Одиниця з обманом
Шрифт:
На четвертий день довелося вийти, бо бабуся нездужала й послала його в аптеку.
Тільки-но вийшовши з дому, Шурик одразу ж наткнувся на хлопців.
Вони стояли, розбившись на пари,— збиралися «мататися».
Угледівши Шурика, Валера Галушкинський, який сьогодні приїхав і теж тільки-но вийшов у двір, за звичкою реготнув:
– О, Фурик Бабенко суне!
Але ніхто з хлопців чогось не засміявся. А Ігор Дмитруха чвиркнув крізь зуби і пхнув Галушкинського в плече:
– Не чіпай його! Він — молоток! Йому сам Директор по шиї давав!
І була в цих словах повага, а може,
...Наступного дня Шурик стояв у дворі на своєму звичному місці — під стіночкою біля пожежної драбини.
Але він не просто стояв.
Він стояв зігнувшись і трохи нахилившись уперед. І вся постать його виражала напруження і чекання. Кроків за десять від нього Ігор Дмитруха розганявся, щоб вдарити по м'ячу.
Ігор Дмитруха тренував Шурика Бабенка на воротаря.
* * *
За третьою партою в середньому ряду сидить худорлява довгошия дівчинка з короткою хлоп'ячою зачіскою.
Це Макаренко Ніна, або (як називають її дівчатка) Макар, або (як називають її хлопці) Макароніна.
Макароніна
Макароніна вважає, що дівчинкою вона народилася випадково. її зовсім не цікавило те, що звичайно цікавить дівчат. її цікавило тільки те, що цікавить хлопців. Вона грала у футбол, у хокей, стріляла з рогатки, малювала під час уроків на останній сторінці зошита військові кораблі, танки, літаки. І кепкувала з дівчат. Одягалася вона теж, як хлопець, і вдома ходила завжди у джинсах чи у шортах. І категорично не визнавала нічого білого — ні білих сорочок, ні тим паче платтячок, бо за її хлоп'ячою вдачею все біле негайно перетворювалось на брудно-сіре, а то й чорне.
Проте хлопці ревниво ставилися до її хлоп'ячих здібностей. Вони рідко брали її в свою компанію, а коли й брали, то весь час намагалися підкреслити, що вона все-таки «баба» (хоч, правду кажучи, у футбол і в хокей вона грала не гірше, а навіть краще, ніж дехто.з хлопців). Але такий уже хлопці народ — не люблять вони, щоб дівчата зазіхали на їхні достоїнства.
Та Макароніна ніби не помічала зверхнього ставлення хлопців. І всілякі їхні образливі слова або просто пропускала повз вуха, або, наче м'ячик, одразу відфутболювала якійсь дівчинці. Гримне на неї, приміром, Ігор Дмитруха чи Валера Галушкинський під час гри у футбол:
– Чого стала, пасешся, гава-роззява!
А за хвилину вона вже кричить Любі Присяжнюк чи Тані Вербі, які спокійнісінько стоять собі осторонь, спостерігаючи гру:
– Чого стала, пасешся, гава-роззява! Хоч вони їй зовсім не заважають.
Дівчаткам, звичайно, це не подобалося. Дівчатка з Макароніною не дружили. Контакт у неї був лише з двома дівчатками у класі — з Галочкою Білан і Свєточкою Черненко.
Галочка Білан і Светочка Черненко були нерозлучні подружки ще з дитячого садка. Обидві тендітні, з тоненькими ручками й тоненькими ніжками — наче
невагомі.
Завжди у чепурненьких платтячках, з великими бантами, вони під час перерви, взявшись за ручки, повагом походжали у коридорі школи, мов у фойє театру. Всі їхні зошити й підручники були обгорнуті білим папером, а ті обгортки — геть у квіточках і перебивних картинках.
Галочка й Свєточка уособлювали в собі все дівчаче, що тільки можна було уособлювати. І на перший погляд здавалося просто дивним, як Макароніна могла з ними контактувати.
А справа була дуже проста. Макароніна врятувала колись Галочку Білан і Свєточку Черненко від хулігана й розбійника з паралельного «А» класу Гришки Гонобобеля.
Гришка Гонобобель ні з того ні з сього почав був чіплятися до Галочки й Свєточки — вибивав у них з рук портфелі, кидався недогризками яблук, одбирав перебивні картинки і взагалі усіляко переслідував. До того ж робив усе це без свідків, після школи, підстерігаючи їх по дорозі додому.
Галочка й Свєточка тихо страждали і тільки рюмсали по кутках. Захиститися самі вони не могли, а скаржитися соромились.
Хтозна, як довго б це ще тривало, коли б одного разу не нагодилася Макароніна. Вона побачила, як у прохідному дворі за школою Гришка Гонобобель вибив у Галочки й Свєточки з рук портфелі, зірвав, з них банти і, регочучи, втік.
Галочка й Свєточка, ні словечка не кажучи, підняли портфелі і тихо здрюмсали.
Макароніна підскочила до них:
– Ех! Що ж ви?! Треба ж було йому... Ех ви,— тюті-матюті!..
Галочка й Свєточка тільки шморгнули маленькими носиками.
На другий день під час перерви Макароніна підійшла до Гришки Гонобобеля і голосно, на весь коридор сказала:
– Якщо ти, пігмей, ще раз зачепиш Галочку й Свєточку,— я зроблю з тебе тюфтелю!..
– Що-о?!. — густо почервонів Гришка Гонобобель.— Нещастя захотіла?!. Ану кульгай звідси! — і штовхнув Макароніну в груди.
Макароніна розмахнулась і невміло, але дзвінко ляснула Гонобобеля по щоці.
Гонобобель кинувся на Макароніну, тицьнув її раз, другий, зробив підніжку (на це він був мастак), і Макароніна впала. Але тут залунав одчайдушний крик Шурика Бабенка:
– Хлопці! «Ашники» наших б'ють!
І вмить як з-під землі вискочили Ігор Дмитруха, Валера Галушкинський, Вітасик Дяченко.
Так уже ведеться, що відколи світ існує, «ашники» й «бешники» змагаються між собою. І не стільки Макароніну кинулися захищати хлопці, скільки честь свого славного «Б» класу. Але задзвенів дзвоник, і на цьому все скінчилося.
Два тижні Макароніна гордо, як хлоп'ячу відзнаку, носила під правим оком синець. А коли він став сходити, навіть трошечки підфарбовувала його.
Зате Гришка Гонобобель Галочки й Свєточки вже не чіпав. І не тому, що він злякався. Просто тому, що такі типи, як Гришка Гонобобель, розперізуються лише тоді, як зовсім не відчувають опору. А тільки-но дістануть одкоша, вгамовуються, їм стає нецікаво. Вони не люблять ускладнювати собі життя.