Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця
Шрифт:
Почали попадатися перехрестя і відходячі в боки зали. Незабаром стало ясно, що це мережа тунелів, що розгалужуються в різних напрямках.
Коли вони проходили через розвилки, світло смолоскипів на короткі миті висвітлювало довгі темні зали. Правда, в деяких з бічних ходів Ніккі помічала невеликі ніші, вирізані в стінах.
Її цікавість узяла верх. Вона озирнулася через плече на сестру Ерміну.
— Що це за місце?
— Катакомби.
Ніккі і не підозрювала, що під Народним Палацом є катакомби. Цікаво, чи
— І що ми тут робимо?
Сестра Джулія обернулася, адресувавши Ніккі вбивчу беззубу усмішку.
— Скоро дізнаєшся.
Тепер, знаючи, що це за місце, Ніккі зрозуміла — те, що вона бачила складеним біля стін деяких кімнат, було насправді тілами — тисячами тіл, загорнутих в саван і покритих пилом темних німих століть.
Пройшовши кілька тісних кімнат, вона стала розрізняти ніші в стіні, де лежали не останки окремої людини, а купи кісток. Приголомшуюча кількість кісток була акуратно складена точно за розміром цих ніш, повністю заповнюючи їх.
У світлі смолоскипів, падаючому в кімнати по обидва боки від проходу, Ніккі розрізнила черепи, що заповнювали простір від підлоги до стелі. Правильні ряди черепів тяглися наскільки вистачало світла. А на скільки ще ці вимощені черепами кімнати йшли в непроглядну темряву?
Ніккі страшно було навіть уявити, скільки ж людей вона бачила. Всі вони колись були живі — народилися, виросли, прожили життя, ймовірно, оточені родиною та любов'ю. А тепер лише кістки свідчили про те, що вони колись існували.
Ніккі придушила думку про те, що і її власний череп дуже скоро може опинитися в числі цих безіменних, і так само хтось одного разу побачить його, зацікавившись так само, як вона зараз.
Їй нічого не було відомо про цих людей, про їх мрії, переконання, про те, що вони любили за життя і навіть, як виглядали, вона сама тепер могла стати безіменними кістками, що повільно розсипаються в прах.
Зовсім недавно вона була оточена красою палацу, буйством кольорів і життя. І ось зараз навколо немає нічого, крім пилу, бруду і смерті на шляху до її власного кінця.
Дві попереду ідучі сестри вели їх через заплутану низку перехресть. Деякі коридори, якими вони слідували, йшли вниз. Подекуди їм доводилося спускатися на кілька сходових прольотів в ще більш глибокі зали.
І всюди — заповнені кістками кімнати — де черепи, де інші кістки, акуратно складені скрізь, де тільки можливо — мовчазні свідоцтва про колись кимось прожиті життя. Частина пройдених ними коридорів була викладена з цегли, але більшість — з каменю.
По зміні розмірів каменів і стилю зведення стін можна було припустити, що вони будувалися покоління за поколінням, і кожне вибирало свій особливий метод будівництва для розширення катакомб для своїх померлих.
Наступний поворот вивів їх у приміщення з абсолютно особливим
За нею, в тіні, вона побачила громил Імперського Ордена. Судячи з їх розмірів, кольчуг, шкіряних ременів, перехрещених на грудях і татуювання на голених головах, це були одні з найбільш довірених і майстерних солдатів Джегана.
За їхніми спинами Ніккі розгледіла невелику кімнату, суцільно заставлену полицями з незліченною безліччю книг. Тут і там за рядами полиць лампи висвітлювали силуети людей, які копалися в книгах.
Джеган тримав команду вчених, що займалися для нього вибіркою з книгосховищ. Вони були спеціально навчені і знали, якого роду речі цікавили Джегана.
Це місце, як ніяке інше, нагадало Ніккі катакомби в Каска. Саме там за допомогою Джилліан Річард знайшов книгу про Вогняний Ланцюг. Ніккі зрозуміла, що в цих катакомбах теж напевно була незліченна кількість кімнат з книгами.
— Гей ти, — окликнула сестра Ерміна одного з вартових, — іди сюди.
Коли він зайшов до зали і встав, спершись на спис, вона вказала рукою туди, звідки він прийшов.
— Збери кілька робітників і…
— Яких ще робітників? — Перервав її солдат. Таких, як він, не надто лякали сестри Тьми — прості полонянки, рабині імператора.
— Людей, які знають, як працювати з каменем, — відповіла вона, — з мармуровою плиткою. Сестра Грета проведе вас і покаже, що потрібно зробити. Його Превосходительство не хоче, щоб хтось знав про те, що ми знайшли шлях до палацу.
Джеган, будучи соноходцем, нерідко вивідував думки сестер. Солдат все більше упевнювався, що сестра Ерміна діяла під прямим управлінням самого імператора, тому він без заперечень кивнув, і вона продовжила:
— Майже там, де ми увійшли, є місце, прямо над тим, де був розбитий камінь. Звідти відходить менша мережа галерей. Вам потрібно зняти з найближчих стін кілька цілих плит і закласти ними хід в цю гілку тунелів.
Зі зворотного боку це має виглядати, як стіна основного коридору. Хто б не спускався по цьому коридору, не повинно виникати жодних сумнівів у тому, що тут немає проходу. І зробити це потрібно негайно, — вона кивнула в бік Ніккі. — Перш ніж хтось відправиться шукати її і виявить пролом.
— А якщо буде хтось, хто знає це місце, і помітить, що перехрестя замуроване?
— Не помітить, якщо зробите акуратно, ніби так і було. Це гробниці палацу. Сюди лорд Рал приходить для спілкування з предками, якщо у нього виникне таке бажання. Сюди рідко заходить хто-небудь ще, так що, немає нікого, хто б помітив, що прохід закритий — по крайній мірі до тих пір, поки для цього не буде занадто пізно.
Чоловік кинув загрозливий погляд у бік Ніккі.
— А ця що тут робить в такому випадку?