Перламутрове порно
Шрифт:
Вогні чужого міста розгортаються якоюсь примарною картою. Я не почуваю неприязні до Москви, чого би то? Мегаполіс собі як меґаполіс. Неоковирний тазик із недопраною білизною.
Летіти до неї з Пітера літаком було дурнуватою ідеєю, але хто ж іще буде реалізовувати дурнуваті ідеї, як не я? Міс Нелогічність, кілер здорового глузду.
Дивлюся поперемінно то на вогні столиці, то на зорі понад ними. Останні помітно програють по яскравості.
– Велика ведмедиця, – оголошую звісну річ у пустоту (біля мене вільні поламані крісла. Слава Богу…) – славна Велика Ведмедиця. Старий добрий Ковш. І… жодного Південного Хреста, гм.
Мені згадується одна моя нещодавня історійка – було то вві сні чи насправді, ніхто вам точно не скаже. Буває таке, знаєте, коли туман у голові,
«Христос прийде…» – звучить у моїй голові. Чоловічий спів із голови настільки гарний, що це вже не просто спів християнської православної літургії, це вже щось більше. Це вже вміщує в себе навіть… заклик до намазу в світло-зеленій мечеті. Голос юного муедзина. Найгарніший голос довколишніх земель.
…Вони жили в рожевому будинку. До вікон зазирали лотоси. Також рожеві, тільки трохи світліші. По одному з лотосів він колись міг сказати, як ведеться його коханій у далекій землі. Кохана зрадила. Лотос відцвів.
А її звали Сінта. Його нову дівчину. Вона була танцівницею в нічному клубі. Не надто гарною, що подивувало мене. (Так, в ролі бед гая [11] коханої в цій історії, звісно ж, я). Сінті не личив синій колір. Від азійських дівчат завжди сподіваєшся якоїсь явнішої краси. А вона (краса) була занадто глибокою як на мене, тупу східноєвропейку. Та й не моєю дівчиною була Сінта, щоби мені у ній копатися, рити її углиб аж до краси. Коли вона посміхалася, видно було ясна.
[11]
Від англ. Bed Gay – поганий хлопець
– Ну, м'ясо таке над зубами. Рожеве-рожеве. Б'є контрастом із темною шкірою.
В мене теж так, але зовсім трохи. І коли я не контролюю себе. Коли регочу, як дурна. Тоді це ніхто не вважає за потворне. А я не вважаю потворною Сінту. Просто, краса азійських дівчат… ну ви в курсі. А ще в неї таке густе чорне волосся. А в мене гівняне темно-русяве. Рідке, ясен пень. Штучно-пелехате. Добре, хоч таке якесь виросло. В неї хороше тіло. Вона невисокого зросту, як і я. Груди в неї десь такі ж, як у мене, але коротші ноги. Чи, може, то просто мені, як і кожній тупій самозакоханій тьолці, так здається. Зрештою, до дупи ноги (а до чого ж іще?) Мені самій більше подобаються жінки з довгим тулубом і короткими ногами ніж масово кохані ляльки на ходулях. Сінта посміхається широко. В неї великі білі зуби. Непогана англійська. Спілкується ж якось із моїм екс-коханим. Хоча він непогано петрає у її рідній мові. А в моїй погано. Моя складна. Варварська, чи що? А її синтетична. Хуй із нею, я не філолог.
Вони познайомилися в нічному автобусі «Сурабайя-Джакарта». Я ніколи не їздила тим автобусом. А чоловіки саме в таких знаходили собі жінок. Як от Тімо, дуже смішний фінський чувачок – він познайомився зі своєю дружиною, тайською поліцейською (ой, мама!) якраз у такому автобусі. Бо шукати собі серйозних стосунків у барі, як мінімум, не цікаво. Як максимум – несерйозно. Хоча… як знати.
Він завжди вмів притягувати до себе увагу. Ще б пак – білявчик, синьоокий, з таким супер-сексі несподівано низьким голосом – реальний ідеал усіх азійських наречених. Отож, Сінта сама підійшла до нього і спитала те, що питає кожен і всюди в Азії на вигляд отакого дива:
– Привіт! Ти звідки?
