Отаман Зелений
Шрифт:
75. Пташчнский П.Автобиография и воспоминания. — Глава 9. По дорогам Украины. — Белгород-Днестровский. — На правах рукописи.
76. Ріпецький С.Повстанський рух на Україні 1918 — 22 і пізніших рр. // Енциклопедія Українознавства. — Париж — Нью-Йорк, 1971. —Т. 3.
77. Розмова з отам. Зеленим //Український козак. — 1919. — 21 вересня // Завалънюк К.Провісники волі. Повстанський рух на Поділлі у персоналіях (20-ті роки XX ст.). — Літин: Літинська райдрукарня, 2005.
78. Савченко
79. Сказания о населенных местностях Киевской губернии, или Статистические, исторические и церковные заметки о всех деревнях, селах, местечках и городах, в пределах губернии находящихся. Собрал Лаврентий Иванович Похилевич. — Біла Церква: Яніна, 2005.
80. Спогади Кравченко Анастасії Сидорівни, 1902 р. н., с. Трипілля Обухівського району Київської обл., 14 червня 1990 р.
81. СтахівМ. Друга совєтська республіка в Україні. — Нью-Йорк — Детройт — Скрентон, 1957.
82. Сулятицъкий П.Московська преса про українську справу за часів Добрармії // За Державність. Матеріяли до Історії Війська Українського. — Варшава: Українське воєнно-історичне товариство, 1937. — Збірник 7.
83. Так творилося українське військо. 10 спогадів учасників Визвольної війни 1917 — 1920-х років / Упор., вступ, слово, примітки, додатки, біограф. довідки Р. Коваля. —Київ — Вінниця: Державна картографічна фабрика, 2008.
84. Телеграма від 14 лютого 1919 р. визначного діяча УПСР (лівих) М. Полоза заступнику наркома іноземних справ РСФРР Л. Карахану і Й. Сталіну про політику більшовиків в Україні //Документи трагічної історії України (1917 — 1927 рр.) / Редактор-упорядник П. П. Бачинський. —Київ, 1999.
85. Українське слово (Берлін). — 1921. — 1 липня.
86. Українські приказки, прислів’я і таке інше. Збірники О. В. Марковича та інших. Уклав М. Номис. —Київ: Либідь, 1993.
87. ЦДАВО України. — Ф. 5. — Оп. 1. — Спр. 137.
88. ЦДАВО України.-Ф. 5. — Оп. 1. — Спр. 86 // Лисенко А.Данило Ількович Терпило (Зелений) //Постаті Київщини. — Київ: Міленіум, 2007.
89. ЦДАВО України. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. З // Симон Петлюра.Статті. Листи. Документи. Том IV / Упор., вступ, слово В. Сергійчука. — Київ, 2007.
90. ЦДАВО України. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 210.
91. ЦДАВО України. — Ф. 1113.-Оп. 1.-Спр. 10. Склографічний відтиск// Ковальчук М.Невідома війна 1919 року. Українсько-білогвардійське збройне протистояння. — Київ: Темпора, 2006.
92. ЦДАВО України. — Ф. 3172. — Оп. 3. — Спр. 43. //Ковальчук М.Невідома війна 1919 року. Українсько-білогвардійське збройне протистояння. — Київ: Темпора, 2006.
93. Центральний державний архів громадських об’єднань України (далі ЦДАГО України). —
94. ЦДАГО України. — Ф. 263. — Оп. 1. — Спр. 60572.
95. Цегельський Л.Від леґенд до правди. — Львів: монастир Свято-Іванівська лавра, видавничий відділ “Свічадо”, 2003.
96. Чикаленко Л.Уривки зі спогадів з років 1919 — 1920 // Чикаленко Є.Щоденник. — Том II (1918 — 1919). — Київ: Темпора, 2004.
97. Чикаленко Є.Щоденник. Том 2 (1918 — 1919). — Київ: Темпора, 2004.
98. Шанковський Л.Українська галицька армія. Воєнно-історична студія. — Львів: НТШ, 1999.
99. Що говорить отаман Зелений про себе і своїх козаків // Селянська громада. — 1919. — 28 вересня //Завальнюк К.Провісники волі. Повстанський рух на Поділлі у персоналіях (20-ті роки XX ст.).
Додатки. 1908 — 1921 рр
№ 1 Стаття Андрія Зиля про Усть-Цильму, де в 1907 — 1911 рр. перебував на засланні Данило Терпило
Село Усть-Цильма Архангельської губернії — місце трирічного заслання Данила Терпила. Тут майбутній отаман Зелений гартував волю, проживаючи серед напівдикого населення непривітного північного краю.
Розкинулося село на березі річки Печори у місці впадіння ріки Мезень. Тому й назву таку одержало. Заснування його як слободи відносять до часів царювання Івана Грозного. Збереглися дві грамоти, які вказують, що засновником Усть-Цильми був новгородець Івашко Ластка, якому і дано “на оброк на Печоре на Цильме лес черный”, із правом “на том месте людей називати, жити и копити на государя слободу, а оброку ему платити в государеву казну на год по кречету или по соколу, а не будет кречета или сокола — оброку рубль”. У грамоті зазначалося, що в цій місцевості лісів, обробленої землі, “покосов и рыбных ловищ исстари нет ничьих и от людей далее, верст за пятьсот и больше” (МаксимовС., Год на Севере. — Архангельск, 1984. — С. 346 — 347).
У 1564 р. в Усть-Цильмі було 14 дворів і 19 жителів. Про початок XIX століття російський письменник С. Максимов наводить такі відомості: 120 дворів, 417 жителів, дві дерев’яні церкви. Дослідник звертає увагу, що всі усть-цильмінські будинки побудовані погано, здебільшого холодні, причому всі вони переповнені чорними тарганами (прусаками). Тривалий час жителі не знали, як з ними боротися. Нарешті знайшли спосіб: під час морозів господарі переселяються до сусідів, а у своєму будинку розчиняють вікна, двері і заморожують тарганів днів два-три, а потім знову повертаються у свій будинок. Сергій Максимов, побувавши в Усть-Цильмі в 1856 році, побачив, що село розкинулось на сім верст вздовж берега р. Печори, розріджене великими пустирищами та болотами.