Північна Одіссея
Шрифт:
А на той час сам золотоносний шар перетворився на розсипне родовище, і чоловік вирішив, що після знаходження жили повернеться сюди для її розробки. Але зростаюча золотоносність ковша почала його бентежити. Під вечір вартість намивів зросла до трьох-чотирьох доларів. Чоловік ошелешено почухав потилицю і поглянув угору по схилу, де в кількох футах від нього стирчав кущ толокнянки, що позначав приблизне розташування вершини літери V. Він кивнув і мовив пророчим тоном: «Одне з двох, Білле, одне з двох. Або пані Жила розсипалася і заглибилася в пагорб, або вона буде такою багатою,
Ніч заскочила його на березі струмка, коли він, напружуючи очі в темряві, що ставала дедалі густішою, намивав останню порцію золота.
«От якби у мене ще й ліхтарик електричний був, — подумав старатель, — то я зміг би працювати допізна».
Тієї ночі чоловік ніяк не міг заснути. Багато разів він зосереджувався і заплющував очі, щоб прискорити прихід сну, але в крові його пульсувало таке пристрасне бажання, що він час від часу розплющував очі і зморено мимрив: «От якби скоріше розвиднілося!»
Нарешті він заснув, але розкліпив очі, як тільки зблідли зорі, а коли почало сіріти, він уже поснідав і видряпувався схилом до таємничого житла пані Золотої Жили.
У першій поперечній розкопці вистачило місця лише для трьох ям — таким вузьким став золотоносний шар і таким близьким був той золотий фонтан, до якого він ішов ось уже чотири дні.
«Спокійно, Білле, спокійно», — умовляв він сам себе, розчищаючи поверхню для останньої ями, у якій бічні лінії літери V мали, нарешті, зійтися в одну точку.
«Я вас міцно вхопив за талію, пані Жило, і тепер ви від мене нікуди не втечете», — час від часу повторював старатель, заганяючи заступ у землю. Він заглибився на чотири, п'ять, шість футів. Копати стало важче. Ось заступ скреготнув об розсипчасте каміння. Він підняв уламок і уважно до нього придивився.
«Струхлявілий кварц», — виснував старатель і заступом розчистив дно ями від землі, що нападала згори. Потім заходився длубати кварц кайлом, і з кожним ударом розбите каміння розліталося навсібіч. Потім він узяв у руки лопату і розгорнув подрібнену масу. В око йому впало жовтувате мерехтіння. Відкинувши лопату вбік, він швидко присів. Як фермер зчищає липку землю зі щойно викопаної картоплини, так і старатель, тримаючи в руках шматок трухлявого кварцу, став зчищати з нього ґрунт.
«Матір Божа! — вигукнув він. — Та тут його повно! Цілі брили й грудки! Брили й грудки золота!»
Те, що він тримав у руках, виявилося каменем лише наполовину. Інша ж половина була з чистого золота. Старатель кинув шматок у ківш і ретельно розглянув іще один шматок. На перший погляд, там було мало жовтизни, але своїми дужими пальцями чоловік зчистив трухлявий кварц — і його долоні освітилися жовтим мерехтінням. Шматочок за шматочком очищав він від бруду і кидав у ківш. То була справжнісінька скарбниця. Кварц так струхлявів, що його було менше, аніж золота. Раз по раз натрапляв старатель на шматочки зовсім без кварцу. То було чисте золото. Розколота кайлом брила блищала, як жменька жовтих діамантів, і він поволі обдивлявся їх то з одного, то з другого боку, спостерігаючи, як міниться
«От тепер побазікайте, що я даремно старався! — зневажливо пхикнув чоловік. — Спочатку здавалося, що накопаю на тридцять центів. А докопався до Чистого Золота. Тому віднині цей каньйон буде називатися Каньйон з Чистого Золота, ось так!»
І, сидячи навпочіпки, старатель продовжив роздивлятися шматочки й кидати «їх у ківш. Раптом у нього виникло непевне відчуття небезпеки. Наче на нього впала якась тінь. Але тіні не було. Його серце скаконуло аж до горла і перекрило дихання. Потім по спині побігли мурашки, і він відчув, як холодна сорочка прилипла до тіла.
Чоловік не підскочив і не став озиратися. І навіть не поворухнувся. Він почав міркувати над природою лиховісного передчуття, яке щойно виникло, намагаючись визначити джерело тієї магічної сили, що попередила його про небезпеку, і прагнучи відчути реальну присутність того невидимого, що йому загрожувало. Речі, що випромінюють ворожість, мають свою ауру, яка виявляється у флюїдах надто ефемерних, щоб їх сприймали органи чуття. Він відчував цю ауру, але не знав, як саме. Те відчуття було подібне до того, що виникає, коли на сонце находить хмара. Здавалося, що між ним та життям з'явилося щось темне, задушливе й загрозливе; то був морок, який поглинав життя і наближав смерть — його смерть.
Кожна часточка його тіла криком кричала, спонукуючи підстрибнути і виступити проти невидимої небезпеки, але розум його придушив паніку, і він так і лишився сидіти навпочіпки, тримаючи в руках шматочки золота. Він не наважувався озирнутися, але вже збагнув: щось є позад нього і над ним. Чоловік удав, що його дуже зацікавило золото, яке він тримав у руках. Він став роздивлятися його з усіх боків, повертаючи сюди-туди і стираючи з нього бруд. І увесь цей час він знав, що Хтось стоїть позаду і, зазираючи йому через плече, теж дивиться на золото.
Не перестаючи удавати зацікавленість шматками золота в руці, старатель уважно прислухався і почув, як дихає та істота, що стояла позад нього. Його очі понишпорили по землі попереду, шукаючи хоч якусь зброю, але побачили лише видобуте золото, абсолютно непридатне в цій екстремальній ситуації. Так, поруч було кайло, яким можна було скористатися при нагоді, але такої нагоди зараз не було. І старатель збагнув, у яку страшну халепу потрапив. Він сидів у вузькій ямі сім футів завглибшки. Голова його перебувала нижче поверхні ґрунту. То була пастка.
А він так і сидів навпочіпки — спокійний і зосереджений. Але розум його, оцінюючи кожний чинник, робив висновок про повну безнадійність ситуації. Старатель продовжував зчищати бруд із золота і кидати його шматочки в ківш. І більше він нічого не міг вдіяти. Однак він знав, що рано чи пізно йому доведеться підвестися і повернутися обличчям до тієї небезпеки, що дихала у спину. Спливав час, і з кожною хвилиною він дедалі ясніше усвідомлював, що наближається хвилина, коли він мусить випростатися, або — і від цієї думки холодна мокра сорочка знову прилипла до його тіла — йому доведеться зустріти смерть, сидячи навпочіпки над своїм скарбом.