Перше Правило Чарівника
Шрифт:
— Що?
— Що він не може зараз піти з тобою. Ти повинна далі йти без нього.
Речел захотілося заплакати.
— Але я дуже хочу, щоб він був зі мною.
— І йому, мила дівчинко, хотілося б цього більше всього на світі, але він повинен залишитися тут і відвернути увагу, щоб тебе не шукали. Це єдине, що можна зробити, щоб ти врятувалася.
— Але я боюся залишатися одна.
— А ти й не будеш одна, Речел. Я буду з тобою. Завжди.
— Але що я буду робити? Куди піду?
— Ти
— Добре, раз Джіллер так сказав, я так і зроблю.
— Речел, Джіллер хоче, щоб ти знала, що він любить тебе.
— Я теж його люблю більше за всіх на світі.
Лялечка посміхнулася.
Раптом ліс освітився синьо-жовтим вогнем. І тут же Речел почула удар грому. Вона схопилася на ноги, відкривши рот і широко розкривши очі від подиву.
Величезна вогненна куля піднявся над замком, розсипаючи безліч іскор, і чорний дим потягнувся за нею. Піднімаючись вище, вогонь поступово перетворювався в чорний дим, поки не зник зовсім — і знову стало темно.
— Ти бачила? — Запитала вона Сару.
Сара нічого не відповіла.
— Я сподіваюся, з Джіллером все добре.
Вона глянула на лялечку, але та нічого не сказала і навіть не посміхнулася.
Речел притиснула до себе Сару і взяла вузлик.
— Ну що ж, підемо далі, як нам сказав Джіллер.
Проходячи повз озеро, вона закинула подалі в воду ключ від скрині, і посміхнулася, почувши сплеск.
В мовчанні йшла вона вперед по стежці, яка вела від замку. Вона пам'ятала, що Джіллер не велів йти до її сосни, тому повернула в іншу сторону, по оленячій стежці, на захід.
34
Річард почув звук. Немов би тихе шипіння і потріскування. У тому неясному напівсні-напіввартуванні, в якому він перебував, не мало сенсу намагатися зрозуміти, що це таке. Остаточно прокинувшись, він відчув сильний запах смаженого м'яса. Він негайно пошкодував, що свідомість його стало ясною: адже це принесло і спогади про все, що сталося, і тугу за Келен. Він лежав, звернувшись калачиком, болісно відчуваючи тверду кору дерева, до якого притулився. Все тіло затекло — він всю ніч проспав в одній позі. Зараз йому нічого не було видно, тому що голова його уткнулась в коліна. Він тільки зрозумів, що вже почало світати.
І все-таки поблизу хтось був.
Вдаючи, що ще спить, він згадав, де залишив зброю. Меч лежав не дуже близько, за ним треба було ще тягнутися. А ніж був поруч. Його пальці
Він обережно подивився в ту сторону — і з подивом побачив Келен. Вона сиділа, спершись на колоду, і дивилася на нього. На багатті смажився кролик.
Річард сів.
— Що ти тут робиш? — Обережно запитав він.
— Можна з тобою поговорити?
Річард прибрав руку з ножа, витягнув затерплі ноги, став розтирати їх.
— Я думав, ми вже про все поговорили. — Він тут же пошкодував про свої словах, побачивши, з яким болем подивилася на нього Келен.
— Вибач, — продовжував він, пом'якшуючись. — Звичайно, можна поговорити. Про що ти хотіла?
Келен знизала плечима.
— Ти знаєш, я багато думала… — Вона взяла довгу березову гілку, яку Річард вчора підібрав на підпал, і стала обдирати шматочки кори. — Учора, після того як я пішла, у тебе сильно боліла голова…
— Як ти дізналася?
Вона знову знизала плечима.
— Я завжди бачу по очах, коли в тебе болить голова.
Голос її був тихим і м'яким.
— Ще я знаю, що останнім часом ти мало спиш, через мене. Тому я вирішила, перш ніж… перш ніж піти, постерегти, поки ти будеш спати. Тому я і прийшла сюди, під дерева, де могла охороняти тебе. — Келен дивилася на гілку, з якої продовжувала обдирати кору. — Мені потрібно було впевнитися, що ти хоч трохи поспиш.
— Так ти просиділа тут всю ніч? — Річард не смів повірити словам.
Келен кивнула, не дивлячись на нього.
— А поки я охороняла тебе, я вирішила поставити пастку, як ти мене вчив, подивитися, чи не зловлю чогось тобі на сніданок. І поки я сиділа тут, ще багато про що передумала. Найбільше я плакала. Я не можу винести того, що ти думаєш, ніби я зрадниця. Мені боляче, і мене це злить.
Річард вважав за краще мовчати, поки Келен підбирає потрібні слова. Він не знав, що сказати, і боявся, що, якщо скаже щось не так, вона знову піде. Келен між тим здерла з гілки ще шматок кори і кинула в багаття, кора відразу спалахнула.
— А потім я ще подумала над твоїми словами і зрозуміла, що повинна розповісти тобі, як тобі слід поводитися при зустрічі з королевою. Крім того, мені треба тобі сказати, яких доріг слід уникати, а де можна йти. Я все думала, що мені тобі розповісти ще, щоб не забути нічого важливого. І перш ніж встигла про все це подумати, я зрозуміла, що ти був правий. У всьому.
Річарду здалося, що вона ось-ось заплаче, але вона не заплакала. Вона просто продовжувала крутити в руках гілку і уникала його погляду. Вона мовчала. А потім раптом задала несподіване запитання: