П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню

Гудкайнд Террі

Зедд підняв руку і знову впустив її Річарду на стегно.

— Через те, хто ми є, через те, що ми більш могутні, ніж інші, це вдарило по нас перших.

— Ти ж казав, що почнеться зі слабких, — насупилася Келен.

Енн тільки похитала головою.

— Тоді чому це не подіяло на нас? — Поцікавився Річард. — Келен володіє магією — магією сповідниць. І у мене є дар.

Зедд слабо махнув рукою.

— Ні-ні! Це діє не так. Це починається з нас. По мені вдарило більше, ніж по Енн.

— Не

відводь їх в сторону, — буркнула Енн. — Це надто важливо. — Трохи зміцнілим голосом вона продовжила: — Річард, сила Келен скоро зменшиться. І твоя теж, хоча ти менше від неї залежиш, ніж ми з Келен, так що для тебе це не буде мати такого вже великого значення.

— Келен втратить свою могутність сповідниці, — підтвердив Зедд, — як і всі інші чарівники. І взагалі все, що володіє магією. Вона виявиться беззахисною, і її потрібно захистити.

— Не така вже я беззахисна, — заперечила Келен.

— Але ж має бути спосіб цьому протистояти! Минулої ночі ти сказав, що ви теж дещо можете, — стиснув кулаки Річард. — Ти сказав, що ви в змозі з цим впоратися! Ви повинні щось зробити!

Енн слабо стукнула Зедда по маківці.

— Чи не будеш ти такий люб'язний сказати йому, старий пень? Перш ніж хлопця трапить шляк і вже ніякої допомоги від нього не дочекаєшся?

— Я можу допомогти? — Подався вперед Річард. — Що я повинен зробити? Скажіть, і я зроблю. Зедд видавив слабку посмішку.

— Я завжди міг на тебе покластися, Річард. Завжди.

— Що ми можемо зробити? — Встряла і Келен. — Ви можете розраховувати на нас обох.

— Бачте, ми знаємо, що потрібно зробити, тільки от не можемо впоратися з цим поодинці.

— Значить, ми допоможемо, — відрубав Річард. — Що вам потрібно?

Зедд важко зітхнув.

— Це в замку.

У Келен сколихнулася надія. Сильфіда позбавить їх від багатьох тижнів шляху через Серединні Землі. З її допомогою вони з Річардом опиняться в Ейдіндрілі менше ніж за добу.

Дихання Зедда сповільнилося. Здавалося, він впав у несвідомий стан. Річард роздратовано здавив пальцями скроні й набрав у груди побільше повітря. Потім легенько потряс діда за плече.

— Зедд? Чим ми можемо допомогти? Що потрібно в замку Чарівника? Що там, у замку?

Старий чарівник повільно сковтнув.

— У замку. Так.

Річард знову зробив глибокий вдих, намагаючись зберігати спокій і говорити рівно.

— Відмінно. У замку. Це я зрозумів. Що ти хочеш мені розповісти про замок, Зедд?

Зедд облизав пересохлі губи.

— Води.

Келен поклала руку Річарду на плече, ніби хотіла цим жестом не дати йому злетіти до стелі.

— Я принесу.

Ніссель зустріла її в дверях, але замість води простягнула чашку з теплим питвом.

— Дай йому ось це. Я тільки

що приготувала. Це краще води. Додасть йому сил.

— Спасибі, Ніссель.

Келен поспішно піднесла питво до губ Зедда. Старий чарівник зробив кілька ковтків. Потім Келен запропонувала чашку Енн, і та допила решту. Ніссель, перехилившись через плече Келен, сунула дівчині шматок хліба, намазаний чимось на зразок меду з легким запахом м'яти, шепнувши, щоб вона змусила Зедда з Енн трохи поїсти.

— Давай-но, Зедд, з'їж трохи тави з медом, — запропонувала чарівникові Келен.

Зедд відсунув рукою запропоновану їжу.

— Можливо, трохи пізніше.

Келен з Річардом перезирнулися. Нечувана річ — Зедд відмовляється поїсти! Напевно, Кара порахувала все несерйозним, виходячи з спокою Ніссель. Хоча стара знахарка і не виказувала особливої тривоги з приводу стану лежачої на підлозі парочки, неспокій Келен з Річардом ріс з кожною хвилиною.

— Зедд, — продовжив Річард після того, як дід випив відвар, — так що там щодо замку?

Старий чарівник миттєво розплющив очі. Келен здалося, що його погляд став яскравішим, горіхові очі — більш ясними, не такі каламутними. Він ніяково вхопив Річарда за зап'ястя.

— Схоже, відвар допомагає. Дайте ще.

— Він сказав, що відвар допомагає, — обернулася Келен До знахарки. — І просить ще.

— Звичайно, допомагає, — скорчила пику Ніссель, — інакше навіщо б я його варила?

Похитавши головою, немов дивуючись людської дурості, вона вийшла в сусідню кімнату, щоб принести ще відвару. Келен була впевнена, що їй зовсім не здалося, ніби Зедд трохи пожвавився.

— Слухай уважно, мій хлопчику, — підняв він палець. — Там, у замку, є надзвичайно сильне чаклунство. Свого роду протиотрута в пляшці, здатна подолати прониклу в світ живих заразу.

— І вона тобі потрібна, — висловив припущення Річард. Енн відвар, судячи з усього, теж допоміг.

— Ми намагалися накласти контрзаклинання, але наша могутність вже сильно зменшилося. І ми занадто пізно помітили, що сталося.

— Але летюче чарівництво з цієї пляшки зробить з цією заразою те, що вона зробила з нами, — поволі промовив Зедд.

— І таким чином врівноважить сили, і ви зможете накласти свої чари і знищити їхні, — нетерпляче закінчив Річард.

— Так, — хором відповіли Зедд з Енн.

— Ну, це не біда, — радісно посміхнулася Келен. — Ми принесемо вам цю пляшку.

— Ми можемо потрапити в замок за допомогою сильфіди, — бадьоро посміхнувся Річард. — Заберемо пляшку і притягнемо її вам в одну мить. Ну, майже.

Енн, прикривши очі рукою, тихо вилаялася.

— Зедд, ти вчив цього хлопчиська хоч чому-небудь? — Посмішка Річарда миттєво згасла.