Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця
Шрифт:
— Я наступний, добре, Рубен? — Запитав один.
— А потім я, — вторив інший.
— По одному, — відповів Річард. Поки я працюю, треба продумати нашу стратегію. Я хочу, щоб кожен точно знав своє місце у грі. Ми всі повинні чітко знати план і слідувати йому.
Ми повинні визначити умовні знаки. Я хочу, щоб ми були готові рвонутися на супротивника в першу ж мить. Хочу змести їх, поки вони не встигли ще відсміятись.
Кожен по черзі сідав на перекинуте відро, даючи Річарду розмалювати обличчя. До кожного Річард підходив, немов малюнок був питанням життя
Вся команда перейнялася словами Річарда. Серйозність запанувала серед них, поки вони мовчки сиділи, спостерігаючи, як їх ключовий зображує — а знав про це лише сам Річард — самі смертоносні ідеї, які йому були відомі.
Навіть не розуміючи мови цих символів, вони усвідомлювали значення того, що вершив Річард. Вони бачили, що кожен з них виглядав страхітливо.
Коли з усіма було покінчено, Річард зрозумів, що це виглядає, як практично повне зібрання орнаментів, складових танцю зі смертю, що перекликається з елементами шкатулок Одена.
Залишилися лише символи, які він зберігав для себе — найнебезпечніші удари танцю — ті самі, що разили саму душу супротивника.
Один із солдатів в команді запропонував Річарду відполірований шматок металу, щоб він міг бачити себе, наносячи знаки танцю зі смертю. Він занурив палець в червону фарбу, немов у кров.
Люди зосереджено дивилися. Це був їхній бойовий вожак, той, за ким вони слідували в Джа Ла. Це було його нове обличчя, яке їм треба було вивчити і запам'ятати.
Завершальним штрихом Річард змалював блискавки Кон-Дар, символи сили, покликаної Келен, коли вони вдвох намагалися зупинити спробу Даркена Рала відкрити шкатулки Одена і вона вважала Річарда загиблим. Це була сила відплати.
Думки про Келен, про її втрачені назавжди спогади, відібрану у неї особистість, про Келен в полоні у Джегана і злобних переконань Ордена; пам'ятати її обличчя зі страшними синцями — все це піднімало в його крові бурю люті.
Кон-Дар означало «Кривава Лють».
Келен дбайливо обіймала Джилліан, коли вони йшли слідом за Джеганем. Свита імператора прокладала собі шлях крізь величезний табір, викликаючи тихе благоговіння в одних і вітальні крики в інших.
Деякі скандували ім'я Джегана, коли він проходив мимо, голосно схвалюючи те, як він керує ними в боротьбі за знищення язичницького опору Імперському Ордену, в той час, як ще більше людей славили його, як Джегана Справедливого.
Те, що стільки людей може дивитися на нього — чи на саме Братство Ордена — як на втілення справедливості, завжди кидало її в смуток.
Джилліан час від часу піднімала на Келен погляд довірливих очей кольору міді, дякуючи їй за укриття.
Келен було трохи соромно за свою претензію на захист — адже вона знала, що насправді її можливості забезпечити дівчинці безпеку вельми обмежені. Гірше того, в остаточному підсумку, Келен могла виявитися причиною тієї шкоди, яку можуть заподіяти Джилліан.
Ні. Вона нагадала собі, що вона не буде причиною цієї шкоди,
Збочена віра Ордена виправдовувала, в їхніх очах, будь-яку несправедливість, що служить їхнім цілям. Келен не була відповідальна — ні в частині, ні в цілому — за зло, створене іншими. Вони повинні були самі відповідати за свої дії.
Вона сказала собі, що вона не повинна дозволяти собі перекладати провину зі злочинця на жертву. Однією з рис людей, насаджуючих злі вірування, було те, що вони завжди звинувачували жертву. Це була їхня гра, і вона не дозволить собі грати в неї.
Але все ж те, що Джилліан знову була переляканою полонянкою цих дикунів, розбивало їй серце. Ці люди зі Старого Світу готові шкодити безневинним людям в ім'я вищого блага, були зрадниками самої концепції блага.
Вони не були здатні щиро відчути душевний біль, тому що вони не цінували добро; вони відштовхували його. Не прагнення до цінностей, а, швидше, якась їдка заздрість керувала їхніми діями.
Єдиною радістю Келен з того моменту, як її захопив Джеган, було те, що вона змогла організувати втечу для Джилліан. Тепер навіть це було втрачено.
Поки вони йшли через табір, рука Джилліан міцно обхоплювала талію Келен, а її пальці стискали сорочку Келен. Було очевидно, що, хоч як її лякали зловісні солдати навколо, вона була ще більше перелякана особистою гвардією Джегана.
Люди, на зразок цих, вистежили її. Їй досить довго вдавалося уникати їх, але, як би добре вона не знала занедбані руїни стародавнього міста Каска, вона все ж була дитиною і не могла втекти від пошуку, що проводився настільки досвідченими і цілеспрямованими людьми.
Тепер, коли Джилліан була полонянкою у величезному таборі, Келен знала, що навряд чи вона зможе допомогти дівчинці знову вирватися з пазурів солдатів Ордена.
Поки вони йшли через бруд і сміття, біля стоячих в безладді наметів, возів і куп обладунків і припасів, Келен підняла обличчя Джилліан і побачила, що, принаймні, поріз від удару перестав кровоточити.
Одне з тих крадених кілець, що носив Джеган, залишило нерівний розріз на щоці Джилліан. Якби це був єдиний привід турбуватися! Келен погладила дівчинку по голові у відповідь на її болісну посмішку.
Джеган отримав швидкоплинне задоволення від того, що отримав назад дівчинку, яка посміла втекти від нього — а також від того, що мав тепер ще один засіб щоб катувати і контролювати Келен — але куди більше тепер його цікавило те, що було знайдено в розкопі.
Келен здавалося, що він знав більше про те, що там було поховано, ніж він показував. Наприклад, він не був так здивований знахідкою, як вона могла б очікувати. Схоже, він сприйняв її, як належне.
Переконавшись, що територія обгороджена і очищена від регулярних солдатів, він віддав офіцерам суворий наказ негайно доповісти йому, як тільки вони проломлять кам'яні стіни і проникнуть всередину того, що було поховане так глибоко під рівниною Азеріт.