Острів Тамбукту
Шрифт:
Раптом знадвору долинула пісня ренгаті і обірвала мої думки. Голос його був тихий і сумний. Мені здалося, що він плаче.
— Чому ренгаті плаче? — стурбовано запитав я.
— Він не плече, — ледь чутно промовила Ладао. — Він співає…
— А чому в нього такий сумний голос?
— Ренгаті благає Дао, щоб подарував нам дитину..
РОЗДІЛ ВІСІМНАДЦЯТИЙ
Мрії Амбо та інтриги головного жерця. Урок астрономії. Небезпечна ловля риби. Риба, заряджена електричним струмом. Зінга відвідує яхту. Чого варта пляшка коньяку. Погрози Амбо. «Ти мені не друг!»
Наступного
— Що тепер Арикі скаже! — промовив я.
— О, він тепер лусне від злості!
Я розповів юнакові про погрози жерця, але про його пропозицію зробити мене рапуо і спадкоємцем семи поясів мудрості не сказав. Я взагалі не дуже вірив у серйозність намірів Арикі і вважав, що ця пропозиція не що інше, як нова каверза. До того ж я й сам не погодився б стати жерцем. Я, що так завзято боровся проти всіляких релігійних забобонів, і раптом — жрець! Невже я міг би заявити людям, що Дао — великий благодійник, а рапуо в сім разів мудріший за будь-кого? І все-таки погрози головного жерця непокоїли мене, і я дивувався, чому Амбо не надає їм ніякого значення. На його думку, Арикі побоїться щось заподіяти мені, але треба бути обачливим. В день великого свята мене зроблять сином племені, а він, Амбо, стане даго Канеамеї. От тоді він і приборкає старика!
— Даго Канеамеї? — здивувався я.
— Так, — кивнув головою Амбо, і його обличчя розквітло в щасливій посмішці,
— А вона згодна?
— Згодна.
— А Арикі?
– І Арикі згоден.
Мене це здивувало. Чи не морочить мені голову цей хлопчисько? Я зупинився й глянув йому в очі. Ні, Амбо говорив правду. Він був щасливий від однієї думки, що стане даго Канеамеї. Можливо, в цю мить юнак мріяв і про сім поясів мудрості, і про біле листя, яке перейде йому в спадщину після смерті старика, — не знаю. Але мені тепер було не до мрій. Адже ж ті самі пояси і те саме біле листя Арикі пообіцяв і мені! Навіщо він це зробив? «Щоб посварити нас, — вирішив я. — Щоб порушити нашу дружбу з сином вождя». Тепер справжні наміри жерця не викликали сумніву: він хоче зробити Амбо моїм ворогом. Але тут була замішана й дочка Арикі. Навіщо Канеамея пообіцяла юнакові стати його дружиною, а потім те саме пообіцяла й мені? І навіщо тоді просила не казати про не нікому? Невже й Канеамея причетна до підступних дій свого батька? Чи, може, вона — його жертва?
Мені не хотілося говорити Амбо про свої сумніви. Навіщо його бентежити і принижувати Канеамею? До того ж я не був твердо переконаний, що вона винна. Можливо, дівчина просто змушена виконувати накази батька…
Повернувшись у Букту, я одразу ж пішов до тани Боамбо, щоб розповісти, що я робив у Каліо.
Вождь сидів на нарах біля хатини, задивившись на сині води океану. Хвилі з шаленим плескотом налітали на скелястий берег, потім відкочувались назад, наче хотіли розігнатись, і ще лютіше навалювались на сірий граніт. Нестерпно припікало сонце. На фоні яскраво-синього неба літали строкаті папуги й великі гамраї. Листя на деревах нерухомо звисало.
— Ну, як тебе зустріли в Каліо? — запитав Боамбо.
Я розповів все докладно. Мовчки вислухавши мене, він сказав:
— Нана. Дуже добре. Раз люди тобою задоволені — і я задоволений.
— А що думає про мою подорож Арикі?
— Не знаю. Арикі ніколи не говорить, що він думає.
Боамбо набив люльку, припалив і замислився. В повітрі над берегом стояли міріади дрібних краплинок, які блищали проти сонця, мов алмази.
Я знову заговорив про головного жерця. Адже він викличе мене і, мабуть, знову погрожуватиме Великою водою за те, що я лікую людей і полегшую їхні страждання.
Боамбо досадливо махнув рукою і перевів розмову на інше.
