Острів Робінзона
Шрифт:
— Хто вони, Яне? — запитали мої товариші. — Може, це пірати?
На головній щоглі ближчої до острова бригантини висів корабельний флаг, і хоч дим, який стелився навкруги, обмежував видимість, але я розпізнав, що то іспанський флаг. На другому, дальшому кораблі я нічого не міг роздивитися і, мабуть, флага там зовсім не було.
— Ручаюсь головою, що той другий корабель — піратський! — сказав я. — А цей, ближчий, — іспанський.
Кораблі, весь час маневруючи, просунулися трохи на північ, в район п'яти невеликих скель, які стирчали з води менше ніж за півмилі від берега. Діялося
Це був завзятий, надзвичайно напружений бій. Піратський — якщо вже так його називати — корабель намагався підійти до борту противника і, мабуть, взяти його на абордаж, але іспанці береглися і хитро уникали зближення. Та як тільки їхній корабель трохи відходив, противник ще навальніше нападав. Була в іспанців хвилина тріумфу, коли вони влучним пострілом збили на кораблі противника передню щоглу і дуже зменшили його повороткість. Але через кілька хвилин на їх палубі з страшенною силою вибухнув порох, і весь корабель охопило полум'я. Це вирішило битву на користь піратів. Гармати замовкли.
Люди з палаючої бригантини рятувалися, стрибаючи в море. На воду спустили дві шлюпки. Моряки, поспішно веслуючи, відходили од місця пожежі. Прямували в сторону нашого узбережжя.
Арнак судорожно вхопив мене за плече, вказуючи на човни, застогнав:
— Нещастя! Це лихі люди!
— Тікаймо звідси! — крикнув Вагура і хотів бігти.
— Спокійно, друзі, спокійно! — стримував я їх. — Поки що нам не загрожує нічого поганого!
— Тобі може й ні! — зауважив Арнак, нахмуривши лоб. — А нам загрожує!
Виведений з терпіння, я гримнув на нього:
— Не говоріть дурниць! Між вами і мною немає різниці! Наша доля спільна! Що б не сталось, я не покину вас і не допущу ніякої кривди над вами. Живемо разом і захищаємось разом! Ваші вороги — то й мої вороги!
В очах Арнака щось блиснуло, немовби вогник вдячності. Індієць запитав мене:
— А ті, що в шлюпках, — це твої вороги?
— Мої вороги! — відповів я.
Ми не зводили погляду з човнів, які наближалися до узбережжя острова. В них сиділо близько двадцяти п'яти моряків. Жваво веслували і, видно, поспішали, бо поставили сторч якісь дрючки, мов щогли, розпинаючи на них паруси.
Не минуло й півгодини, як вони дісталися до суші майже за милю від нашої гори. Висадились усі, одну, більшу шлюпку поставили на якорі трохи далі від берега. Ми боялися, що вони захочуть піти в глиб острова, але прибулі розташувалися табором над самим морем, не сходячи з прибережного піску.
Здалеку ми бачили, що всі вони напружено стежать за тим, що діялось на морі. Там усе ще палав їх корабель. Друга бригантина підійшла до нього на відстань мушкетного пострілу, після чого від її борту відчалила шлюпка з озброєними людьми.
Бачачи це, люди, що прибули на острів, дуже занепокоїлись, мабуть, думаючи, що то погоня за ними. Бігаючи туди й сюди вздовж берега, вони шукали зручних для оборони позицій і готували зброю до боротьби. Ми помітили, що майже кожний другий моряк мав рушницю. Але побоювання їх не підтвердились. Шлюпка з піратського корабля залишилась біля палаючої бригантини і обпливала її довкола. Встановивши,
А нас після цього огорнула нова турбота, велика небезпека нависла над нами. До якої міри кожна людина була на водах Карібського моря вовком для іншої людини, якщо цих чужих, невідомих людей, що прибули з палаючого корабля, ми заздалегідь вважали за ворогів і за джерело тривоги!
Найважливішим для нас було довідатись, хто вони і які у них наміри. Ховаючись у зарослях, ми підкралися на сто п'ятдесят кроків до їх табору і присіли серед густих кущів. Звідси все було видно, мов на долоні. На всякий випадок ми взяли з собою луки з отруйними стрілами.
Ми нарахували їх двадцять три. По одягу я пізнав, що це не англійці і не голландці. Відхід піратського корабля трохи заспокоїв їх, а проте зараз вони розмовляли дуже пожвавлено, і видно було, що між ними виникла палка суперечка. Одні кричали, вказуючи на північ, де на горизонті вирисовувались вершини гаданого острова Маргарита, інші махали руками в протилежному напрямі, в сторону материка. Нам неважко було відгадати, про що вони сперечалися, і нас дуже радувало, що прибулі мають намір швидко покинути острів.
Трохи осторонь від головної групи ми бачили їх вогнестрільну зброю, поставлену в козли. Там було кільканадцять рушниць різного калібру, і серед них великі мушкети. Жадним поглядом пожирав я ці скарби, про які цілий рік даремно мріяв, і мимоволі почав думати, як би ними заволодіти.
Хоч я й сказав, що вважаю прибулих за ворогів, але в голові у мене в якомусь куточку бився шалений задум — піти до них і поговорити. Адже, відірваний протягом довгого часу від людей свого світу, я страшенно прагнув зустрітися з ними. Дуже хотілося знати, як би вони прийняли мене! З приводу англійців я б не вагався надто довго. Та це були не англійці. Один із них, крикнувши голосніше, так, що слова його дійшли до нашого сховища, розвіяв усякі сумніви: то були іспанці. Люди, яких повинні були остерігатись, ніби вогню, і мої індійські товариші, і я сам.
Повністю захоплений принадним виглядом рушниць, я пильно стежив за поведінкою іспанців. Не почув навіть, що Арнак лагідно доторкнувся до мого боку.
— Яне! — шепнув нарешті індієць. — Глянь туди, на воду!
— На воду?
— Не бачиш?
— Бачу два човни.
— Авжеж, два човни!
Юнак сказав це так захоплено, що я відразу зрозумів хід його думок. Цей Арнак головатий хлопець, нічого не скажеш! Мав пильне око й умів швидко орієнтуватися. В той час, коли я пожирав поглядом принадну зброю, він думав про важливіші справи — про те, як вибратися з острова. Стояло там дві шлюпки з парусами, з яких менша немовби спеціально була створена для нашої мети. Але як нею заволодіти? До половини витягнута носом на пісок, лежала тут же біля людей, що сиділи на березі. До неї навіть миша не змогла б пробратися непомітно, не те що людина! Друга шлюпка — більша, з глибшою осадкою — стояла на якорі за двадцять з чимось сажнів од берега.