Північна Одіссея

Лондон Джек

— Наступного разу знатимеш, як огризатися! — гаркнув почервонілий від люті Бунстер, зазирнувши вниз через зламані перила.

Маукі ще ніколи не доводилося бачити таких білих людей, тому він вирішив ходити тихо і ніколи не суперечити. Він бачив, як побили двох хлопців-човнярів, а одного з них закували в кайдани й залишили без їжі на три дні. І це — за те, що вони поламали кочет, коли гребли веслами. А ще з чуток у селі він дізнався, чому Бунстер узяв собі третю дружину, причому — силою, і про це всі знали. Перша ж та друга його дружини спочили на кладовищі, під шаром білого коралового піску та з брилами коралового каменю над ногами та головою. Казали, що вони померли від побоїв. З третьою дружиною Бунстер теж поводився жорстоко, і Маукі сам це бачив.

Але

не образити цього білого чоловіка було неможливо, бо він, здавалося, був ображений на увесь світ. Коли Маукі мовчав, він міг ударити хлопця і обізвати його мовчазним похмурим дикуном. Коли ж він розмовляв, то Бунстер бив його за те, що той начебто огризався. Коли Маукі мав серйозний і заклопотаний вигляд, то схиблений німець звинувачував його в тому, що він замислює щось лихе, і давав йому чортів авансом. А якщо ж Маукі намагався бути веселим і бадьорим, то Бунстеру вздрівалося, що той глузує з нього, і давав йому скуштувати палиці. Бунстер був справжнім дияволом. Селяни вже б розправилися з ним, якби не той урок, який надовго закарбувався в їхній пам'яті. Вони все одно б прикінчили Бунстера, якби на острові були хащі, до яких можна було б утекти. Як не крути, а вбивство білої людини призведе до появи військового корабля, який повбиває усіх винуватих у злочині й познищує дорогоцінні кокосові пальми. Звісно, були ще хлопці-човнярі, які могли втопити деспота, начебто ненавмисне перевернувши катер, але Бунстер завбачливо потурбувався про те, щоб цього не трапилося.

Маукі був іншої породи, і раз втеча була неможливою, то він вирішив прикінчити цього білого. Але біда була в тому, що слушна нагода ніяк не випадала. Бунстер постійно був насторожі. День і ніч револьвери завжди були в нього під рукою. Він нікому не дозволяв проходити позаду нього, про що Маукі дізнався після того, як німець кілька разів побив його за це. Бунстер знав, що цього добродушного і навіть жінкоподібного хлопця з Малаїти йому слід боятися більше, аніж усього населення Лорда Гоува, і це робило його програму знущань та принижень ще більш химерною. А Маукі ходив тихше води нижче трави, покірливо сприймав покарання і ждав свого часу.

Усі білі чоловіки досі поважали його тамбо, але не Бунстер. Тижнева норма тютюну для Маукі становила два бруски. Бунстер давав їх спочатку своїй дружині і наказував Маукі брати бруски у неї. Але це було неможливо, і доводилося Маукі обходитися без тютюну. У такий же спосіб його часто змушували відмовлятися від їжі, й інколи він цілими днями ходив голодний. Його змушували готувати вариво з молюсків, яких було повно в лагуні. Цього він теж не міг робити, бо молюски були тамбо. Шість разів підряд Маукі відмовлявся торкатися молюсків, і шість разів його били до непритомності. Бунстер знав, що хлопець радше помре, аніж порушить тамбо, але називав його відмову бунтом і, мабуть, убив би його, якби був іще хоч хто-небудь, хто зміг би працювати замість нього кухарем.

Однією з улюблених витівок Бунстера було вхопити Маукі за кучеряве пасмо і бити його головою об стіну. А ще він полюбляв застукати хлопця зненацька й загасити сигару об його оголену шкіру. Бунстер називав це вакцинацією, і Маукі зазнавав кількох вакцинацій на тиждень. Одного разу, сказившись від люті, він вирвав ручку чашки з носа Маукі, розірвавши таким чином носовий хрящ.

«Ото пика!» — так прокоментував Бунстер, коли побачив, якої шкоди він завдав.

Шкура акули схожа на наждак, а шкура ската — на терпуг. У Південних морях аборигени використовують її як напилок по дереву для шліфування каное та весел. Бунстер мав спеціальну рукавицю, зроблену зі шкури ската. Уперше він випробував її на Маукі, одним помахом руки здерши шкіру на спині від шиї до пахви. Бунстер прийшов у захват. Потім він дав скуштувати рукавиці своїй дружині і регулярно «гладив» нею хлопців-човнярів. Прем'єр-міністри острова теж приходили на сеанс масажу цією рукавицею і натужно посміхалися, вдаючи, що сприймають це як жарт.