— Пам'ятаєш, ти якось говорив мені, що земля схожа на великий кокосовий горіх. Це правда?
Я ствердно кивнув головою.
— Ну, гаразд… Налий на кокосовий горіх
Як йому пояснити? В мові племені немає потрібних слів. Тоді мені спало на думку проробити перед ним дослід. Я знайшов на землі шкаралупу кокосового горіха, прокрутив у ній дві дірочки, всилив мотузок — вийшло відеречко. Потім налив усередину води і швидко розкрутив над головою. Шкаралупина описувала в повітрі коло, але вода з неї не виливалася.
— Бачиш? — сказав я. — Земля теж крутиться, як цей горіх, через те вода й не тікає нікуди.
Тану Боамбо мій дослід дуже здивував. Здавалося, він зрозумів мене.
Крізь густе листя проник сонячний промінь. Боамбо пересів у холодок і почав розпитувати про сонце.
— Ти колись говорив, що Земля крутиться навколо Сонця. А я не вірю. Місяць крутиться навколо Землі — це кожен бачить. А Місяць — брат Сонця. Вони рухаються одним шляхом…
Я хотів пояснити йому, що це не так, що це обман зору, але не зміг, бо не мав можливості проробити відповідний дослід, щоб наочно показати, як Земля крутиться навколо Сонця, а Місяць — навколо Землі. Я спробував заговорити знову про Арикі, але Боамбо вже хропів: спав, а може, прикидався, — не знаю, йому, певно, остогидло весь час розмовляти про головного жерця.
До нас підбіг тубілець і схвильовано повідомив, що в затоці з'явився скат, — велика й небезпечна риба. Люди бояться напасти на неї, чекають на допомогу вождя.
Глянувши на мою двостволку, що стояла біля нарф Боамбо сказав:
— Ходімо. Уб'єш її громом.
Мої гільзи були набиті дрібним дробом для дичини. А скат риба чимала, її можна забити лише крупним дробом, та й то влучивши в голову. Але як пояснити вождеві? Він, як і всі тубільці, був твердо переконаний, що «громи» моєї рушниці — страшенна сила, яка здатна знищити все селище.
На березі великої затоки зібралося чимало тубільців. Всі мовчки стежили за широкою синюватою спиною потвори, що виглядала з води. Це був мармуровий скат — дуже небезпечна риба, яка ударом електричного струму може скалічити людину. Скат був круглий, мов величезна плеската паляниця, метра півтора в діаметрі.
Боамбо сказав, що пакегі уб'є рибу своєю стрілою. Він попередив усіх, що зараз пролупає сильний грім і земля задрижить, як від арамру, і щоб ніхто не лякався. Вождь наговорив мисливцям такого, що не не підбадьорило їх, а навпаки, перелякало на смерть, і вони почали благати, щоб я не робив «грому», інакше всі повтікають у селище. Я пообіцяв, що не буду, і вони заспокоїлися.
Тоді Боамбо наказав сісти в човни і відрізати скату шлях до океану. На березі залишилося не більше десятка озброєних списами мисливців. Їм випало найтяжче завдання: підійти до ската вбрід і, коли інші підженуть його до берега, забити списами.
Вишикувавшись півколом, човни почали наступ. Скат нічого не помічав і спокійно погойдувався на хвилях. Боамбо підняв руку — всі приготувались: одні натягли луки, інші піднесли над головами списи. До древка кожного списа було прив'язано риб'ячий міхур. Завдяки цьому спис летів далі і точніше влучав у ціль. Боамбо змахнув рукою, і в бік ската засвистіло більше десятка стріл. Кілька з них впилися в синювату гладку спину потвори. Скат стрепенувся і вдарив хвостом по воді. Пішли круги, але тубільці не злякались, а немов по команді почали бити веслами по воді й кричати. Скат помчав до берега, де напоготові з піднесеними списами стояли досвідчені мисливці. Він доплив до мілини, але як тільки його черево човгнуло по дну, повернув назад. Тубільці зустріли ската градом стріл і нестямним галасом. Почалося переслідування, яке вселяло жах не тільки в очманілу тварину, а і в душі мисливців. Скат знову кинувся до берега. В його спину вп'ялося вже чимало стріл, але вони тільки більше розлютили потвору. Коли скат удруге виплив на мілину, тубільці, що стояли на березі, кинулися в воду і почали списами завдавати йому тяжкі удари. Вода навкруги кипіла.