Операція-відповідь
Шрифт:
От що сталося далі. Біля них зупинилось таксі.
— Рената, здрастуй! — вигукнув чоловік, який сидів поруч шофера.
— Алло! — Рената помахала йому рукою.
З машини вилізли два чоловіки. Високі на зріст, добре одягнені. Вони привіталися з Ренатою і трохи здивовано глянули на Кованькова. Рената сказала:
— Знайомтеся, це мій радянський друг. А це — друзі по спорту.
Чоловіки потиснули руку Кованькову і назвали свої імена. Він тоді навіть не намагався їх запам’ятати.
— Довго ще збираєтесь стерегти міст? — посміхаючись, опитав у Ренати один з чоловіків.
— Мабуть, уже час додому, — відповіла Рената.
— Сідайте підвеземо. Ми після тренування вирішили покататися по місту.
— Поїдемо? — звернулася Рената до Кованькова.
— Можна… — невпевнено відповів він, розуміючи, що поводиться необережно.
Кованьков і обидва спортсмени сіли на заднє сидіння, Рената — біля шофера. Машина рушила. Всі мовчали. Раптом спортсмен, який сидів зліва від Кованькова, спитав:
— Ви звертали коли-небудь увагу на цю церкву?
Кованьков пригнувся, щоб побачити церкву, і в цю мить на голову йому накинули щось вологе, з гострим запахом…
Більше він нічого не пам’ятав, поки не опритомнів у цій кімнаті. Скільки часу минуло відтоді, лейтенант не знав — хтось зняв годинника з його руки. Кімната була без вікон. На столі стояв кухоль з чорним кофе, на тарілці лежав шматок м’яса, на дерев’яному підносі біліла розрізана на тоненькі скибочки булка. Все це дві години тому вніс і поставив на стіл високий кістлявий солдат в американській формі.
— Покличте сюди ваше начальство, — крикнув йому по-німецьки Кованьков.
Солдат навіть не оглянувся і вийшов з кімнати. Клацнув замок. Настала глуха, непроникна тиша. Кованьков підбіг до дверей і почав гатити по них кулаками й ногами. Двері були масивні, ніби одлиті з чавуну. Удари віддавалися жалюгідним, тихим звуком. Кованьков знову ліг і непомітно для себе задрімав. Мабуть, ще діяло снотворне. Боліла голова. До горла підступала нудота.
Тепер, прокинувшись, Кованьков відчув себе краще.
— Бандити, — сказав він уголос. — Хочете, щоб я став зрадником? Не вийде! Сволота!
Коли солдат приніс їжу, Кованьков спочатку мав намір оголосити голодовку, але потім передумав. Навпаки, треба бути в повній формі. Він встав, сів до столу, з’їв трохи м’яса, випив кофе, потім зробив зарядку і почав ходити по кімнаті. Ходив і думав, думав, думав… Невже Рената брала участь у його викраденні? Знову й знову згадував він подробиці їх останньої зустрічі. Справді, підозрілого було немало. І все ж Кованькову не хотілося в це вірити…
5
Розроблений Ричаговим план дій обговорювали вже третю годину.
— Про це я не подумав…
Закінчуючи обговорення, полковник Сьомін сказав:
— План хороший, сміливий і розумний. Те, що а ньому неясно, треба допрацювати. Кого ви, товаришу Ричагов, просите в свою оперативну групу?
— Суботіна і Посельську, — не задумуючись, відповів Ричагов.
— Ну що ж… Затвердимо, товариші, такий склад?
Хтось зауважив:
— Не забувай, Ричагов, що Посельську треба стримувати.
— Добре. — Ричагов посміхнувся. Він чудово розумів, чим викликано таке застереження.
— Мене дуже непокоїть, — сказав Сьомін, — останнє повідомлення західного радіо, нібито Кованьков, боячись розправи над ним з нашого боку, просить не влаштовувати прес-конференції і не допускати до нього журналістів. Чи не вивезли вони його з Німеччини? А може, в цьому криється навіть щось гірше…
— Від них усього можна чекати, — згодився Ричагов, — але так чи інакше ми повинні знайти Кованькова…
Через годину оперативна група вже приступила до роботи.
6
Відразу ж після цієї наради в кабінет полковника Сьоміна прийшли чотири німці. Всі вони були вже в літах і дивовижно скидалися один на одного — високі на зріст, неквапливі, з суворими, різко вирізьбленими рисами обличчя, з вузлуватими, натрудженими руками.
Полковник привітався з кожним за руку і запросив сісти до столу. Потім глянув на похмурі обличчя німців і розсміявся.
— Чому це ви такі невеселі?
Всі четверо скупо посміхнулися. Той, що сидів ближче до Сьоміна, зовсім сивий німець, сказав глухуватим голосом:
— Хвилюємося, товаришу полковник. Боїмося, що не справимося з цим завданням партії.
— Справитесь, друзі! Напевне оправитесь. Та й кому ж, як не вам, дбати про безпеку майбутньої демократичної республіки. На відміну од західних держав, ми не збираємося довго лишатися тут у ролі окупантів і нав’язувати вам свою волю. Ви вже обговорюєте конституцію вільного життя без капіталістів і поміщиків. Незабаром вона стане законом. — Сьомін лукаво посміхнувся. — Ох, і не сподобається ж це тим, хто орудує в Західній Німеччині.