Перше Правило Чарівника
Шрифт:
— Паніз Рал — дід Магістра Рала?
Зедд делікатно відкашлявся.
— Так… Ну, про це пізніше.
— Чарівник Зорандер, — звернувся
Зедд закинув голову й подивився на небо, де зник дракон.
— Магістр Рал відлучився на час.
— Але він повернеться?
— Так. — Зедд перевів погляд на співрозмовника. Той мовчки чекав продовження. — Він повернеться. Але поки що вам доведеться управляться самим.
Незнайомець знизав плечима.
— В Народному Палаці звикли чекати, поки повернеться господар. — Він повернувся, збираючись йти.
— Зачекайте! — Вигукнув Зедд. — Я голодний. Можна десь роздобути їжі?
Незнайомець з посмішкою вказав рукою на Палац.
— Звичайно,
— Чейз, ти як? Складеш мені компанію? Я збираюся злегка перекусити перед дорогою.
Страж кордону подивився на Речел.
— Ну що, мала, пообідаємо? — Дівчинка радісно закивала. — Гаразд, Зедд. А куди це ти зібрався?
Чарівник відправив балахон.
— Побачити Еді.
— Трохи відпочити і розслабитися? — Єхидно поцікавився Чейз.
Зедд не зміг стримати посмішки.
— І це теж. І ще я повинен взяти її в Ейдіндріл, в замок Чарівника. Нам багато чого треба зробити.
— А чому ти хочеш взяти Еді в Ейдіндріл, в замок Чарівника?
Зедд кинув зацькований погляд на стража кордону.
— Тому, що вона — єдина з живих, кому відомі таємниці підземного світу.