Операція-відповідь
Шрифт:
— Так, розумію, — тихо відповіла Наташа.
— В музеї ви, здається, помилки не припустили, але риск все ж був.
— Який же риск? — здивувалася Наташа.
— А що коли Августа Мільх теж співучасниця?
— Але ж усе, що ми про неї знаємо, свідчить проти цього, — гаряче заперечила Посельська.
— І все-таки: а що як?
— «А що як» — не логіка! — запально вигукнула дівчина.
Полковник засміявся.
— От бачите, ви навіть тут гарячкуєте. Спокійніше, товаришко Посельська,
— Пораду приймаю, — тихо промовила Наташа.
— Тільки це й вимагається від вас, — полковник зазирнув у свої записи і подивився на Ричагова. — Тепер про ваші справи, товаришу Ричагов. Отже, ці французькі журналісти знають майора Хауссона?
— Безумовно. І все, що вони говорили про нього, збігається з нашими даними. Між іншим, вони сказали, що журналісти наділили Хауссона іронічним прізвиськом «Батько російських перебіжчиків».
— Непогано придумали, — посміхнувся Сьомін.
— Він завжди буває на прес-конференціях перебіжчиків. Але вдає, що тільки присутній…
— Так… А де міститься контора Хауссона, вони знають?
— Казали про якусь зону «Ігрек». Там розміщена все, що американці хочуть заховати.
— Так. Це ми знаємо й без французів. Є дані, що Хауссон має ще одну контору десь у центрі Західного Берліна. Треба якнайбільше дізнатися про самого майора. Де він живе? Куди їздить? З ким приятелює?
— Спробуємо… — тихо кивнув Ричагов.
— Ви думаєте лишитися бельгійським журналістом?
— Так, ще днів зо три.
— Точно встановлено, що справжнього журналіста з цієї бельгійської газети немає?
— Абсолютно точно, його відкликано півроку тому. І справді, ця газета переживає скрутне матеріальне становище. їй вже не до кореспондентів у Берліні. І потім, нічого поганого для газети я не роблю. Більше того, я ще ні разу не назвав її. І постараюсь не називати в майбутньому.
— Добре, — промовив полковник Сьомін. — Непогано було б познайомитися з якимось американським кореспондентом, причому якнайпідлішим.
— Я вже думав про це, — сказав Ричагов. — Французи назвали мені фотокореспондента Отто Стіссена, обіцяли познайомити з ним. Газетна братія прозиває його Дірявою Копилкою. Це за те, що він, не гребуючи засобами, намагається зробити бізнес, але все пропиває.
Полковник засміявся:
— От злі язики!.. Тож познайомтеся з цією Дірявою Копилкою. — Полковник глянув на Суботіна: — Ну, комерсанте, тепер про ваші справи. Поки що ви призвели нас до витрат і маєте намір призвести до ще більших.
— Цього треба було чекати, — похмуро сказав Суботін.
— Вся справа в тому, хто він, ваш американець, за чином і званням? Чи вартий він таких витрат?
— Я вже сказав: судячи з усього, він належить до середньої групи. Можливо, майор…
— А де він служить? Адміністрація?
— Ніскільки. Спочатку я йому запропонував західні марки. Він відмовився, його влаштовують тільки східні. І коли про все було домовлено, я спитав: може, він хоче одержати за годинники радянські гроші? Він відповів, що йому вони не потрібні, але він знає одного полковника, який дуже цікавиться радянськими грішми. Обіцяв познайомити з ним післязавтра.
— Ви зустрінетесь там же?
— Так.
— Одразу ж забирайте його з ринку. Це місце небезпечне. Шахраї — народ спостережливий. Зустрічайтеся з ним в якомусь кафе, де бувають солідні спекулянти. І кожну мить пам’ятайте: полковник, охочий до радянської валюти, нас дуже цікавить. Тут ви можете зустрітися з нашим безпосереднім противником. Розумієте, про що я говорю?
— Розумію. Але як же все-таки мені бути, коли гой мій знайомий роздобуде велику партію товарів?
— Подивимось… подумаємо… Все залежатиме від того, наскільки ця ваша спекуляція наближатиме нас до головного. Пам’ятайте про нашу мету і про те, що час не жде. Пора вже змикати фронт. Якщо Ричагову пощастить зблизитися з Дірявою Копилкою, там, можливо, знадобиться й Суботін. Ричагов познайомить Копилку з комерсантом, який вміє робити великі й вигідні операції.
— Оце добре! — вигукнув Ричагов. — А я сиджу і думаю: в який бізнес мені встряти з цим п’яницею.
12
У приміщенні плавального басейну було тепло й задушно. Хлорованою водою пахло навіть у вестибюлі.
Посельська уважно вивчала оголошення і розклад, якими були обліплені стіни вестибюля. Навколо не змовкав веселий гомін молоді. З бару долинала танцювальна музика. І от, нарешті, Наташа знайшла те, що шукала: розклад тренувальних занять, у якому серед інших згадувалося й прізвище Ренати Целлер. Вона була в групі, якою керувала Альма Гуц. І саме сьогодні ввечері Рената Целлер мала тренуватися.
Біля Посельської зупинилися дві дівчини, що теж цікавилися розкладом тренувань.
— А! — вигукнула одна з них. — Ми з тобою знову попали до Альми. Жахливо!
Друга знизала плечима і сказала:
— Біс її бери! Головне — плавати.
— Вибачте, можна мені у вас дещо запитати? — Наташа майже благально дивилася на дівчат.
— Будь ласка.
— Порадьте мені, до якого тренера записатися?
— О! Тут же ідіотська система — постійного тренера мати не можна. Всі вони працюють у кількох басейнах і весь час підмінюють одне одного.