П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню
Шрифт:
Келен загорнулася в плащ і витягла довге волосся, що забилося під комір.
— Як тільки скажемо Зедду, відразу підемо. — Вона грайливо тицьнула його пальцем у ребра. — Ось тоді і дізнаєшся.
Хихикаючи, він перехопив її пальці, не дозволяючи себе лоскотати.
— Якщо вже ти хочеш купатися, краще Зедду не говорити. Він задасть спершу одне питання, потім ще одне, а потім — ще і ще. — Річард застебнув на шиї виблискуючий золотом плащ. — І не встигнеш озирнутися, як день вже підійде до кінця, а він все буде питати і питати.
— Приблизно півгодини ходьби. — Келен вказала на південь. — Може, трохи більше. — Вона схопила коржик, щітку для волосся, шматок трав'яного мила, ще якусь дрібницю і сунула все це в шкіряний мішок. — Але ти сказав, Зедд хоче нас бачити. Не боїшся, що він надується, якщо ми вислизнем потихеньку?
— Якщо хочеш скупатися, — цинічно реготнув Річард, — то краще вибачитися потім, що не сказали. Це не так вже далеко. У будь-якому випадку встигнемо обернутися, перш ніж він отримає нас.
Келен міцно стиснула його руку. Раптово вона стала дуже серйозною.
— Річард, я знаю, тобі не терпиться поговорити з Зеддом. Якщо для тебе це дійсно важливо, ми можемо скупатися і пізніше. Мені взагалі-то все одно… Я просто хотіла довше побути з тобою наодинці.
— Ми поговоримо з Зеддом через пару годин, коли повернемося. — Річард обійняв дружину. — Зедд цілком може почекати. Мені теж хочеться побути з тобою.
Він ступив до дверей, і Келен помітила, як він знову машинально шукає відсутній меч. Плащ Річарда, як тільки його торкнулися сонячні промені, спалахнув золотом. Вийшовши слідом за чоловіком на прохолодне ранкове повітря, Келен мимоволі примружилася. Апетитні аромати їжі, що витали над селом, дражнили нюх.
Річард звернув убік, заглянув за короткий паркан.
Хижий погляд сірих очей швидко окинув небо. Потім Річард ретельно оглянув вузькі проходи між будовами, які оточували будинок духів.
У цій частині села будинки, як і будинок духів, використовувалися для різних суспільних цілей. В деякі, як в свого роду святилища, мали доступ лише старійшини. Ще іншими користувалися мисливці для своїх ритуалів. І жоден чоловік ніколи не переступав поріг будинків, що належали жінкам.
Тут же готували до поховання мерців. Плем'я Тіни своїх мертвих ховало в землі.
Палити похоронні вогнища було непрактично. Деревину поставляли сюди здалеку, і вона була дорогоцінною. Навіть для приготування їжі в дрова додавали неабияку кількість кізяка або — набагато частіше — міцно скручених пучків сіна. Багаття на зразок того, що розвели в ніч перед весільною церемонією, розпалювалися вкрай рідко.
Оскільки в будинках ніхто не жив, ця частина села здавалася якоюсь таємничою. Грім барабанів і мелодія бубнів лише підкреслювали пануючу тут тишу, різкіше позначаючи глибокі тіні між будинками. Через віддалення голосів порожні вулиці здавалися примарними. А при яскравому сонці тіні тут виглядали майже непроникними.
Не перестаючи вивчати ці самі
Серед видертого пір'я, яким грав прохолодний вітерець, лежали закривавлені останки курки.
2
Келен помилилася. Кур збаламутили зовсім не дітлахи. — Яструб? — Запитала вона. Річард знову подивився на небо.
— Можливо. А може, тхір або лисиця. Але хто б це не був, його злякали раніше, ніж він встиг зжерти свою здобич.
— Що ж, тепер ти можеш заспокоїтися. Просто-напросто якийсь звір полював на курей.
Кара в своєму червоному облягаючому шкіряному одязі негайно помітила їх і рішуче рушила в їхній бік. Ейдж, який на непосвячений погляд виглядав як простий обтягнутий червоною шкірою стержень близько фута завдовжки, звисав з зап'ястя на тоненькому ланцюжку. Ця моторошна зброя завжди було під рукою, щоб Кара могла її миттєво схопити.
Келен прочитала в блакитних очах Морд-Сіт явне полегшення: все гаразд, все добре, її підопічних не відтягла ніяка невідома сила з тих, що мешкають в стінах будинку духів.
Келен прекрасно розуміла, що Кара воліла б знаходитися до них з Річардом ближче, але була досить делікатна, щоб надати їм можливість усамітнитися. Подбала вона і про те, щоб тримати на відстані всіх інших. Знаючи, з якою убивчою серйозністю Кара ставиться до своїх обов'язків охоронця, Келен високо оцінила її тактовність. Так, вночі Морд-Сіт трималася на пристойній відстані.
Відстань!
Келен глянула на Річарда. Ось чому він був так підозрілий! Він знав, що не діти потривожили курей. Кара не дозволила б дітворі підійти до будинку духів, наблизитися до дверей, на яких був відсутній замок.
Не встигла Кара і рота розкрити, як Річард її випередив.
— Ти бачила, хто вбив курку?
Кара перекинула довгу світлу косу через плече.
— Ні. Напевно я сполохала хижака, проходячи повз. Всі Морд-Сіт заплітали волосся в косу. Коса була, якщо можна так висловитися, частиною мундира, на випадок, якщо хто раптом помилиться щодо роду їх діяльності. Але подібного роду смертельно небезпечну помилку допускали одиниці, якщо взагалі знаходилися такі.
— Зедд намагався знову до нас пробратися? — Продовжив допит Річард.
— Ні. — Кара поправила солом'яного кольору пасмо, що вибилося з коси. — Він приніс вам піднос, а потім сказав мені, що хоче бачити вас обох, як тільки ви будете готові.
Річард кивнув, як і раніше вивчаючи тіні.
— Ми ще не готові. Спершу ми сходимо до найближчого теплого ключа, щоб викупатися.
— Чудненько! — Розпливлася Кара в хитрою усмішкою. — Я потру тобі спину.
Річард нахилився до Морд-Сіт:
— Ні, не потреш. Ти будеш тільки дивитися. — Посмішка Кари стала ще ширше.