Перше Правило Чарівника
Шрифт:
— Спробують розірвати… — Поправив Річард.
Білл посміхнувся.
— Ми принесемо його.
Як тільки вони вийшли, Річард простягнув Келен дві срібні монети.
— Коли вони повернуться, дай одну хлопчиську і попроси його відвести наших коней на конюшню і як слід за ними доглянути. Скажи, що якщо вночі він їх постереже, а до світанку приготує в дорогу, ти додасиш ще одну.
— А чому ти думаєш, що він погодиться?
Річард посміхнувся.
— Не хвилюйся, якщо ти попросиш — зробить. Просто посміхнися йому.
Повернувся
— Ренді, принеси дамі таз і глечик з водою. І рушник. Чистий рушник. Вона, мабуть, хоче вмитися.
Ренді позадкував, посміхаючись і плутаючись у власних ногах. Білл подивився йому вслід і повернувся до Річарда. Він довго розглядав гостя, навіть вийняв з рота тріску.
— Ці двоє дуже погані. Не стану питати, що з ними сталося, хлопець з головою не став би розповідати, а ти, я думаю, хлопець з головою. У нас тут немає лікаря, але поблизу є дехто, хто зможе допомогти. Це Еді. Її прозвали кістяною жінкою. Багато її бояться. Ті, внизу, і близько б до неї не підійшли.
Річард згадав, що Чейз називав Еді другом. Він насупився.
— Чому?
Білл кинув погляд на Келен і, примружившись, знову подивився на Річарда.
— Вони дуже забобонні. Думають, що Еді приносить нещастя. Та й живе вона біля самого кордону. Кажуть, що ті, хто припав їй не по вподоби, чомусь помирають. Зауваж, я не стверджую, що це правда. Сам я в це не вірю. Швидше за все вони це придумали. Вона не знахарка, але я знаю людей, яким вона допомогла. Може, їй вдасться допомогти вашим друзям. Принаймні, будемо на це сподіватися. Інакше вони довго не протягнуть.
Річард провів долонею по волоссю.
— А як нам знайти кістяну жінку?
— Звернете за стайнею, потім стежкою наліво. Це в чотирьох годинах їзди.
— А чому ти нам допомагаєш? — Запитав Річард.
Білл посміхнувся і склав руки на грудях.
— Давайте вважати, що я допомагаю вартовому кордону. Він тримає в узді декого з моїх постійних відвідувачів. До того ж охоронці кордону забезпечують мені деякий прибуток. Від держави. Тут поруч мій склад. Якщо Чейз видряпається, просто скажи, що я допоміг зберегти йому життя. — Він реготнув. — Уявляю його досаду.
Річард посміхнувся. Він зрозумів, що хотів сказати Білл. Чейз не любив, коли йому допомагають. Білл дійсно знав Чейза.
— Я подбаю про те, щоб він дізнався, що ти врятував йому життя. — Шинкар, здавалося, зрадів. — Тепер про цю жінку. Якщо вона живе одна, та ще біля кордону, і я збираюся просити її про допомогу, то, думаю, було б непогано, якщо б я їй дещо привіз. Ти не міг би зібрати для неї трохи припасів?
— Звичайно. Я визнаний постачальник, мене постачають з оленячих Земель. Звичайно, грабіжники-постачальники деруть податки. Я можу занести це в конторську книгу, щоб уряд розщедрився. Якщо,
— Офіційне.
Повернувся Ренді з тазом, водою і рушниками. Келен вклала йому в руку срібну монету і попросила доглянути за кіньми. Він повернувся за дозволом до батька. Білл кивнув.
— Тільки скажіть мені, який з коней ваш, і я особливо подбаю про нього, — з широкою посмішкою попросив Ренді.
— Вони всі мої, — посміхнулася у відповідь Келен. — Подбай про всіх. Від них залежить моє життя.
Лице Ренді стало серйозним.
— Можете на мене покластися. — Він позадкував до дверей і, коли залишилася видна тільки його голова, додав: — Я хочу, щоб ви знали: я не вірю жодному слову з того, що базікають про вас внизу. Я їм так і сказав.
Келен мимоволі посміхнулася.
— Дякую, але не варто через мене ризикувати. Тримайся, будь ласка, подалі від цих людей. І не кажи, що розмовляв зі мною, це тільки розпалить їх.
Ренді посміхнувся, кивнув і зник з очей. Білл закотив очі і потряс головою, з посмішкою повернувшись до Келен.
— Подумайте, може, вам залишитися і вийти заміж за мого сина? Йому б не завадило одружитися.
В очах Келен промайнув дивний вираз болю і переляку. Вона опустилася на ліжко і втупилася в підлогу.
— Це просто жарт, дівчинко, — вибачаючись, сказав Білл і повернувся до Річарда. — Я принесу вечерю. Варену картоплю і м'ясо.
— М'ясо? — З підозрою запитав Річард.
— Не хвилюйтеся, — хихикнув Білл. — Вже вас я не ризикну годувати тухлим м'ясом. Це може коштувати мені голови.
Через кілька хвилин він дійсно повернувся, поставивши на стіл дві паруючих миски.
— Дякую за допомогу, — сказав Річард.
Білл підняв брову.
— Не турбуйтеся, я все впишу в конторську книгу та вранці принесу її вам на підпис. В Хартленді ваш підпис знають?
— Сподіваюся. — Річард посміхнувся. — Мене звати Річард Сайфер. Мій брат — Перший Радник.
Білл здивовано закліпав.
— Прошу пробачення. Не за те, що ваш брат — Перший Радник. Прошу вибачення, що не знав. Я влаштував би вас трохи краще. Ви можете зупинитися в моєму будинку. У нас не багато, але краще, ніж тут. Я прямо зараз перенесу ваші речі…
— Білл, все в порядку. — Річард підійшов до шинкаря і поклав руку йому на спину. Тепер господар виглядав не так загрозливо. — Перший Радник не я, а мій брат. Кімната відмінна. Все чудово.
— Ви впевнені? Все? Ви ж не надішлете сюди військо?
— Ти нам дійсно дуже допоміг. До того ж я не маю ніякого відношення до війська.
Його слова не переконали Білла.
— Ви тут з головним вартовим кордону.
— Він мій друг, — тепло посміхнувся Річард, — вже багато років. І старий теж. Вони просто мої друзі.
Очі Білла просвітліли.
— Ну, якщо це правда, то, може, мені додати в конторську книгу ще пару кімнат? Це буде виглядати, ніби ви провели ніч в різних кімнатах.