Павутинка
Шрифт:
– Бережи нас, Господи!
Пробурмотавши ці слова, Орґантіно поволі повернув голову вперед. І саме тоді помітив, що поруч з ним, невідомо коли підкравшись і вимальовуючись у напівтемряві, як учорашні привиди, плівся старий з намистом на шиї.
– Хто ти такий?
Приголомшений Орґантіно мимохіть зупинився.
– Хто я?.. А хіба тобі не все одно? Один з духів цієї країни, – всміхаючись, приязно відповів старий. – Може, пройдемося разом? Я прийшов, щоб трохи порозмовляти з тобою.
Орґантіно перехрестився. Однак старого цей знак анітрохи не злякав.
– Я – не злий дух. Поглянь на цей нефрит і на цей меч. Якби вони хоч раз опинилися у вогні, то не були б такими світлими й чистими. Тож перестань заклинати.
Орґантіно, схрестивши руки, пішов разом зі старим.
– Ти приїхав, щоб поширювати віру в Небесного Царя?.. – спокійно вів далі старий. – Може, й це непогано. Та якщо навіть Деусу прибуде в нашу країну, він урешті-решт, напевне, зазнає поразки.
– Деусу – всемогутній, а тому Деусу… – відповів Орґантіно, але раптом, ніби щось пригадавши, перейшов на ввічливий тон, яким звик розмовляти з віруючими цієї країни. – Я впевнений, що ніхто не переможе Деусу.
– Та ось послухай,
[82]
Конфуцій (по-кит. – Кунцзи) (551-479р. дон. є.), Менцзи (372-289 р. до н. є.), Чжуанцзи (369-286 р. до н. є.) – видатні китайські мислителі.
[83]
Хітомаро Какіномото (VII-VIII ст.) – перший великий японський поет.
[84]
Кукай (VII-VIII ст.) – поет і засновник буддійської секти Сінґон; Тофу Оно (894-966), Сукемаса Фудзівара (944-998), Юкінарі Фудзівара (972-1027) – японські каліграфи.
[85]
Ван Сичжі (307-365), Чу Суйлян (596-658) – китайські каліграфи.
Орґантіно подивився розгублено на старого. Йому, незнайомому з історією цієї країни, половина красномовно сказаних речень залишилася незрозумілою.
– Після китайських мудреців до нас прийшов з Індії царевич Сіддхартхі [86] … – Продовжуючи свою розповідь, старий зірвав з куща біля доріжки троянду і з насолодою вдихнув її пахощі. Троянда була зірвана, але водночас залишилася на своєму місці. У руці старого вона здавалася туманом. – Будді судилася така ж доля. Та докладна розповідь про це, можливо, нагнала б нудьгу на тебе. Мені хотілося б звернути твою увагу лише на одне – на вчення про явлення будд в образі сінтоїстських божеств. Таке вчення переконало жителів нашої країни у тому, що богиня Охірумемуті – це те саме, що будда Дайніті [87] . Та хіба це означає перемогу богині Охірумемуті? Або перемогу булли Дайніті? Можеш вважати, що в наш час більше жителів нашої країни знає про Дайніті, ніж про Охірумемуті. Але чи в їхніх снах Дайніті не набере вигляду богині Охірумемуті, а не індійського Будди ? Я разом з Сінраном і Нітіреном [88] прогулювавсяутіні цвіту шореї [89] . Будда, якому вони ревно поклоняються, – зовсім не чорнолиций з німбом над головою, а рідний брат нашого любого, сповненого величі принца Дзьоґу [90] … Але довгу розмову про це, як обіцяв, я припиняю. Одне слово, я хочу сказати, що ніхто нас не переможе, навіть якщо прийде в нашу країну так, як ваш Деусу.
[86]
Сіддхартхі – Історичний Будда, якого в Японії називають Сяка-муні, або Сяка-ньорай.
[87]
Дайніті (по-санскр.-Магавайрочана) – космічний Будда.
[88]
Сінран(1173- 1262) – засновник буддійської секти Дзьодо; Нітірєн (1222-1282) – засновник буддійської секти Нітірен.
[89]
Шорея (по-санскр. –
[90]
Принц Дзьоґу, або Сьотоку (574-622) – великий реформатор державного управління, творець першої японської конституції і будівничий буддійських храмів.
– Та постривай. Ти от таке кажеш… – перебив його Орґантіно, – а сьогодні кілька самураїв перейшли в нашу святу віру.
– І нехай переходять! Якщо йдеться про перехід в іншу віру, то більшість жителів нашої країни сприйняли вчення Сіддхартхі. Однак наша сила полягає не в тому, щоб руйнувати. Вона в тому, щоб перетворювати.
Старий кинув троянду. Відірвавшись від руки, вона миттю розтанула у відблисках вечірньої заграви.