«Смійтеся, чорт вас забирай, смійтеся!» — підбадьорював їх Бунстер.

Маукі діставалося від цієї

рукавиці більше за інших. І дня не минало, щоб його нею не «попестили». Інколи пошкодження шкіри були такими сильними, що він не міг спати, і часто турботливий містер Бунстер здирав наново щойно загоєний верхній шар. Але Маукі продовжував терпляче чекати, бо знав, що рано чи пізно його час таки настане. І він до найменших подробиць знав, що робитиме, коли цей час настане.

Одного ранку Бунстер прокинувся в настрої витрясти душу з усього світу. Почав він з Маукі, Маукі він і закінчив, але в проміжку перепало і дружині, і хлопцям-човнярам. За сніданком він назвав каву помиями і вихлюпнув гарячий вміст чашки прямо в обличчя Маукі. На десяту ранку Бунстера вже трясло від люті, а через півгодини його вже трясла лихоманка. Це не був якийсь звичайний напад. Він швидко набув важкого характеру і переріс у гнійну пропасницю. Спливали дні, Бунстер дедалі слабшав і навіть не вставав з ліжка. Маукі ж спостерігав і вичікував, поки його шкіра повністю не загоїлася. Він наказав хлопцям витягти катер на берег, вишкребти днище і капітально відремонтувати. Хлопці вирішили, що наказ віддав Бунстер, і заходилися його виконувати. Але сам Бунстер лежав у той час непритомний і ніяких наказів віддавати не міг. У Маукі з'явився шанс, але він все одно не поспішав.

Та криза минула, і Бунстер, опритомнівши, одужував від хвороби. Але він був іще слабкий, як мала дитина. Тоді Маукі зібрав усі свої «багатства», включаючи ручку від порцелянової чашки, і склав їх у коробок. А потім пішов у село і поговорив з королем та його двома прем'єр-міністрами.

«Цей тип Бунстер, він — добрий хлопець? Він вам дуже подобатися?» — спитав у них Маукі.

Король та міністри в унісон відповіли, що цей торговець їм зовсім не подобається. Міністри вилили душу і докладно розповіли про всі ті численні неподобства та приниження, що він їх їм завдав. Їх накопичилася ціла купа. Король — той взагалі не витримав і розплакався. Маукі грубо перервав його.

«Слухайте — я великий вождь моя країна. Ви не любити того типа — білого хазяїна. Я теж не любити того типа. Скільки не давати йому — сто кокосів, двісті кокосів, триста кокосів — йому все одно мало. Йому кінець, ви йти спати, ви — добрі хлопці. Всі канаки [39] — теж добрі хлопці, нехай ідуть спати. Коли чути той великий білий начальник зчинити ґвалт у хаті, ви не чути, як він кричати, і нічого не знати. Ви — спати і нічого не чути».

Таким же чином Маукі поспілкувався і з хлопцями-човнярами. Потім наказав дружині Бунстера повернутися до халупи, де жила її родина. Якби вона відмовилася, то

39

Канаки— узагальнююча європейська назва корінного населення Меланезії.

Маукі потрапив би у скрутне становище, бо тамбо не дозволяв йому торкатися жінок.

Коли будинок спорожнів, він увійшов до спальні, де дрімав представник компанії. Спочатку Маукі забрав у нього револьвери, а потім надів на руку рукавицю із шкіри ската. Бунстера чекало болісне пробудження — перший помах рукавиці обідрав йому на носі всю шкіру.

«Ну що, великий хазяїне, подобається? — вишкірився Маукі і ще двічі змахнув рукавицею, обідравши спочатку лоба, а потім — щоку. — Смійся, чорт тебе забирай, смійся!»

Маукі не поспішав, ретельно виконуючи екзекуцію, і канаки, поховавшись по своїх хижах, чули, як «великий хазяїн зчинити ґвалт». Бунстер волав цілу годину, а може, й довше.

Коли Маукі скінчив, він відніс морський компас та гвинтівки з патронами на катер, а потім почав завантажувати його ящиками з тютюном. Коли він цим займався, з будинку видибала огидна істота з обдертою шкірою і з криком побігла до берега, але не втрималася на ногах і впала, гримасуючи і щось белькочучи. Маукі поглянув на неї і завагався. Потім підійшов і відрубав їй голову, яку загорнув у циновку і сховав у ящик у носовій частині катера.