Останній сигнал
Шрифт:
— Можу запропонувати тобі дещо краще, — сказав сигом.
— Новий сорт тюльпанів?
— О, даруй! Я взагалі не розумію, чому така людина, як ти, цілісінькі дні нидіє над квітами, — з досадою мовив сигом.
— Це моя робота. Вона не гірша за будь-яку іншу.
— У мене є діло, достойне тебе. Я збираю армію для завоювання світу.
— Он воно що!.. — аж свиснув садівник од здивування. — Спасибі за турботи, але мені треба працювати.
— Оце ти називаєш “працювати”? Може, хтось їстиме твої квіти?
— Ні, —
— З них пошиють одяг? Збудують житло?
— Теж ні.
— Яка ж од них користь?
— Вони дають людям радість.
— Невагомі слова. В них порожнеча.
Садівник замислився: як пояснити? Потім сказав:
— Ти все міряєш на “розумно” і “нерозумно”. Отже, квіти дають людям радість, а вона допомагає жити й працювати! Хіба це нерозумно? Навіщо ж мені йти з тобою на завоювання світу, коли мій світ тут? Поглянь, як він міниться всіма барвами, розмовляє зі мною своєю мовою. Якщо хочеш завоювати хоча б його, для початку допоможи мені полити грядки…
Біля виходу з саду просто на густій траві сидів студент і уважно читав, морщачись, як від зубного болю:
“Є багато способів повернення молекули в її нормальний стан. Спосіб перший…”
— Що з тобою? — запитав сигом. — У тебе поганий вигляд.
— Екзамени на носі, тут не до вигляду.
— Може, тобі варто змінити заняття?
— Ви маєте рацію, Тільки спочатку треба скласти сесію. Потім поїду в гори, — відповів студент і знову схилився над книжкою.
— Даруй, що відриваю тебе, але мені конче треба знати що ти збираєшся робити потім?
— Коли?
— Після навчання.
— Подамся завойовувати світ: піду з геологами в далекі краї шукати руду.
— А хочеш завойовувати його вже тепер? Хочеш мати все, про що мрієш?
— Яким чином? Чи ви навчите мене у сні і негайно призначите начальником партії? — засміявся студент.
— Запишися в армію, яку я поведу на завоювання і перебудову світу.
— Ого! А зможете?
— Я сигом. Знаєш, що це таке?
— Ще б пак! Але в такому разі вам нічого не варто зруйнувати місто чи зробити проект атомного центру. Адже ви за частки секунди перемножуєте стозначні числа і розв’язуєте найскладніші задачі? Ви мислите в сотні разів швидше, ніж людина?
— Ти помилився, — не без гордощів відповів сигом. — У тисячі разів.
— Тоді допоможіть мені розв’язати одну задачку з фізики, а світ од вас нікуди не дінеться. Оцю…
Сигом побіжно глянув на задачу, взяв олівець і написав відповідь.
— Дурниця, — зронив він. — Я ж тобі пропоную…
— Завоювання світу, — доказав за нього студент. — Але хіба то не більша дурниця?
— Отже, ти не підеш зі мною?
— Шкода, але я не дозрів для такої місії, — знову засміявся студент, — і тому поступаюся перед вами і цілком довіряю її вам… разом з усіма наслідками. А моя доля — зубрити. Щоб завоювати світ, не завадить
— Я не жартую, — образився сигом.
— Мій професор теж. Особливо на екзаменах. Не відволікайте мене, будь ласка. “Для повернення молекули в її нормальний стан…”
— Чудова погода, правда?
Дівчина сором’язливо всміхнулася. “Симпатичний, навіть вродливий, — подумала, непомітно кидаючи погляди на сигома. — Тільки знайомиться надто вже по-старомодному. Але це непогано”. Вона не уявляла, що сигом дуже пишався, вважаючи, що видумав універсальну фразу для знайомства.
— Погода справді чудова, — відповіла дівчина, беручи ініціативу в свої руки. — Вам теж у цей бік?
Вони повільно йшли поряд. Сигом мовчав, і дівчина запитала:
— Ви приїжджий? Що робите?
— Я хочу завоювати світ і зробити його розумним… — Сигом ждав, що вона скаже, і зітхнув з полегкістю, вперше почувши:
— О, це чудово!
Тоді сигом вирішив не гаяти жодної секунди.
— А ви пішли б зі мною?
“Чого це він так одразу? Справді, якийсь дивний. Таких тепер майже нема. Як у кіно!” І вона прощебетала:
— Згодна.
— Уявляєте, ми проходимо різними країнами, ламаємо вікові забобони!
— Чудово! — проворкувала дівчина.
— Ми будуємо свій світ, що грунтується на розумові…
І коханні… — прошепотіла вона.
Сигом вів далі:
— Всі посядуть те становище, на яке заслуговують. Сильні будуть панами, кволі — рабами.
— Даруйте, рабою я не згодна! — Вона рішуче хитнула головою.
— Ви будете панею, адже ви прийдете в цей світ завойовницею.
— Разом з тобою. — Вона вирішила, що пора вже переходити на “ти”.
— Ми збудуємо стійкий світ тут, на Землі, а потім полетимо на нові планети…
— Завжди мріяла мати свій літак…
— Не перебивай, слухай уважно. Там, на далеких планетах, ми насадимо ті ж розумні принципи, ми не допустимо слинтяйства і розхлябаності. Там, у зірковому морі…
— Так, так, море втіх, — шепотіла вона, хвилюючись, відчувши його сильну руку на своєму плечі.
— Зможуть уціліти тільки найсильніші, адже там не буде затишних квартир…
— А твоя квартира?
Він різко зупинився.
— Яка квартира?
— Ну, в якій ми житимемо.
— Я кажу про завоювання країн, континентів, планет!
— А навіщо нам континенти? Адже я теж кажу про цілий світ: зручна квартира, діти — два хлопчики й дівчинка, чи краще — дві дівчинки й хлопчик. І хай до нас ходять друзі, багато друзів… Чекай, куди ж ти?
Синій комбінезон. Похмурий погляд. Згорблена спина. Важкі натруджені руки.
“Цьому є за що боротися”, — подумав сигом і підійшов до робітника.
— Видно, нелегкий випав день?