Операція «Кришталеве дзеркало»
Шрифт:
Водночас із спалахом ракети з обох боків з новою силою вдарив вогонь. Мовчав тільки кулемет на даху протилежного будинку. Зате Сова, якому вдалося краще, ніж досі, розгледіти ціль, поливав свинцем простір у присадку між тополями.
«Пощастило йому», — з люттю подумав Альберт про Крихняка.
Зелена ракета зненацька розсипалася тисячами іскор. Лисина Крихняка виблискувала в темряві, неначе натерта фосфором. Альберта трясло, як у лихоманці. Він висунув уперед руку з пістолетом і, спершись на лікоть, вистрілив, майже не цілячись. Крихнякова голова впала па цементну підлогу. Здавалося, він усім тілом прилип до тераси.
Не
— Заїло в нього, чи що? — мовив Сова. Він мав на увазі кулемет на даху. — А Крихняк? Що з ним? — Він обернувся і ствердив без жалю — Мертвий, холера.
Мовчання ворожого кулемета, напевно, стало сигналом для припинення атаки. Закінчилася вона так само зненацька, як і почалася. З хвилину ще огризалися пострілами тільки вікна повітового управління, але й тут вогонь незабаром ущух. На вулиці, що потопала в темряві, і в присадку залягла тиша, сповнена тривожного чекання. Тільки з міста долинали поодинокі постріли.
Порушив тишу різкий, несподіваний телефонний дзвінок. Телефон дзвонив у кабінеті Яруги. Через двері, відчинені на терасу, дзвінок цей проникав у сад, його було чути навіть на вулиці.
— Алло! Це повітове управління. Хто говорить?.. — спитав Яруга. — Відділення міліції? Хто біля апарата? Кужавка? Капрал [20] Кужавка?
З тераси примчав Сова.
— Кужавка — один з моїх хлопців. Ну, як там у них? Тримають оборону?
У кабінеті Яруги було зовсім темно. Втрьох вони стояли край письмового столу з телефоном, не бачачи один одного.
20
Відповідає званню молодший сержант.
— Кужавка доповідає, що атаку Рокити вони відбили, — напівголосно сказав Яруга, напевно, затуливши трубку долонею. — Рокита відступив через майдан до старого кладовища. Кужавка радить, щоб ми вийшли Рокиті навперейми, перетнувши йому шлях відступу…
— Алло, алло, Кужавка! — крикнув Яруга. — А як там будинок комітету партії? Вони втримали оборону?
Альберт стояв біля Яруги. Він чув у трубці хриплий голос Кужавки, але не міг розібрати слів. Трубка хрипіла досить довго. Яруга сопів, бурмотів щось собі під ніс, притакував. Потім поклав її на ріжки.
— Ну то як, начальнику? Гайнемо на вулицю? Треба зробити це блискавично. Кужавка діло радить. Перетнемо їм дорогу, — бадьоро заговорив Сова.
Яруга закурив, ховаючи в долонях вогник сірника. Він знову зняв трубку. Скрипнула телефонна ручка.
— Алло-о-о, пошта-а-а? — запитав Яруга. У трубці пролунало щось нерозбірливе.
— Говорить начальник повітового управління держбезпеки Яруга. Зробіть ласку, запросіть до телефону пана Рокиту…
Альберт закусив губу. Присунув голову до самого обличчя Яруги.
— Рокита слухає.— Тепер він виразно чув кожне слово. — Чого тобі треба від мене?
— Рокита? Послухай, Рокито… Поцілуй мене в…
Сказавши це, Яруга кинув трубку. Сова вдарив кулаком по столу.
— Люди добрі, дайте мені Кужавку! Я розтерзаю, розіпну його, шкуру з нього здеру!
Яруга скомандував:
— Сова, марш на свою позицію!
Бій тривав до другої ночі. Обстановка ускладнювалася нічною темрявою і зручними вогневими позиціями обох сторін. Під час запеклої чотиригодинної стрілянини з банди Рокити був убитий тільки один чоловік, кількість поранених лишилася невідомою. Втрати другої сторони складали троє вбитих: вартовий, один співробітник у званні хорунжого [21] і Крихняк.
21
Відповідає званню молодший лейтенант.
На світанку, коли Альберт добирався на віллу Рачинської, Рокита по виході з міста напоровся на військову частину з Корпусу внутрішньої безпеки, яка поверталася з нічної облави. У перестрілці загинуло десятка півтора бандитів, десятеро були взяті в полон. Але сам Рокита з основними своїми силами відійшов у ліс. Наступного дня в місті стало відомо, що три вантажні машини з озброєними робітниками із шкіряного заводу наскочили на засідку. Живим ніхто з них не повернувся.
— Коли я почула перші постріли, згадала: адже пан Альберт пішов у місто, — розповідала Рачинська. — Стріляли цілу ніч. Я ні на хвилину не заплющила очей. Все про вас думала…
— А я повернувся живий і здоровий.
Вони обідали в кімнаті поряд з вітальнею. Була вже четверта дня. Альберт устиг виспатися, скупатись у ванній. Та, незважаючи на це, він почував себе втомленим. Відколи приїхав у Р., жодна ніч не минула спокійно. Піднявши келих з червоним вином, він помітив, що рука в нього тремтить, як у алкоголіка.
— Кажуть, ніби Лондон присвоїв Рокиті звання генерала. Це нагорода за наліт на наше місто. Ви тільки подумайте: із поручників одразу в генерали. Я розреготалася, почувши це. Мій чоловік був до війни майором. Закінчив військову академію. А цей Рокита? Адже він звичайнісінький собі вчитель. І раптом — генерал. За що? Не штука захопити місто. Куди важливіше зуміти втримати його, правда ж?
Альберт кивнув.
— Зрештою, наскільки я знаю, крім будинків пошти і в'язниці, Рокиті нічого не вдалося захопити. Йому вчинили опір повітовий комітет партії, управління держбезпеки і відділення міліції. А ви де перебули нічну стрілянину?
— В управлінні держбезпеки.
— Ви?.. — Рачинська не зуміла приховати страху. — Ви з УБ?
— Та ні ж бо! Я опинився там зовсім випадково. Я проходив мимо вулицею, коли почалася стрілянина. Де ж мені було сховатися, як не в будинку УБ? Адже я колишній військовий, майор, так само, як ваш покійний чоловік. Я подумав, що можу прислужитися в цій сутичці.
— Вам довелося стріляти?
— Дуже мало. Було надто темно, щоб побачити ціль. Темрява, хоч в око стрель! Більше галасу, ніж діла.
— Одначе в Крихняка вцілили-таки…
— Авжеж.
— Сердешна Рамузова дочка!
— Сердешна? Ви гадаєте, що вона шкодуватиме за цією тварюкою?
— Про кого ви говорите?
— Про Крихняка.
— Ах, то ви нічого не знаєте? Сьогодні вночі убито вчителя Рамуза.
Альберт раптовим рухом відсунув тарілку. Ця новина вразила його. Він нічого не розумів і, здивований, тупо дивився на Рачинську.