Перше Правило Чарівника
Шрифт:
— Річард! Річард! — Прокричала дракониху, стрибаючи з ноги на ногу. Величезні крила тремтіли від збудження. Червона голова метнулася до Шукачеві. — Яйце проклюнулися! Там такий прекрасний малюк! Ну зовсім як ти говорив! Давай полетимо в гніздо. Я хочу, щоб ти сам помилувався на мого дракончика! Він такий сильний! Тримаю парі, не пройде і місяця, як він навчиться літати. — Тут Скарлет нарешті звернула увагу на гвардійців. Вона повернула голову, обводячи присутніх критичним поглядом. Потім звернулася до Річарду: — О духи! Знову
— Ні, ні, Скарлет, — з посмішкою відповів Шукач, — все нормально.
— Ну тоді забирайся, я віднесу тебе до малюка.
Річард обійняв Келен за талію.
— Якщо ти візьмеш і Келен, я буду щасливий відправитися з тобою.
Скарлет оглянула сповідницю з голови до п'ят.
— Якщо вона з тобою, вона бажана гостя.
— Річард, — сказала Келен, — а як бути з Сіддіном? Везелен і Савідлін з розуму сходять від занепокоєння. — Зелені очі зробилися глибокими і серйозними. Дівчина припала до Шукачеві і прошепотіла: — І у нас залишилося незакінчена справа в будинку духів. Думаю, там до цих пір лежить те саме яблуко.
Рука Келен ще міцніше обвила його талію, куточки губ злегка здригнулися. Річард впізнав цю посмішку, і в нього перехопило подих.
Він насилу відірвав очі від коханої і подивився на Скарлет.
— Коли Даркен Рал літав з тобою в Плем'я Тіни, він викрав цього малюка. Його мати сумує, як ти сумувала за своїм дракончиком, і жадає повернути сина. Чи не віднесеш ти нас туди після того, як ми відвідаємо твого малюка?
Велике око Скарлет втупилося в Сіддіна.
— Я цілком можу зрозуміти занепокоєння його матері. Вирішено. Забирайтеся.
Зедд ступив уперед і, підперши боки, встав перед дракониху.
— І ти дозволиш людині літати на тобі? — З сумнівом запитав Чарівник. — Ти, червоний дракон? Ти віднесеш його туди, куди він побажає відправитися?
Скарлет пихнула на Чарівника димом, змусивши його відступити на крок.
— Людину — ні. Але це Шукач. Для нього я б полетіла куди завгодно, хоч у підземний світ.
Річард, хапаючись за гребені драконихи, забрався їй на шию. Келен передала йому Сіддіна. Шукач посадив малюка собі на коліна і простягнув руку Келен. Та влаштувалася позаду, обхопила Річарда руками, поклала голову йому на плече і міцно пригорнулася до нього.
Річард нахилився до Чарівника.
— Бережи себе, друже мій! — Він обдарував старого широкою посмішкою. — Птахолов буде щасливий, коли дізнається, що я все-таки зважився взяти дружину з Племені Тіни. Де тебе шукати?
Зедд підняв худу руку і дружньо ляснув Річарда по щиколотці.
— В Ейдіндрілі. Приходь, коли будеш готовий.
Річард кинув на Чарівника погляд, сповнений рішучості, і нагнувся ще нижче.
— І тоді ми поговоримо. Це буде довга розмова.
— Я сподіваюся, — посміхнувся Зедд.
Річард підморгнув Речел, помахав
— Вперед, мій друже!
Скарлет з ревом випустила стовп полум'я і піднялася вгору, несучи своїх друзів вдалину.
Зедд дивився услід відлітаючим друзям до тих пір, поки дракон не перетворився в ледь помітну темну крапку в небі. Чарівник постарався вгамувати неспокій. Чейз погладив по голівці Речел, потім схрестив руки на грудях і, піднявши брову, подивився на Чарівника.
— Як для лісового провідника він віддає занадто багато наказів.
— Що правда, то правда, — розсміявся Зедд.
По кам'яних сходах збігав вниз лисий коротун, відчайдушно розмахуючи руками.
— Чарівник Зорандер! Чарівник Зорандер! — Він нарешті добіг і зупинився поруч з Зеддом, намагаючись віддихатися. — Чарівник Зорандер!
— В чому справа? — Насупившись, запитав Чарівник.
Чоловічок ніяк не міг відновити дихання.
— Чарівник Зорандер, біда!
— Що за біда? І хто ви такий?
Коротун підійшов ближче і, знизивши голос, почав змовницьким тоном:
— Я старший майстер персоналу склепу. У нас біда. — Очі-намистинки заметушилися по сторонам. — Біда в склепі.
— У якому ще склепі?
Очі чоловічка викотилися від подиву.
— У склепі Паніза Рала, діда Магістра Рала, звичайно ж.
— Так що за біда, врешті-решт?
Старший майстер гарячково доклав пальці до губ.
— Сам я не бачив, Чарівник Зорандер, але мої люди ніколи б не стали брехати. Ніколи. Вони все мені розповіли, а вони не брешуть.
— Так про що ти?! — Заревів Зедд. — Яка біда?
Очки чоловічка знову забігали, голос знизився до шепоту:
— Стіни, Чарівник Зорандер, стіни.
Зедд зціпив зуби.
— Що зі стінами?
Старший майстер звів очі на Чарівника, губи його затремтіли.
— Вони тануть. Чарівник Зорандер. Стіни склепу тануть.
Зедд розправив плечі і в остервенінням подивився на чоловічка.
— О духи! У вас є білий камінь з кар'єру пророків?
— Звичайно! — Коротун улесливо закивав.
Зедд порився в кишені балахона і витягнув звідти невеликий кисет.
— Замуруйте вхід в склеп білим каменем з кар'єру пророків.
— Замурувати наглухо? — Ахнув старший майстер.
— Так, наглухо. Інакше розтане весь Народний Палац. — Він вручив переляканому чоловічкові кисет. — Змішайте з вапняним розчином магічний пил. Необхідно закінчити все до заходу сонця, зрозуміло? Наглухо закрийте і замажте вхід, перш ніж сяде сонце.
Старший майстер вихопив мішечок і побіг нагору, перевалюючись на коротких ногах. Назустріч вже спускалася інша людина, зростом повище. Він ховав руки в широкі рукави білого, облямованою золотом одягу. Чейз вимогливо подивився на Зедда, тицьнувши пальцем в кістляві груди Чарівника.