Останній рейс
Шрифт:
— Ану, Андрію Остаповичу, підніми, будь ласка, протокол допиту сусідів Чистякова. Вони, здається, вказують ім'я й по батькові «професора».
Знайшовши потрібний протокол, Луговий швидко пробіг його.
— Так… так… Ось! «Я сама особисто бачила, як до Чистякова заходив чоловік, років приблизно п'ятдесяти… Чистяков казав, що він професор, і називав його чи то Сергієм Олександровичем, чи то Сергієм Олексійовичем…»
— Отже, можна умовно припустити, що «СО» — Сергій Олександрович чи Олексійович.
— Щодо «ОСМ» у мене є деякі міркування. За усталеною традицією, перша літера в ініціалах — ім'я, друга по батькові, третя — прізвище. Експертизою встановлено, що на чемодані, вилученому в камері схову на вокзалі, раніш були викарбувані ініціали «ОМ»… Якщо ми виходитимемо з цієї гіпотези, тоді ім'я власника чемодана починається на літеру «О». Припустимо, що він випустив по батькові і наступною літерою позначив своє прізвище. Тоді «ОМ» і «ОСМ» та сама особа.
— А якщо допитати Чистякова? Він не змінив своєї поведінки, дає які-небудь показання?
— Сьогодні вранці викликав. Така сама картина: виє, гавкає і нявкає. А в тюремній камері називав себе навіть царем Іваном Грозним, винахідником космічних кораблів…
Всього і не перелічиш. В літературі з психіатрії я не знайшов опису випадку, коли б душевнохворого переслідувало кілька нав'язливих ідей. Звичайно їхній хворобливий стан зосереджується в якомусь одному напрямку, на якійсь одній ідеї, а Чистяков їх змінює мало не кожну годину. Та й зіниці в нього нормальні. Одним словом, типова симуляція, але згідно з кримінально-процесуальним кодексом ми зобов'язані направити його на судово-психіатричне дослідження.
— А дружина Тетері? Доцільно ще раз допитати її?
— Навряд. Здається, вона розповіла все, що знає. Як видно з її слів, Тетеря не ділився з нею тонкощами своїх злочинних махінацій, їй можна вірити. У всякому разі вона одразу призналася, що носила хабара Сахну, що до них заходив Поніманський і… — Луговий зупинився, не докінчивши фрази.
— Чого ж ти замовк?
— … казав про якогось листа, про Баку, про Опанаса…
— Гадаєш, що Опанас — це «ОСМ»?..
— Схоже на це. Тим паче — його ім'я згадувалось разом з листом. Лист, певно, анонімка… Отже, виходить, Поніманський, як і Тетеря, знає «ОСМ», знає і про анонімку. Про такі справи він міг розповісти лише своєму співучасникові. Висновок напрошується сам собою: Поніманський, Тетеря і Опанас в одній зграї.
— Але при чому тут Баку? Ще одна загадка? — сказав Єлізаров. — Як ти дивишся на такий план: поїхати зараз на фабрику «Спартак»?
ДІМА ПІДКОРЯЄТЬСЯ БІЛЬШОСТІ
Альоша й Володя, затамувавши подих, слухали Діму.
— …
— Молодець! Узнав прізвище, — похвалив Володя.
— Це що! Слухайте далі. Пішли вони, а я за ними. Розмовляють про погоду, про огірки… Загалом, про всяку всячину. Нічого цікавого, йшли, йшли, потім Шкарбун каже: «Ну, до побачення. Я вже вдома», — і в хвіртку. Жінка пішла, в будинку Шкарбуна світло з'явилося. Я до вікна. Нічого не видно. Фіранка заважає. Я — так і сяк — не видно.
Спробував через паркан, а там здоровенний пес бігає. Отакий, — Діма високо підніс руку. — З теля.
— З теля? — скептично посміхнувся Альоша.
— Не віриш? Читав Конан Дойля «Записки Шерлока Холмса?» Справді, наче собака Баскервілей…
— Не заважай, Альошко! — попросив Володя.
— Що його робити? Бачу — височезний дуб. По стовбуру не видерешся, а гілки високо. Оглядівся на всі боки. Жердини біля сусіднього паркану звалені. Витягнув якнайтовщу, приставив до дерева і сяк-так видряпався на гілку. Подивився у вікно — повна перспектива. Стоїть Шкарбун навколішки, кітель скинув, в одній майці копирсається в грубці. Навіть голову встромив. «Димар забився», — думаю. А він весь у сажі виліз, у руках глечик.
— Глечик? — закліпав Володя. — З молоком?
Діма насмішкувато прискалив око.
— З молоком?.. Із золотом!
В Альоші і Володі й очі округлилися.
— Висипав — ціла гора! Запустив Шкарбун руки в золото і сидить, не поворухнеться… А потім назад у глечик зсипав, взяв його і вийшов. Не встиг я зміркувати, як бути, а Шкарбун уже на ганку і ліхтар у нього в руках — «Летюча миша». Прикрутив він гніт —і на вулицю. Озирнувся довкола і знову у двір. Відсунув собачу конуру і почав копати яму… Ліхтар горить ледь-ледь, нічого не розбереш. Але тут пощастило: визирнув місяць. Бачу — поставив глечик у яму, землею засипає… Зсунув конуру на те саме місце і пішов у будинок. Тільки-но я зібрався злазити, чую чиїсь кроки. Знаєте, хто прийшов?
— Уявлення не маю, — знизав плечима Володя.
— Так ось… — Діма для більшого ефекту навмисне затягнув паузу, — прийшов…
— Чого ти тягнеш? — обурився Альоша.
— Той! У білому піджаку! За яким ти стежив!
— Як же він там опинився? — здивувався Альоша.
— Ти повинен знати, ти за ним стежив.
Не витримавши допитливих поглядів товаришів, Альоша почервонів.
— Я його загубив з очей…
Діма аж схопився з лавки від збудження.