Пігмаліон

Шоу Бернард Джордж

ГІҐІНС. Вибач. Та коли Пікеринґ починає галасувати, то й слова не вставиш!

ПАНІ ГІҐІНС. Вгамуйся, Генрі! Полковнику, невже ви не розумієте, що разом з Елізою в будинок на Вімпол-стріт увійшло ще дещо?

ПІКЕРИНҐ. Справді, заходив її батько. Але Генрі швидко його виставив.

ПАНІ ГІҐІНС. Було б краще, якби прийшла її мати. Та річ не в тім. З’явилося дещо інше.

ПІКЕРИНҐ. Але що ж?!

ПАНІ ГІҐІНС (несвідомо видаючи цим словом свої старосвітські погляди). Ускладнення.

ПІКЕРИНҐ. Он воно що! Ускладнення в тому, як зробити з неї світську даму?

ГІҐІНС. З цим я впораюсь.

Власне, уже впорався.

ПАНІ ГІҐІНС. Якими безмежно тупими бувають чоловіки! Ускладнення в тому, що робити з Елізою потім.

ГІҐІНС. Якраз тут я не бачу жодної проблеми. Житиме, як їй захочеться. Завдяки мені перед нею тепер відкрито безліч можливостей.

ПАНІ ГІҐІНС. Яких можливостей? Ти хочеш, щоб вона жила, як жінка, котру ми щойно бачили? Ти навчив Елізу манер та звичок світської дами, але не дав їй прибутків світської дами! А заробляти собі на життя вона вже не зможе. І це ти називаєш «безліч можливостей»?

ПІКЕРИНҐ (дещо поблажливо; розмова почала йому надокучати). Все якось уладнається, пані Гіґінс. (Підводиться, готовий іти).

ГІҐІНС (також підводиться). Знайдемо для неї якусь неважку роботу.

ПІКЕРИНҐ. Вона й так цілком щаслива. Не турбуйтеся, пані Гіґінс. Бувайте здорові. (Тисне їй руку з таким виглядом, ніби заспокоює сполохану дитину, а потому прямує до виходу).

ГІҐІНС. Хай там як — а вже нічого не зміниш. Справу зроблено. До побачення, мамо! (Цілує матір і йде за ПІКЕРИНҐОМ).

ПІКЕРИНҐ (щоб заспокоїти її наостанок). Є маса варіантів. Ми влаштуємо все, як належить. До побачення.

ГІҐІНС (виходячи, до ПІКЕРИНҐА). Ми поведемо її на Шекспірівську виставку до Ерлскорта!

ПІКЕРИНҐ. А справді! Уявіть-но лише її коментарі! От буде сміху!

ГІҐІНС. А вдома вона почне передражнювати всю публіку!

ПІКЕРИНҐ. Чудова думка! (Чути, як обидва сміються, спускаючись по сходах).

ПАНІ ГІҐІНС (рвучко підводиться з місця, підходить до письмового столу. Відсуває вбік розкидані папери, сідає, виймає із бювару чистий аркуш і рішуче береться до написання листа. За третьою спробою гнівно відкидає перо, впирається руками в стіл і вигукує). Ох, ці чоловіки! Ох, чоловіки!

Ясно, що ЕЛІЗІ ще далеко до герцогині, а втім, ГІҐІНС ще має попереду час, і заклад ще не програний! Справді, рівно через півроку ЕЛІЗА знову виходить у світ, де її приймають… за принцесу! Та перш ніж удатися до подробиць, коротко про обставини цієї події. Лондон, посольський прийом літнього вечора. Невеличка юрма біля посольства спостерігає за приїздом гостей. Під’їжджає «Роллс-ройс» і зупиняється перед сходами до парадного входу. ПІКЕРИНҐ у вечірньому костюмі, при орденах і медалях, виходить з автомобіля, подає руку ЕЛІЗІ й допомагає їй вийти. На ній елегантне манто, вечірня сукня, діаманти; в руках віяло, квіти — одне слово, всі належні аксесуари. За ними виходить ГІҐІНС. Машина від’їжджає — і всі троє йдуть у будинок. Перед ними відчиняють двері — і вони опиняються у просторій залі, з якої широкі сходи ведуть нагору. ПІКЕРИНҐ каже щось ЕЛІЗІ на вухо і вказує на вбиральню для дам. ЕЛІЗА прямує туди, а ГІҐІНС

