Острів Дума

Кінг Стівен

Ну то й хай. Так ти кажеш, що тут вона нас не чує? Гадаю, що ні...

Це добре. Значить, ти кажеш, що можеш утілювати речі. Але послухай-но сюди, дитинко...

— 9 —

— Ох ти ж, Господи, — вигукнув я. — Так це придумала не Елізабет. Зовсім не Елізабет до цього додумалася. Ми могли б і раніше здогадатися.

Відірвавши погляд від малюнка, де Няня Мельда й Елізабет стояли в басейні, я, ніби десь здалеку, відчув, що

дуже зголоднів.

— Про що це ти говориш, Едгаре? — спитав Ваєрмен.

— Це Няня Мельда придумала позбутися Персе. — Я обернувся до Новін, котра все ще сиділа на коліні в Джека. — Правильно я кажу?

Новін не відповіла, тож я зробив рукою пас над намальованими в басейні постатями. На мить я побачив саму руку, всю цілком, разом з довгими нігтями.

— Няня не могла вигадати нічого кращого, — відклякнула Новін. — А Ліббіт довіряла Няні.

— Звісно, довіряла, — підтвердив Ваєрмен. — Мельда для неї була майже як матір.

Я уявляв собі, що рисування і стирання відбувалося у спальні Ліббіт, але тепер я зрозумів, що все було не так. Це відбулося при басейні. Чи навіть всамому басейні. Бо басейн, з якоїсь невідомої причини, був безпечним місцем. Принаймні так вважала Ліббіт.

— Це аж ніяк не допомогло здихатися Персе, — сказала Новін. — Але натомість привернуло її увагу. Я так міркую, тая суча курва ледь не луснула від оскаженіння. — Її захриплий голос звучав втомлено, і я помітив, що в Джека на горлі знов ожив борлак. — Аби ж так трапилось.

— Так, — погодився я, — аби ж. Ну, а... що було далі? — Хоча я сам, хай не в деталях, але бачив похмуру і беззаперечну логіку подій. — Персе помстилася на близнючках. А Елізабет і Мельда це зрозуміли. Зрозуміли, що вони наробили. Няня Мельда зрозуміла, що вона наробила.

— Вона зрозуміла, — підтвердила Новін. Голос в неї все ще залишався жіночим, проте він постійно наближався до Джекових інтонацій. Якими б не були чари, довго триматися вони не можуть. — Вона трималася, поки Містер на знайшов їхні сліди на стежці до Тінявого пляжу, сліди, що зникали у воді. Але після того вона вже не змогла триматися. Вона вирішила, що сама винувата у вбивстві її дитяток.

— Вона бачила корабель? — спитав я.

— В ту саму ніч. Не можна уздріти той корабель серед ночі і не повірити.

Я згадав свої живописні роботи серії «Дівчина і Корабель» і зрозумів, що так воно й є

— Та ще до того, як Містер зателефонував до старшого шерифа на узбережжі і пожалівся, що пропали його близнючки та, мабуть, потопли, Персе побалакала з Ліббіт. Розказала їй, як все було. Еге ж, а Ліббіт все розказала Няні.

Лялька спала з тільця, її, схоже на кругле печиво, лице було обернуто до коробки у формі серця, звідки ми її ексгумували.

— Новін, що саме вона їй розповіла? — спитав Ваєрмен. — Я щось не второпаю.

Новін не відповідала. Джек мені здавався зовсім змарнілим, хоч він і не ворушився весь цей час. Замість Новін відповів я.

— Персе сказала: «Спробуй ще раз позбутися мене, і слідом за

близнючками підуть інші. Спробуй ще хоч раз, і я заберу всю твою родину, одного за одним, а тебе прибережу наостанок». Так це було?

Джек поворухнув пальцями. Ганчір’яна голова Новін повільно кивнула.

Ваєрмен облизнув губи.

— Ця лялька, — промовив він, — чий вона саме привид?

— Ваєрмене, тут нема привидів, — сказав я йому.

Джек застогнав.

— Не знаю, аміго, що він таке важке робив, але він готовий, — промовив Ваєрмен.

— Так, але ми поки що ні, — я потягнувся по ляльку, по ляльку, котра всюди супроводжувала дівчинку-художницю. І тут Новін заговорила до мене востаннє, і голос в неї був такий, ніби вона намагається балакати одночасно з Джеком.

— Ні-ні, не цією рукою, візьми тією, котрою рисуєш.

Тоді я простягнув руку, котрою шість місяців тому, в моєму іншому житті, в іншій реальності, підняв з асфальту напівмертву собаку Моніки Голдстайн. Цією рукою я зняв ляльку Елізабет Істлейк з коліна в Джека.

— Едгаре? — спитав мене він, випростовуючись. — Едгаре! Звідки взялася...

Гадаю, він сказав «...ваша відсутня рука», але я не розчув завершення його фрази. Бо задивився на чорні очка і чорну вагіну рота, обведеного червоним. Новін. Усі ці довгі роки вона пролежала тут, у подвійній темряві — в ящику під сходами і в жерстяній коробці, — чекаючи часу, коли зможе висповідати свої таємниці, а помада на її губах сяяла, мов свіжо наведена.

— Ти в порядку? — прошепотіла вона у мене в голові, і голос цей не належав ні Новін, ні Няні Мельді (я певен), ні навіть Елізабет. Цей голос не міг належати нікому іншому, окрім Реби. — Ти цілком в порядку і готовий малювати, бридкий дядько? Ти готовий побачити решту? Ти готовий побачити все?

Я не був готовий... але мусив бути. Заради Ілси.

— Покажи мені твої малюнки, — прошепотів я і той чорний рот мене проковтнув.

Як намалювати картину (X)

Будьте напоготові побачити все цілком. Якщо ви готові творити — Бог вам у поміч, Бог допоможе вам, якщо ви спроможні творити, — боронь Боже вас упасти в розпусту поверховості. Пірнайте на саме дно і збирайте свої законні призи. Робіть це, не зважаючи на біль, яким би він не був нестерпним.

Ви можете намалювати двох дівчаток — близнючок, — а втім, будь-хто таке може намалювати. Не зупиняйтесь на цьому тільки тому, що далі йде жах. Не бійтесь підкреслити того факту, що вони стоять по стегна на такій глибині, де вода мала б покривати їх з головами. Свідок — наразі Емері Полсон — міг би це помітити, аби дивився, та занадто багато людей не готові бачити того, що стирчить у них прямо перед очима.