бачити, як це святкування викликало таку радість і доброзичливість і об'єднало всіх навколо.
Кілька служителів з персоналу усипальниці зупинили її, щоб висловити своє хвилювання тим, що були запрошені. Вона обняла одну з жінок, щоб хоч якось зупинити її безупинну мову. З тих пір, як Річард вивільнив владу Одена і відростив їм язики, Келен навіть боялася припустити, коли ж хоч хтось із цих людей перестане говорити без угаву.
Келен помітила Натана, який прогулювався по передпокою. Його пряме біле волосся спадало на широкі плечі, на яких була блакитна оксамитова накидка поверх мереживної білої сорочки. На його стегні спочивав витончений меч — він стверджував, що це додає йому нищівного виду. По обидва боки він вів під руки двох привабливих дам, а тому Келен припустила, що його твердження не безпідставне. Келен сподівалася, що Річард не поставиться занадто суворо до носіння меча краси ради, до людини, якій була тисяча років від роду.
Вона махнула Натану поверх моря людей. Він жестом показав у бік, даючи зрозуміти, що побачить її разом з Річардом. Вона попрямувала в тому напрямку. Натрапивши на Верну, Келен зловила аббатису за руку.
— Верна! Ти теж приїхала!
Верна променисто освітилося посмішкою.
— Навіть і в голову не приходило пропустити подібну подію.
— Як життя в Замку Чарівників? Чи щасливі чи твої Сестри там?
Посмішка Верни стала ще ширше.
— Келен, я задихаюся від слів, навіть не знаю, з чого почати. Ми знайшли кількох нових хлопчиків з Даром. Вони прийшли, щоб приєднатися до нас, і ми стали їх вчителями! Все настільки по-іншому, ніяк не порівняти з тим, що було раніше! Настільки все здорово! Взагалі, все настільки нове і чудове, та ще й з участю Першого Чарівника! Спостерігати, як молоденькі хлопчаки пізнають свій Дар — просто дивовижно!
— А жити з Зеддом, жити в Замку?
— Ніколи Зедд не виглядав таким щасливим. З такою кількістю людей, що наводнили Замок, тобі може здатися, що він став би буркотливим і сердитим, але кажу тобі, Келен, Зедд немов ожив! Він і сам ніби став знову дитиною, коли Чейз і Емма переселилися туди, разом з усіма своїми дітьми, та ще й з хлопчиками, що пізнають свій Дар.
Келен
— Звучить чудово, Верна.
— Коли чекати вашого візиту? Кожен просто згоряє від нетерпіння, коли зможе побачити тебе і Річарда знову. Зедд простежив за тим, щоб люди усунули завдані ушкодження Палацу сповідниць. Його вигляд знову став величним. Він готовий до вашого повернення, щоб ви могли увійти в свій будинок, коли б вам того не заманулося. Ти не повіриш, але абсолютно всі службовці повернулися і дуже сподіваються, що ти і Річард хоча б якийсь час побудете там.
Келен просто була переповнена тією радістю, що так багато людей щиро — а вона це знала — хотіли, щоб вона опинилася поблизу. Вона виросла сповідницею — жінкою, якої всі боялися. І ось тепер, через Річарда і все, що сталося, вона була улюблена і як людина, і як Мати-сповідниця.
— Скоро, Верна, скоро. Річард говорив про бажання поїхати. У палаці він просто звихнеться. Він оточений мармуром, а йому хочеться вийти і подивитися на дерева.
Верна поцілувала Келен в щоку, перед тим, як Келен продовжила свій шлях.
Але не пройшла вона і короткого відрізку шляху, як капітан Циммер з його квадратною щелепою, помітивши її, вітально стукнув себе кулаком у груди.
— Чи спіймали ви якихось шпигунів, щоб поставити переді мною, капітане?
Він посміхнувся з розумінням.
— Мені шкода, Мати-сповідниця. Останнім часом немає ніякої потреби полювати за ким-небудь — завдяки вам і лорду Ралу.
Вона потиснула його плече і пішла далі.
Нарешті вона зауважила і Річарда крізь скупчення людей. Він повернувся, щоб побачити її, немов відчував її присутність. Та й вона не мала сумніву, що так воно і було.
Коли вона бачила його, коли він поставав перед її зором, нею завжди опановувала нестримна радість. Він виглядав прекрасно в своєму чорному одязі бойового мага, надітого ним з нагоди майбутньої події.
Коли вона дісталася до нього, і він м'яко обхопив своєю рукою її талію, притискуючи її до себе для поцілунку, інша частина світу, тисячі людей, без всяких сумнівів більшість з яких спостерігали за ними — просто зникли з її свідомості.
— Я люблю тебе, — шепнув він їй у вухо. — Ти найкрасивіша з усіх.
— Ну не знаю, лорд Рал, — вимовила вона з грайливою посмішкою, — Раптом ще знайдуться інші. Було б краще не робити таких поспішних висновків.
Річард відмітив, як Віктор Касселл посміхнувся вовчим оскалом і вітально гримнув кулаком у груди. Річард, посміхаючись ковалю, відповів нормальним привітанням двох чоловіків.
І тут Келен розгледіла Зедда. Вона кинулася і повесла у старого на шиї.
— Зедд!
— Та ти ж видавиш з мене життя, дівчинко!
Вона відступила, схопивши його за руки.
— Як же я щаслива, що ти приїхав!
Його усмішка була заразливою.
— Ні за що на світі не пропустив би цієї події, мила.
— Чи всім ти задоволений? Ти щось встиг перекусити?
— Я був би остаточно задоволений, якби Річард не позбавляв мене задоволення бачити таку красу хоча б деколи.
Річард скорчив гримасу.
— Зедд! Весь персонал кухарів розбігся, коли помітив тебе.
— Ну, якщо їм не до душі готувати, то їм і не місце серед кухарів.
Келен відчула, що хтось схопив її за руку.