П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню
Шрифт:
Річард посміхнувся. Ось тепер це була знайома йому Кара.
— А потім я їх убила, — додала вона. Кара простягнула шийку розбитої пляшки, на якій все ще збереглася золота філігранна кришка.
— Магістр Рал, я не впоралася. Я не розбила її вашим мечем. Але… але зрештою я зуміла зробити так, щоб цю чорну
Тут Річард теж зупинився і обійняв Морд-Сіт.
— Ні, Кара, у тебе все вийшло. Завдяки тому, що пляшку розбили мечем, нам вдалося повернути магію.
— Правда?
Він кивнув, дивлячись їй в очі.
— Правда. Ти все зробила правильно, Кара. Я пишаюся тобою.
І вони пішли далі.
— Ну і чи далеко до дому, лорд Рал? — Річард деякий час роздумував.
— Ну, взагалі-то я вважаю, що Келен — моя сім'я, а значить, будинок скрізь, де б ми з нею не опинилися. Поки я з Келен, я вдома. Все скінчено, Кара. Ти тепер можеш їхати додому. Я тебе відпускаю.
Вона зупинилася. Річард продовжував йти.
— Але у мене немає сім'ї. Всі померли. — Річард озирнувся і подивився на Морд-Сіт. Вона стояла на дорозі і здавалася самотньою, як ніколи.
Повернувшись, Річард обійняв її за плечі і повів із собою.
— Ми — твоя сім'я. Кара. Келен і я. Ми любимо тебе. Так що, як мені здається, тобі слід їхати з нами. Схоже, її це влаштувало.
— А там, удома, будуть люди, яких треба вбити?
— Не думаю, — посміхнувся Річард.
— Тоді навіщо нам туди їхати?
Річард лише посміхнувся у відповідь, і вона продовжила:
— Я думала, ви хочете завоювати весь світ. І чекала, коли ви станете тираном. І вважаю, що вам так і слід вчинити.
— Світ мене не хоче. Вони проголосували і сказали «ні».
Голосування! Так ось у чому біда!
— Я не хочу проходити через це знову.
Кара якийсь час мовчки крокувала поруч, потім сказала:
— А знаєте, вони вас знайдуть. Все одно. Д'харіанці пов'язані з вами узами. Ви — Магістр Рал. Вас відшукають.
— Може, й так. А може, й ні.
— Річард? — Почувся тихий голос.
Річард підійшов до екіпажу.
Келен прокинулася. Він взяв її за руку.
— Хто там? — Запитала вона.
— Всього лише я, — всунула голову Кара. — Довелося повернутися. Бачиш, що з тобою трапляється без мого нагляду?
Келен слабо посміхнулася. Випустивши долоню Річарда, вона взяла руку Кари.
— Добре, що ти тут, — прошепотіла вона.
— Лорд Рал говорить, що я врятувала магію! Можеш собі уявити? І про що я тільки думала?! У мене був такий шанс раз і назавжди позбутися від магії, а я її врятувала!
Келен знову посміхнулася.
— Як ти себе почуваєш? — Запитав Річард.
— Жахливо.
— Не так уже й погано ти і виглядаєш, — повідомила Кара. — Зі мною бувало гірше.
— Ти видужаєш. — Річард ніжно гладив їй руку. — Обіцяю. А чарівники завжди виконують свої обіцянки.
— Холодно, — поскаржилася Келен. Її зуби почали постукувати.
Річард побачив плед, що поклав у кутку Далтон Кемпбелл. Він потягнув його.
З згортку випав Меч Істини.
Річард застиг.
— Схоже, меч теж повертається додому, — прокоментувала Кара.
— Схоже, що так.