Оголошено вбивство

Кристі Агата

— Ліпше ти не читав би тієї жахливої газети, Едмунде. Місіс Фінч терпіти її не може.

— Не розумію, що має місіс Фінч до моїх політичних поглядів.

— Якби ти бодай належав до робітників, — пояснила свою думку місіс Светенгем. — А ти взагалі нічого не робиш.

— Це велика неправда, — обурено заперечив Едмунд. — Я пишу книжку.

— Я маю на увазі справжню роботу, — сказала місіс Светенгем. — А місіс Фінч нам дратувати не можна. Якщо вона почне нас недолюблювати й перестане приходити, де ми знайдемо іншу хатню робітницю?

— Ми дамо оголошення в

«Газету», — сказав Едмунд, посміхаючись.

— Я вже тобі сказала, це нічого не дасть. Тепер, якщо в родині немає старої няньки, яка робить усю домашню роботу й готує на кухні, то справи в такої родини кепські.

— А чому тоді в нас немає старої няньки? Чому ти не подбала, щоб вона була в мене? Про що ти думала?

— У тебе була індійська нянька, любий.

— Ти виявилася непередбачливою матір'ю, — промурмотів Едмунд.

Місіс Светенгем знову поринула в хащі приватних оголошень.

— «Продається не нова газонокосарка». Цікаво… Господи, що за ціна!.. Знову такси… «Напиши мені або якось дай знати про себе, я в розпачі. Твій Вовчик». Якими дурними прізвиськами люди іноді себе називають!.. «Продаються цуценята кокер-спанієля». Ти пам'ятаєш нашу любу Сьюзен, Едмунде? Вона була кмітливіша за деяких людей. Розуміла кожне слово, яке ти їй скажеш… «Продається буфет у стилі шератон. Справжня сімейна реліквія. Місіс Лукас, «Даяс-Хол»…» Яка ж вона брехлива, ця жінка! Шератон, ви тільки подумайте!..

Місіс Светенгем зневажливо пирхнула й стала читати далі:

— «Усе було помилкою, моя люба. Але кохання не вмирає. У п'ятницю, як завжди. Дж.»… Певно, якісь закохані, що посварилися — а може, це потаємна мова злодіїв, тобі не здається? Знову: «Продаються цуценята такси»… Мені здається, люди трохи схибнулися на розведенні такс. Адже існують інші породи собак. Твій батько Симон розводив манчестерських тер'єрів. Які то були гарненькі цуцики! Мені до вподоби ті собаки, що мають довгі ноги… «Дама, яка виїздить за кордон, продасть свою яхту з двома шикарними каютами»… не зазначено ані розміру, ані ціни… «Оголошується шлюб…» — ні, Едмунде, не шлюб, а вбивство. Що, що? Едмунде, Едмунде, послухай-но, я вперше бачу таке…

«Оголошується вбивство, яке відбудеться у п'ятницю, 29 жовтня, у «Літл-Педоксі» о пів на сьому вечора. Запрошуємо до участі всіх знайомих та друзів».

— Едмунде, чи таке може бути?

— Що ти сказала? — запитав Едмунд, піднявши погляд від своєї газети.

— Відбудеться вбивство, призначене на п'ятницю 29 жовтня… Едмунде, це ж сьогодні.

— А дай-но гляну.

Син узяв газету в матері з рук.

— Але що б це могло означати? — запитала місіс Светенгем із цікавістю в голосі.

Едмунд Светенгем потер перенісся з виразом сумніву.

— Ідеться про якусь вечірку, думаю. Гра у вбивство — чи щось таке.

— Ну, знаєш, — не погодилася з ним місіс Светенгем. — Це надто кумедно й трохи по-дурному давати в газеті таке оголошення. Зовсім не схоже на Летицію Блеклок, що завжди здавалася мені жінкою з надзвичайно тверезим

розумом.

— А може, на неї вплинули ті веселі юні створіння, що оселилися в її домі?

— Це надто пізнє оголошення, чи не так? Сьогодні. Ти думаєш, запрошують і нас?

— Тут сказано: «Запрошуємо до участі всіх знайомих та друзів», — зазначив син.

— Знаєш, мені зовсім не до вподоби ця новочасна мода запрошувати людей, — рішуче заявила місіс Светенгем.

— У такому разі не йди туди, мамо.

— Не піду, — погодилася місіс Светенгем.

Запала мовчанка.

— Ти нарешті з'їси цю останню грінку, Едмунде?

— Знаєш, мамо, я думав, що моє правильне харчування важить для тебе більше, аніж те, коли ця стара карга прибере зі столу.

— Тихше, любий, вона може тебе почути… Едмунде, а що відбувається, коли на вечірці грають у вбивство?

— Я, власне, точно не знаю… Вони приколюють на тебе папірці чи щось таке… Хоч ні, їх, здається, тягнуть із капелюха. І хтось витягує папірець жертви, а хтось — детектива, а потім вони вимикають світло, і хтось плескає тебе по плечу, а ти кричиш, падаєш і прикидаєшся мертвим.

— А знаєш, це навіть цікаво.

— А по-моєму, збіса нудно. Я не піду.

— Дурниці, Едмунде, — сказала місіс Светенгем із твердою рішучістю в голосі. — Я піду, а отже, і ти підеш зі мною. І нема про що тут балакати!

III

— Арчі, — сказала місіс Істербрук, звертаючись до свого чоловіка, — послухай-но!

Полковник Істербрук не звернув на неї уваги, бо вже давнр роздратовано пирхав, читаючи якусь статтю в «Таймс».

— Головна біда цих хлопців у тому, — сказав він, — що жоден не має бодай приблизного уявлення про Індію! Бодай приблизного!

— Я знаю, мій любий, я знаю.

— Якби вони його мали, то не писали б таку нісенітницю!

— Я знаю, Арчі, але послухай ось це:

«Оголошується вбивство, яке відбудеться у п'ятницю, 29 жовтня, у «Літл-Педоксі» о пів на сьому вечора. Запрошуємо до участі всіх знайомих та друзів».

Вона замовкла і з переможним виглядом подивилася на чоловіка.

Полковник Істербрук у відповідь глянув на неї поблажливо, але без найменшого інтересу.

— Це гра в убивство, — сказав він.

— Справді?

— Атож. — Він відірвав погляд від своєї газети й провадив: — Мушу тобі сказати, це дуже цікава гра, якщо вона правильно організована. Вона вимагає участі чоловіка, який добре знає правила. Ви тягнете жереб. Оголошують, що в кімнаті присутній убивця, ніхто не знає, хто він. Вимикають світло. Убивця обирає жертву. Жертва рахує до двадцяти, а тоді лунає передсмертний зойк. Після цього береться до роботи той, кому випало бути детективом. Він усіх допитує. Де вони були, що робили, — й у такий спосіб намагається з'ясувати, хто з них убивця. Атож, це дуже цікава гра — у тому випадку, коли «детектив» бодай трохи знає про те, що таке поліційна робота.