Остап Вишня. Невеселе життя
Шрифт:
Що ж говорить про Остапа Вишню критика пролетарська?
– «Коли ми поставимо питання, хто зараз найкращий письменник з точки погляду популярности, з точки погляду розміру його впливу на Україні, – я скажу, що це… буде Остап Вишня, бо його твори читаються, ідуть в маси, бо його твори більше читаються. Він впливає своїми творами на величезні маси. Коли візьмемо історію української літератури Дорошкевича абощо, коли ми пошукаємо там найвидатніших, найвпливовіших сучасних українських письменників, то там прізвища Остапа Вишні не знайдемо. Це неправильно, це недооцінка ідеологічного впливу літератури».
Так, скажімо, говорить про Остапа Вишню С. Пилипенко. Навіть нащо вже ортодоксальний Б. Коваленко, а й той таке заявив:
– «Коли
Як бачимо, погляди на Остапа Вишню поділилися за клясовою відзнакою: фашисти й ті, що їм в Вишневій справі підспівують, дивляться на Вишню, в крайньому разі, як на художника «чрезвичайки», комуністи заявляють, що Вишня нам «потрібний», ставлять його поруч з академіком П. Тичиною і називають «одним із найвидатніших, найвпливовіших сучасних радянських письменників». Інакше і бути не може: аполітичної літератури нема, єсть тільки література клясова. А поскільки кляси між собою ворогують, то й художник радянський ніколи не може припасти до серця критикові буржуазії. В творчості О. Вишні було декілька ідеологічних та художніх ляпсусів, але це зовсім не значить, що 4-е виправлене видання буржуазна критика почне вихваляти. Навпаки: після цього виправлення вона ще більше зненавидить нашого гумориста.
Остап Вишня на другому етапі своєї творчости. Що ще дасть О. Вишня – я не знаю. Але я певний, що в нових його творах робітничо-селянські маси побачать пролетарське відзеркалення найпрекраснішого із будівництв – відзеркалення будівництва соціялізму, побачать дні, турботи, радости, печалі, героїзм і перемоги пролетаріяту Великого Реконструктивного періоду.
… «Усмішки» Остапа Вишні я полюбив. Полюбив їх за те, що вони запашні, за те, що вони ніжні, за те, що вони жорстокі, за те, що вони смішні і водночас глибоко-трагічні. Але особливо я їх полюбив за те, що вони близькі робітничо-селянським масам.
P.S. Цей памфлет, звичайно, не претендує на звання критичної розвідки, – розвідки, що розглядає творчість О. Вишні. Претендувати він не може хоч би вже тому, що я зовсім не зупинявся на художніх та ідеологічних зривах в творчості нашого гумориста, які в нього, як вже зазначав, є.
Кілька тижнів тому в Харкові був ІВЧЕНКО. Він зі своїм знайомим пішов до одної з редакцій і там по телефону балакав з Ост. ВИШНЕЮ. Казав, що балакає в справі влаштування на працю в Харкові. По телефону йому призначили побачення. ІВЧЕНКО був дуже задоволений.
Розповідав ІВЧЕНКО, що Київ в останньому часі були арешти селян забрали переважно мелюзгу але і фігури.
Цікавився ІВЧЕНКО селом і казав що тепер селянство чинить радвладі пасивний опір як в Індії … Крім того, ІВЧЕНКО взагалі критикував сучасне безнадійне економичне положення радвлади.
Товариші, я так само свідомо й цілком щиро підписав резолюцію, що її надруковано в «Літературній газеті», про самоліквідацію «Пролітфронта», де я був членом. Цілком щиро і свідомо я подав заяву про вступ до ВУСПП’у. В тій резолюції докладно зазначено всі мотиви, що призвели до самоліквідації великої, значної організації пролетарських письменників. Я не буду торкатися тих мотивів, про них докладно сказав т. Хвильовий.
Дозвольте, т. т., сказати вам як я, особисто, дивлюсь на дальшу свою роботу в розвитку пролетарської й революційної літератури на Україні. Стоїмо, товариші, перед новим етапом розвитку пролетарської
Азбука, товариші, «або-або», – або з пролетаріатом, або проти пролетаріату. Середини немає.
Я особисто, гадаю, що всі ті товариші, які об’єднаються чи то біля федерації, чи то біля ВУСПП’у, – вони з пролетаріатом і з пролетаріатом будуть робити пролетарську, українську літературу.
Стоїмо перед великим фактом – призовом робітників-ударників в літературу. По правді вам сказати, особисто я, ще не можу збагнути яким способом, цей призов практично допоможе нам, – чи ми йому, творити велику пролетарську літературу. Я тільки радію, що з цим призовом ударників в наші літературні лави, віллється нова, кипуча, молода здорова кров, яка запліднить нас, оживить нас. Я гадаю, що з приливом цієї крови, наша старіюча кров, веселіше, буйніше забурує.
Я гадаю, що консолідація всіх пролетарських сил в одній організації, призведе до деякої одноманітності щодо стилю, щодо нюансів в нашій пролетарській українській літературі.
Тов. Коряк, виступаючи тут, зазначив, що ні в якій мірі консолідація до цього не призведе, що консолідація пролетарських літературних сил в данному разі, навпаки, буде підтримувати всі нюанси, всі літературні прийоми, які єсть і будуть в процесі розвитку пролетарської літератури.
Наприкінці дозвольте заявити: поскільки в мене хватить сил, я весь свій досвід віддам для розвитку пролетарської й революційної літератури.
Чи буду я в лавах ВУСПП’у, чи не буду я там, для мене це, ясно, відограє певну ролю, але це ні в якому разі не зупинить мене бути активним робітником на ниві пролетарської літератури.
Товариші, я один з тієї «основної групи радянських письменників» України, від якої свого часу «одірвався» Авербах з BОАПП’ом, РАПП’ом, ВУСПП’ом. Коли перервалась пуповина, що з’єднувала нас з ВУСПП’ом або з вашим РАПП’ом, то як ми це переживали? Чи відкрилась у нас глибока, ятриста рана на місці цього самого відриву? – Я б цього не сказав.
Правда, в нас на Україні, цей процес відриву відбувся дещо своєрідно, не так, як сказав би, різко, – відбувся він поступово, від щабля до щабля. Але се ж нам, радянським письменникам на Україні, щось років зо два довелося ходити не то що в класових, а принаймні в напівкласових ворогах (cміх). Це було і смішно й боляче. Я особисто працював у радянській літературі на Україні до цього 10 років. Я почав літературну роботу вже під час революції. Спробуйте побувати в моєму становищі, коли на десятий рік жодним словом не натякнув, що я належу до класових або напівкласових ворогів, – мені кажуть, що я – щось ніби класовий ворог.