Оголошено вбивство
Шрифт:
— То я піти й сказати інспекторові, що я все це вигадати? — запропонувала Міці.
— Він уже знає, — приязно промовила міс Блеклок.
Міці закрутила крани й не встигла вона це зробити, як дужі руки лягли їй ззаду на голову й одним швидким рухом пригнули її до наповненої водою зливальниці.
— Лише мені відомо, що один раз у своєму житті ти сказала правду, — промовила міс Блеклок зі стримуваною люттю в голосі.
Міці пручалася й борюкалася, але міс Блеклок була дужа, і її руки міцно утримували голову дівчини під водою.
І тут десь зовсім
— О Лоті… Лоті… не роби цього… Лоті.
Міс Блеклок зойкнула. Її руки злетіли в повітря, і Міці, звільнена, випросталася, задихаючись і плюючись водою.
Міс Блеклок зойкнула ще раз і ще раз. Але нікого з нею в кухні не було…
— Доро, Доро, пробач мені. Я мусила, Доро… Я мусила…
Вона в нестямі побігла до комори з посудом, але постать сержанта Флетчера загородила їй шлях, а тим часом із шафи для віників вийшла міс Марпл із розчервонїлим обличчям.
— Я завжди вміла наслідувати людські голоси, — сказала вона.
— Ви повинні піти зі мною, мем, — сказав сержант Флетчер. — Я був свідком вашої спроби втопити дівчину. Потім проти вас будуть висунуті й інші звинувачення. Я мушу застерегти вас, Летиціє Блеклок…
— Шарлото Блеклок, — поправила його міс Марпл. — Бо насправді її звуть саме так. Під цим тугим намистом, яке вона завжди носить на шиї, ви знайдете шрам після операції.
— Операції?
— Операції від зобу.
Міс Блеклок, тепер цілком спокійна, подивилася на міс Марпл.
— То ви уже все знаєте? — запитала вона.
— Так, я про все знала протягом певного часу.
Шарлота Блеклок сіла за столом і заплакала:
— Вам не слід було це робити, — сказала вона. — Не слід було зображувати Дорин голос Я любила Дору. Справді любила Дору.
Інспектор Кредок та інші з'юрмилися у дверях. Констебль Едвардс, який на додачу до своїх інших талантів умів надавати першу допомогу та робити штучне дихання, тепер клопотався біля Міці. Як тільки Міці спромоглася заговорити, вона стала нахваляти себе.
— О, Міці це чудово зробити, правда ж? Який Міці розумний! Який хоробрий! Адже вона мене мало не вбити! Але я був дуже хоробрий і не побоявся ризикувати своїм життям!
Одним ривком міс Гінчкліф відбігла від інших й стрибнула до заплаканої постаті Шарлоти Блеклок, що сиділа за столом.
Довелося сержантові Флетчеру докласти чималих зусиль, щоб її відтягти.
— Ну ж бо… Ну ж бо, міс Гінчкліф… — повторював він.
— Дайте-но я доберуся до неї. Дайте-но я доберуся до неї. Це ж вона вбила Емі Мерґатройд.
Шарлота Блеклок підвела погляд угору й пирхнула.
— Я не хотіла її вбивати. Я не хотіла вбивати нікого… у мене не було іншого виходу… та особливо жаль мені було Дору… коли Дора померла, я залишилася сама-одна у світі… я залишилася сама-одна… ох, Доро… ох, Доро…
І вона знову опустила голову на руки й заплакала.
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТІЙ
ВЕЧІР У БУДИНКУ ВІКАРІЯ
Міс
Превелебний Джуліан Гармон нахилився вперед і був більше схожий на школяра, ніж на чоловіка, що досяг зрілого віку. Інспектор Кредок курив люльку, цмулив віскі із содовою й почував себе не на службі. Зовнішнє коло утворювали Джулія, Патрик, Едмунд і Філіпа.
— Я гадаю, це ваша історія, міс Марпл, — сказав Кредок.
— Ой, ні, мій любий хлопче. Я лише трохи допомагала вам. Вам було доручено цю справу, ви її провадили й знаєте багато такого, чого я не знаю.
— Гаразд, розповідайте її вдвох, — нетерпляче сказала Банч. — По черзі кожен. Але нехай почне тітка Джейн, бо мені подобається, якими плутаними лабіринтами просувається вперед її розум. Коли вперше ви запідозрили, що всю цю історію організувала Летиція Блеклок?
— Важко сказати, моя люба Банч. Звичайно ж, мені на самому початку здалося, що не кому іншому, як самій же таки міс Блеклок було б найзручніше організувати напад на власний дім. Вона була також єдиною особою, що перебувала в якомусь контакті з Руді Шерцом, а наскільки легше спланувати якісь події, коли вони мають відбутися у твоєму власному домі. Наприклад, у цьому випадку треба було увімкнути центральне опалення, щоб не розпалювати вогонь у каміні — інакше у вітальні було б світло. Але єдиною особою, яка могла б дати таке розпорядження, була сама господиня будинку.
Не те, щоб я так думала протягом усього того часу — навпаки, мене змагало відчуття, що загадка тут дуже й дуже непроста. І мушу признатися, що спочатку, як і всі інші, я думала, що хтось хоче вбити Летицію Блеклок.
— Либонь, спочатку я хотіла б зрозуміти, що ж сталося насправді, — сказала Банч. — Той швейцарський молодик упізнав її?
— Так. Він працював у…
Міс Марпл завагалася й подивилася на Кредока.
— У клініці доктора Адольфа Коха в Берні, — сказав Кредок. — Кох був усесвітньо відомим фахівцем з операцій на зобі. Шарлота Блеклок лягла в ту клініку, щоб видалити свій зоб, а Руді Шерц працював у ній санітаром. Коли він приїхав до Англії, то впізнав у готелі жінку, яка лікувалася в тій клініці, і за першої ж нагоди заговорив до неї. Мабуть, він не став би цього робити, якби згадав, що покинув місце своєї колишньої роботи, коли над його головою почали збиратися хмари, але на той час Шарлоти вже там не було, і вона могла нічого не знати про його неприємності.
— То він ніколи нічого не казав їй про Монре та його батька, який має там власний готель?
— О ні, вона вигадала ту історію, щоб пояснити, чому він звернувся до неї.
— Зустріч із Руді, певно, стала великим шоком для неї, — проказала міс Марпл замислено. — Вона почувала себе більш-менш безпечно, й ось таке катастрофічне невезіння: вона зустрічає чоловіка, який знав її не лише як одну з двох міс Блеклок — до цього вона була готова — а саме як таку собі Шарлоту Блеклок, пацієнтку, що їй оперували зоб.