– Справді ваша сила в тому, щоб перетворювати? Але ж так буває не лише у вас. У будь-якій країні… скажімо, навіть злі духи, яких у Греції вважали богами…
– Великий Пан [91] умер. Та, можливо, що й Пан одного дня воскресне. А от ми все ще живемо.
Орґантіно з подивом скоса глянув на старого.
– Ти знаєш Пана?
– Про нього написано у книгах з горизонтальним письмом, які привезли сини даймо [92] Кюсю із західних країн… Та зараз мова йде про те, що не можна втрачати пильності, навіть якщо сила перетворювати належить не тільки нам. Навіть навпаки – саме тому я хотів би, щоб ти був насторожі. Бо ми – старі боги. Як і грецькі, ми бачили досвіток цього світу.
[91]
У грецькій міфології бог лісів, пізніше – покровитель пастухів, мисливців, рибалок, зображався з цапиними ногами, рогами та борідкою.
[92]
Даймьо – удільні князьки в часи японського середньовіччя.
– Та все одно Деусу переможе.
Орґантіно вперто повторив те саме. Але старий, ніби нічого й не чуючи, провадив далі:
– Кілька днів тому я зустрівся з грецьким моряком, який висадився на західному березі нашої країни. Він не був богом, а простою людиною. Сидячи з ним на скелі при місячному світлі, я почув від нього багато чого цікавого. Про те, як його схопив одноокий бог, про богиню, яка обертала людей у свиней, про русалок з чарівними голосами… Ти знаєш, як його звати? Після зустрічі зі мною він став тутешнім жителем. Кажуть, що тепер його називають Юрівака [93] . Тому будь насторожі. Не кажи, що Деусу обов'язково переможе. Хоч би скільки поширювалася віра в Небесного Царя, не можна стверджувати, що вона обов'язково переможе. – Старий мало-помалу стишив голос. – Може статися так, що й сам Деусу перетвориться у жителя нашої країни. Адже все, що прийшло до нас з Китаю та Індії, стало нашим. Тож і все західне мусить ним стати. Ми живемо в деревах. У мілких річках. У вітрі, що пролітає над трояндами. У вечірній заграві, що виблискує на стінах храмів. Всюди й завжди. Будь насторожі. Будь насторожі.
[93]
Юрівака – герой однієї японської драми, воєначальник, який після розгрому монгольського війська не з власної волі опинився на безлюдному острові, насилу врятувався й, повернувшись на батьківщину, помстився своїм зрадливим васалам.
Його голос нарешті обірвався, і старий у ту ж мить, як тінь, розтанув у вечірній пітьмі. Водночас з дзвіниці над головою насупленого Орґантіно залунав дзвін Аве Марія.
Отець Орґантіно з храму Намбандзі… ні, не лише Орґантіно, а й інші рудоволосі люди з горбатими носами, волочачи поли сутан серед лаврів та трояндових кущів, залитих надвечірнім світлом, повернулися на здвоєні ширми. На старовинні ширми трьохсотлітньої давності із зображенням корабля південних варварів [94] , який заходить у затоку.
[94]
Південними варварами японці колись називали європейців.
Прощай, отче Орґантіно! Прогулюючись тепер зі своїми друзями берегом Японії, ти дивишся на великий корабель південних варварів, над яким у золотистому тумані височить його прапор. Переміг Деусу чи богиня Охірумемуті – можливо, зараз це нелегко встановити. Доведеться зробити це згодом. Спокійно дивися на нас з берега минувшини. Навіть якщо ти разом з капітаном, що веде на шворці собаку, й негреням, що підняло над ним парасольку від сонця, канете в забуття, гуркіт гармат на чорних кораблях [95] , що знову з'являться на небокраї, неодмінно порушить ваш давній сон. А до того часу… прощай, отче Орґантіно! Прощай, батерен Уруґан [96] із храму Намбандзі!
[95]
Натяк на те, як 1853 р. американська ескадра під проводом Метью Перрі з'явилася в затоці Ураґа, а через рік у Токійській бухті з вимогою до Японії відкритися для торгівлі із зовнішнім світом.
[96]
Японська вимова слів «падре Орґантіно».
ТРИ СКАРБИ
Ліс. Троє розбійників б'ються між собою за скарби: чоботи-скороходи, кирею-невидимку і меч-гартованець. Було б за що! А то ж за старий мотлох.
1-й розбійник. Віддай кирею!
2-й розбійник. Дзуськи! Віддай меч, кажу!.. Ти чого вкрав мої чоботи?
3-й розбійник. Та це ж мої чоботи! Ти – злодій!
1-й розбійник. Я беру собі кирею.
2-й розбійник. Ач який! Чого захотів!
1-й розбійник. Як ти смієш мене бити? Та ще й красти мого меча.