та ПІКЕРИНҐ тим часом знімають плащі та йдуть по картки зі своїми іменами. Перед ними в черзі стоїть якийсь поважний молодий пан із розкішними вусами, які переходять у пишні бакенбарди. Його чоло прикривають густі кучері. На потилиці волосся в нього старанно пригладжене й блищить від брильянтину. На грудях — кілька нічого не вартих медалей, а загалом він має приємну зовнішність. Можна припустити, що це іноземець. Упізнавши ГІҐІНСА, вусань радо кидається до нього з розкритими обіймами.

ВУСАНЬ. Пане вчителю! Пане вчителю! (Обіймає ГІҐІНСА й цілує в обидві щоки). Ви мене пам’ятаєте?

ГІҐІНС. Ні. Якого біса? А хто ви такий?

ВУСАНЬ. Я ваш учень! Ваш найперший, найкращий і найвидатніший учень. Це я, симпатяга-малюк Непомук! Я прославив ваше ім’я на всю Європу! Я навчався у вас фонетики. Мене ви не могли забути!

ГІҐІНС. А чому ви не голитесь?

НЕПОМУК. В мене не така примітна зовнішність, як у вас. Не таке підборіддя, не таке чоло; і якби я поголився, то мене б ніхто не помічав. А таким мене впізнають і навіть прозвали «Волохатим Нишпоркою».

ГІҐІНС. А як ви опинилися серед цих вельмож?

НЕПОМУК. Я перекладач. Володію тридцятьма двома мовами. Без мене не обходиться жоден міжнародний прийом. Ви неперевершений знавець кокні, й вам досить одного слова, аби в межах Лондона визначити, звідки людина. Я ж визначаю це у межах цілої Європи.

На сходах з’являється ЛАКЕЙ і швидко збігає до НЕПОМУКА.

ЛАКЕЙ. Вас просять нагору. Її світлість не можуть порозумітися з греком.

НЕПОМУК. Дякую. Так, так, іду негайно.

ЛАКЕЙ відходить і губиться в натовпі.

НЕПОМУК (до ГІҐІНСА). Теж мені грек! Удає, що не розуміє англійської! А насправді він — син йоркширського годинникаря. Щоб приховати своє походження, він і слова не наважується мовити. Я, звичайно, йому підігрую, але це дається йому в кругленьку суму. Тут у мене з кожним вигідна угода. Ха-ха! (Поспішає сходами нагору).

ПІКЕРИНҐ. Цей Непомук справді фахівець? А що, як він викриє нам Елізу й почне нас шантажувати?

ГІҐІНС. Побачимо. Якщо викриє, я програю заклад.

ЕЛІЗА виходить із гардеробу й приєднується до них.

ПІКЕРИНҐ. Ну що, Елізо? Зараз почнеться. Ви готові?

ЕЛІЗА. Полковнику, ви хвилюєтесь?

ПІКЕРИНҐ. Страшенно. Почуваюся, як перед першим боєм. Уперше завжди лячно.

ЕЛІЗА. Для мене це не вперше. Скільки разів я снила цим у своїй норі на Енджел-Корт! І тепер я, наче в давньому сні. Не дайте пану Гіґінсу мене розбудити, інакше я забудуся й заговорю, як тоді на Друрі-Лейн.

ПІКЕРИНҐ. Ані слова, чуєте, Гіґінсе! (До ЕЛІЗИ). Тепер ви готові?

ЕЛІЗА. Готова.

ПІКЕРИНҐ. Тоді вперед.

ЛАКЕЙ (оголошує). Пані Дулітл, полковник Пікеринґ, професор Гіґінс.

Нагорі сходів стоїть посол зі своєю дружиною, біля неї НЕПОМУК.

ГОСПОДИНЯ ПРИЙОМУ (тиснучи ЕЛІЗІ руку). Вітаю вас.

ГОСПОДАР ПРИЙОМУ (робить те саме). Вітаю вас. Доброго дня, полковнику!