А потім прикинулася, що знає, де така країна. Чи, може, й дійсно знала, бо ходила колись до коледжу. Вбрана Сінта була, як порядна студентка медакадемії – дуже чисто, закрито й акуратно. Вже з одного цього можна було здогадатися, що вона – стриптизерка.
– Ні, не зовсім… – заперечуватиме він, коли я констатую це пізніше. Фе, яка ж я бридка. Панянка Наглість, Жовч і Цинізм. Наtе mуself [12] .
Сінта
[12]
Ненавиджу cебе (англ.)
[13]
Місто на сході о. Яви.
– Ги, як кльово. – історійка мене впирає.
– Далі ще цікавіше. Ми тоді якось розпрощалися, взявши для проформи номери телефонів одне одного й пообіцявши «якось там, колись… Скоро». Мені було не до дєвучок. Нависав черговий дедлайн мого РhD [14] . А для таких штук, ти знаєш, потрібна порція самотності. І ще ти точно знаєш, що на Яві самотності практично не буває.
Це правда. Як тільки тебе взнають у якомусь місці – в селі, в общині, в офісі, в ресторанчику – все. До побачення. І не чекай на жодну вільну хвилину, на жодну дірку для твоєї думки – все, що ти скажеш чи подумаєш, мусить бути відповіддю на їхні запитання. Відпочиваєш хіба, коли спиш, та й то сусіди перманентне заглядають тобі в вікна. Приватне життя, самотність – практично недозволена розкіш. Ось чому я в свій час і звалила з Яви в Україну, де всім на тебе начхати. Принаймні, на щастя у моєму Великому Місті.
[14]
скор. від Dосtоr оf Рhіlоsоphy
– Чи бувають супермаркети, де продавали 6 заморожену самотність? – мимрю я.
– Це так, як заморожену рибу? Якщо вони десь і є на Яві, то самотність там продається у втридорога – як сир, оливки чи червоне вино. Така собі привозна люксова штучка.
– Це як дощ. В одних кінцях землі на нього моляться, в інших у той самий час дощем заливає поля і нищить урожай.
– Як на мене, самотність – це сніг, – каже він. І я вже лякаюся, чи він не захворів, бува, – такий зненацька поетичний.
– Отож, не знайшовши, ги-ги, в супермаркеті ані пакуночка самотності, я вирішив піти повештатися вулицями Джокджакарти. Зайшов кудись у найглухіший закуток Джалан [15] Магелан.
– Це там, де дуже темно і смердить?
– Сама ти смердиш! Хоча… таки правда, смердить. Зайшов у двері першого ж мерзотного бару – дико голосна й гидотна музика, людей набито, як у тролейбусі в час пік, і плюс до всього – темно, тож ті люди одне одного не бачать. Двійко ді-джеїв, двійко танцюристок, вигинаючись, розігрівають народ у малесеньких спідничках і топіках. Всім на тебе наплювати – хоч ти й один іноземець, а всі вже так обдовбалися дешевим амфітаміном (його, до речі, купують просто в поліцейських), що просто тебе не побачать. Як не дивно, в таких місцях мені легко думати. Музика настільки відстійна, що моя свідомість відмовляється звертати на неї увагу. Весь цей галасливий фон просто не досягає порога свідомості – ти наче в тиші.
[15]
Вулиця (індон.)
Отож, я пив своє пиво і думав. Втикав потроху в бік ді-джеїв, біля них танцювали дівчата. За якийсь час пара танцівниць змінилася, й розфокусованим зором я помітив обриси тіла, що рухалося куди ліпше за попередні тіла.
– А потім сфокусував зір і подумав: «Оце так цицьки.1», га?
– Це би ти так подумала. А я чомусь почав вдивлятися в обличчя, й упізнав його – то була Сінта, дівчина з автобусу.
– Найс сюрпрайз.
– Ні. Вона ж казала щось типу, що працює в барі. Просто я не думав, що танцівницею.