П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню
Шрифт:
Річард з Келен обняли мене і побажали всього найкращого. Жінка у червоній шкірі обіймати мене не стала, але схилила голову, виказавши мені свою повагу, а Келен перевела мені її слова. Вона побажала повідомити мені, що буде захищати Річарда і Келен. Вона хороша, ця дивна жінка в червоному, хоча вона і не з Племені Тіни. Я побажала їм усім всього хорошого.
Ми всі, хто пішов у степ, стояли під дощем і махали їм услід, поки вони не перетворилися на маленькі точки на горизонті. Тоді Птахолов попросив нас схилити голови. І всі разом, слідуючи його словам, ми попросили духів наших
А потім повернулися додому.
Нахиливши голову, Ніссель підвела брову.
— Це тебе задовольнило більше, ніж моє просте повідомлення, що вони відбули?
Зедд відкашлявся, подумавши, що ця тітка, коли їй нема кого лікувати, повинна вчити інших сарказму.
— Що вона сказала? — Знову запитала Енн.
— Вона сказала, що вони поїхали.
— Вона впевнена?
Зедд відкинув ковдру.
— Звідки мені знати? Вона багато базікає. Але мені здається, що вони все ж поїхали.
Енн теж відкинула вовняну ковдру.
— Я вже думала, що геть вся зійду потом під цією колючою штукою.
Їм довелося весь цей час терпляче і мовчки лежати під ковдрами з побоювання, що Річард раптом заявиться назад з якимсь питанням або новою ідеєю. Хлопчик частенько викидав всякі несподівані номери. Зедд не ризикнув поставити під загрозу весь план і дозволити якійсь дрібниці зірвати його.
Поки вони чекали, Енн фирчала і потіла. Зедд же волів подрімати.
Задоволена тим, що Зедд звернувся до неї за допомогою, Ніссель пообіцяла простежити за відбуваючою трійцею і відразу повідомити, як тільки вони виїдуть. При цьому вона сказала, що літнім людям треба триматися один одного, в цьому їх єдиний захист від нахабних молодиків. Зедд був з нею повністю згоден. Енн у відповідь лише блиснула очима.
Зедд струсив з рук солому і оправив балахон. Спина у нього затекла.
— Дякуємо за допомогу, Ніссель, — обняв він немолоду знахарку. — Пребагато тобі вдячні. — Та хихикнула йому в плече.
— Для тебе — все що завгодно.
І перед відходом вщипнула його за зад.
— Як щодо тої тави з медом, сонечко? — Підморгнув їй Зедд.
Ніссель спалахнула. Погляд Енн перебігав з одного на іншу.
— Що ти їй сказав?
— О, просто подякував за допомогу і запитав, чи не можна принести нам чого-небудь поїсти.
— Це самі колючі ковдри, що я пам'ятаю за все своє життя, — пробурчала Енн, люто чухаючи руку. — Передай Ніссель і мою подяку, але, якщо не заперечуєте, я обійдуся без щипка за дупу.
— Енн приєднується до моєї щирої подяки. І вона набагато старше мене.
У Племені Тіни вік надавав більше значимості. Зморшкувате обличчя Ніссель розпливлася в усмішці, і вона поплескала його по щоці.
— Піду принесу вам обом тави з чаєм.
— Схоже, вона твоя велика шанувальниця. — Енн, відкинувши волосся на спину, провела поглядом виходячу з кімнати знахарку.
— А чому б і ні?
Енн закотила очі і струсила з сукні солому.
— Коли
— Ха, та я вчив її ще багато років тому! Я взагалі багато чого знаю. Але далеко не про все повідомляю. Крім того, я завжди вважав, що корисно мати простір для маневру. Може стати в нагоді. От як зараз, наприклад. Але я ніколи насправді не брехав.
Енн видала якийсь незрозумілий звук..
— Може, це й не брехня, але все ж близько.
— До речі, про брехню, — посміхнувся їй Зедд. — Я вважаю, що ти зіграла просто блискуче. Вельми переконливо. Ця заява застала Енн зненацька.
— Ну, я… е-е… Спасибі, Зедд, вважаю, так, я була досить переконлива.
— Безумовно, — поплескав він її по плечу. Посмішку Енн змінив підозрілий погляд.
— Не намагайся мене умастити, старий! Я набагато тебе старше і все це вже бачила-перебачила. — Вона погрозила йому пальцем. — Тобі чудово відомо, що я на тебе зла!
— Зла? На мене? — Ткнув себе пальцем у груди Зедд. — Що я такого зробив?
— Що ти зробив? Мені потрібно тобі нагадати слово «Шнирок»? — Вона прийнялася крокувати маленькими колами, піднявши руки зі скарлюченими пальцями, зображуючи якесь чудовисько. — Ой, як страшно! Ось іде Шнирок! Ой, який жах! Ой-ой, який кошмар!
Вона різко зупинилася перед ним.
— Та що це спало на твою безмозку довбешку?! Звідки вилізло це нікчемне слівце «Шнирок»?! Ти що, здурів?!
— А що не так з назвою «Шнирок»? — Обурився Зедд.
Енн уткнувся кулаки в свої об'ємисті боки.
— Що не так? Та що це за назва «Шнирок» для уявного монстра?
— Ну, взагалі дуже гарна.
— Гарна?! Та мене трохи удар не вхопив, коли ти це сказав! Я була впевнена, що Річард тут же зрозуміє, що ми все вигадали, і буде довго сміятися! Та я сама мало не розреготалася!
— Буде довго сміятися? А що такого смішного у слові «Шнирок»? Відмінне слово. Присутні всі необхідні елементи моторошного створіння.
— Ти остаточно з'їхав з розуму? Та десятирічні хлопчаки, яких я застукувала за якою-небудь шкодою, яких хлібом не годуй, дай тільки видати якусь історію про переслідуючих їх монстрів, так от вони могли миттєво придумати, коли я хапала їх за вухо, з десяток назв куди кращих, ніж «Шнирок»! Ти хоч розумієш, яких зусиль мені коштувало зберегти серйозний вираз обличчя? Не будь стояча перед нами проблема настільки серйозною, мені б взагалі навряд чи це вдалося! А коли ти сьогодні не один раз повторив його, я думала, що наша затія провалиться відразу!
— Щось я не помітив, щоб вони сміялися, — схрестив Зедд руки на грудях. — Вони всі троє визнали це досить лякаючим. Мені здалося, що у Річарда затремтіли коліна, коли я вперше назвав це ім'я.
Енн в серцях грюкнула себе по лобі.
— Нам допомогла тільки чиста випадковість! Ти міг усе зіпсувати своєю дурістю! — Вона похитала головою. — Шнирок! Треба ж! Шнирок!
Зедд підозрював, що швидше за все таким чином проявляються її розпач і страх, і вирішив не заважати їй бурчати і крокувати. Нарешті Енн зупинилася і втупилася на нього, іскрячись люттю.