Останній рейс
Шрифт:
— І ти… мені… — гикаючи, признався помітно сп'янілий Тетеря. — Коли хочеш, доведу, як я тебе люблю… поважаю… З сьогоднішнього дня… ні, зараз… переходь до мене… Місця вистачить…
— Оце так друг! — І Чистяков так ударив співрозмовника рукою по кволих грудях, що той аж похлинувся.
— Я такий! Я добрий… Ти ще не знаєш Петра Борисовича… За місяць з тебе… братиму всього півсотні… О! І все!
— За що?
— За кімнату… буде тур… турбота… То ти прийдеш, то ти… підеш…
— Та-ак… Бачу, ти штучка… Півсотні хочеш здерти! Та згинь, пропади із своїми хоромами! У мене є де жити. Ще в друзі лізе! Таких, як ти…
— Пожартував! Даю дві кімнати… ні, три… І ні копійки… Не віриш? Візьми піджак. Мені не шкода.
— Не потрібен мені твій ментик. За нього в базарний день щербатого п'ятака не дадуть.
— Тоді годинник.
— І годинник мені не потрібен. А коли ти справжній друг, замов ще пляшку коньяку.
— Будь ласка! — і Тетеря на увесь ресторан загорлав. — Офіціантка! Офіціантка!
До столика підійшла молода дівчина в білому фартусі і в мереживній наколці на густому чорному волоссі.
— Нам, баришня, цього… як його… — хихикнув Тетеря, — коньячку… ще пляшечку…
— Мені здається, вам уже досить, — зауважила офіціантка.
— Давай, тобі кажуть! — Тетеря вдарив кулаком по столику. Забрязкотів посуд. — Тягни книгу скарг! Клич сюди начальство!
— Петю… Петре Борисовичу, припиніть, — почав умовляти Чистяков. — Дівчина хороша, розуміє…
— Ну, гаразд… — схиливши неслухняну голову на стіл, пробуркотів Тетеря. — Гаразд…
— Краще тихо, мирно… Для чого зчиняти шум? Завжди можна по-хорошому домовитись. Зараз нам принесуть… — Чистяков осікся.
БРАУНІНГ ЩЕ ЗНАДОБИТЬСЯ
Під аркою, густо обвитою диким виноградом, з'явився Чернушкін. Поруч, клишаво перевалюючись, йшов Макогон.
— Дівчино, — розтягнув Чернушкін тонкі губи, — пробачте їм. Трохи перебрали міру. Скільки з нас?
— Сімнадцять двадцять.
— Плати, Жоро! І живо мені!
Зітхнувши, Чистяков витяг із задньої кишені штанів два зібганих папірці і кинув на стіл. Офіціантка відрахувала здачу й пішла.
— А-а! Сергій Олександрович! — підвівши скуйовджену голову, розплився Тетеря у п'яній усмішці. — Сідай до нас… Зараз заспіваємо… — і гугнявим голосом завів: — Серёжа, ты помнишь наши встречи в приморском парке на бере-е-гу…
— Заткни пельку! — блиснув очима Чернушкін.
Тетеря зіщулився і замовк.
— Жоро! Востаннє попереджаю: коли ще на ділі питимеш, нарікай на себе. Я
— Та скільки там випили?.. Якихось півлітра. Хіба я знав, що він такий нікчема?..
— Розходились, як п'яні купці в трактирі, — гидливо зморщився Макогон.
— Будь певен, Опанасе, це їм не минеться. — Чернушкін сів і підсунув стільця Макогонові. — Так що ж далі?
— Я чекав, чекав на вас… На вулицю вийти боявся. Потім хлопчаки принесли твою записку. Чогось ліків від мене вимагали, про якогось Матвійовича питали.
— Наша людина… Кравець. Ми сьогодні цілу ніч пробули в нього.
— Я здогадався і збрехав, ніби до школи з ним ходив, в паці грав.
— Ач, що бовкнув! Адже він старший за тебе років на тридцять, — розсміявся Чернушкін і вже серйозно додав: — Тут, треба сказати, ти дав маху. А якщо хлопчаки зметикують?
— Що зметикують?
— Не міг ти з Матвійовичем до школи ходити.
— А, ти про це! Дурниці. Та вони і уваги не звернули.
— Добре, коли так… Значить, кажеш, Якова не було в тебе? Куди ж він міг подітись?
— Уявлення не маю.
— Може, Яків Архипович уже дома? Га? — втрутився Чистяков. — Давайте ще раз подзвоню.
— Споїв Тетерю, тепер сиди і дивись за ним! — обірвав його Чернушкін. — Та й сам не кращий. Ще ляпнеш зайве сп'яну. Давай номер.
Чернушкін повернувся швидко.
— Друзі-голуб'ята, — радісно потирав він руки. — Ми на коні! Яшко вдома! Зараз приїде.
— Де ж він пропадав?! — обурився Макогон.
— Що я казав? Що? — тріумфував Чистяков. — Я казав, що Яків Архипович не вклепається. Казав?! Ну, казав?
— Казав, казав… Почуваєш ти себе як? Зможеш довести Тетерю додому? А то, дивись, він зовсім розкис.
— Хіба ви мене не знаєте? Я вип'ю відро і пройду, не заточившись, по одній дошці. Я…
— Знайшов чим хвастати! Тебе серйозно питають: як себе почуваєш?
— Дай боже кожному. Нормально. Повний порядочок…
— Тоді забирай Тетерю і на таксі підкинь додому.
— Де він живе?
— Друга Дачна, тридцять вісім.
Чистяков безцеремонно розштовхав Тетерю і, насунувши йому на голову картуза, потяг до виходу.
— Куди ти… мене? Куди? — буркотів той. — Я не хочу… Відчепись…
— Додому. В ліжко.
— Спати пора, спати пора, — загугнявив Тетеря.
— Ну й компанія! — осудливо мовив Макогон. — І чого з тим п'яницею церемонишся? Можеш зі мною погодитись, можеш не погодитись, але коли-небудь Жорка підведе…
— Сам бачу. Але де взяти людину з машиною? Може, в тебе є хтось на прикметі?
— Звідки? А втім, треба подумати. Першого стрічного не візьмеш.