Перше Правило Чарівника

Гудкайнд Террі

Багато жінок лягали на його ложе. Одні — приваблені красою, інші — безмежною могутністю. Втім, Ралу була байдужа прихильність наложниць. Так само не турбували його і їх корисливі наміри. Якщо жінка виявлялася настільки дурною, що не могла приховати відрази, викликаної його шрамами, вона доставляла йому насолоду іншим способом.

Даркен Рал, як і його батько, вважав жінку лише посудиною для насіння чоловіка. Грунтом, в якому воно проростає. Даркен Рал, як і його батько, не збирався обзаводитися дружиною. Його мати була першою, в кому проросло насіння Ралів. Не більше

того. Паніз Рал залишив її відразу після народження сина, адже вона була лише засобом. Даркен Рал не знав, чи є у нього брати і сестри, та це й не мало значення. Він був первородним, і вся слава дісталася йому. Він був єдиним, хто народився з даром, і єдиним, кому передав знання батько. Якби Даркен Рал і знайшов братів чи сестер, він негайно знищив би їх, як виполюють бур'ян.

Проводячи пальцями по таємничих знаках, Даркен Рал тихо промовляв про себе магічні слова. Незважаючи на велику важливість точного проходження ритуалу, він не боявся помилитися. Кожне слово навічно врізалося йому в пам'ять. Але, відчуваючи в душі той трепет, що супроводжує перехід, трепет перебування між життям і смертю, Рал відчував невимовну насолоду. Він знову переживав занурення в підземний світ. Він відчував панування над смертю. Йому не терпілося вирушити в чергову подорож.

Звук кроків гучним відлунням відбився від стін гробниці. Даркен Рал не виявив ні хвилювання, ні цікавості. Стражники оголили мечі та загородили прохід. Нікому не дозволялось перебувати в склепі, коли там був магістр. Побачивши входячого, охоронці розступилися і прибрали зброю. Нікому, крім Демміні Насса.

Права рука Рала, блискавка грозових задумів Магістра, був такого ж величезного зросту, як і його підлеглі. Демміні Насс, не звертаючи уваги на стражників, ступив до зали. У світлі смолоскипів проступили застиглим рельєфом чіткі обриси м'язів. Шкіра у нього на грудях була гладкою, як у хлопчиків, до яких він відчував слабкість. Лице ж було пооране віспою. Світле, коротко стрижене волосся стирчало, як голки. Голову перетинала чорна смуга, що починалася над серединою правої брови і доходила до самої шиї. Завдяки цьому Демміні неважко було впізнати здалеку. Властивість, яка високо цінувалася тими, хто вже мав задоволення з ним познайомитися.

Даркен Рал не озирнувся ні коли охоронці оголили зброю, ні коли знову прибрали мечі у піхви. Насправді Рал не потребував охорони. Чудово вишколені стражники служили лише символом його положення. Даркен Рал володів могутністю, достатньою для того, щоб відвести будь-яку загрозу.

Демміні Насс спокійно чекав, коли Магістр закінчить зі справами. Нарешті Даркен Рал зволив повернутися. Зашелестіло бездоганно біле вбрання. Демміні шанобливо схилив голову.

— Мій пане, — промовив він, не піднімаючи голови. Голос Насса був низьким і грубим.

— Демміні, старина, радий знову побачити тебе, — м'яко сказав Рал. Його голос здавався чистим, майже прозорим.

Демміні випростався. На обличчі його відбилася досада.

— Мій пане, я привіз список вимог від королеви Мілени.

Даркен Рал спрямував погляд у порожнечу, крізь свого помічника, повільно підніс праву руку

до рота, лизнув кінчики пальців і акуратно провів ними по бровах і губах.

— Ти доставив хлопчика? — Запитав Рал.

— Так, мій пане. Хлопчик вже чекає на тебе в Саду Життя.

— Добре. — На красивому обличчі Рала промайнула легка усмішка. — Добре. А він не дуже дорослий? Він ще хлопчик?

— Так, мій пане, він хлопчик. — Демміні відвів погляд від блакитних очей Рала.

Посмішка на обличчі Рала стала ширшою.

— Ти впевнений, Демміні? Ти що, знімав з нього штани?

Демміні переступив з ноги на ногу.

— Так, мій пане.

Рал вп'явся поглядом в обличчя помічника.

— Але ти не чіпав його? — Усмішка зникла. — Він повинен бути неоскверненим.

— Ні, мій пане! — Насс дивився на Магістра широко розкритими очима. — Та хіба ж я наважився б доторкнутися до твого духовного провідника? Ти ж мені це заборонив!

Даркен Рал знову послюнявив пальці, провів ними по бровах і ступив до Насса.

— Знаю, Демміні, як тобі хотілося. Важко було, так? Дивитися на нього, але не доторкнутися? — Усмішка повернулася, піддражнюючи, і відразу ж зникла. — Твоя слабкість вже доставила мені турботу.

— Я все владнав! — Заперечив Демміні грубим голосом. Але слова його звучали не дуже переконливо. — Я наказав заарештувати за вбивство хлопчака цього торговця, Брофі.

— Так, — огризнувся Рал, — а потім він закликав сповідницю, щоб та підтвердила його невинність.

На обличчі Демміні виразилося глибоке розчарування.

— Звідки мені було знати, що він на це наважиться? Та хіба могло хоч комусь в голову прийти, що людина сама, з власної волі, піде на таке?

Рал жестом перервав помічника. Той негайно замовк.

— Тобі слід було бути обачнішими. Не завадило б заздалегідь подумати про сповідницю. До речі, з цим покінчено?

— Не зовсім, — довелося визнати Демміні, — Квод, який йшов по сліду Келен, Матері-сповідниці, пропав. Я відправив за нею ще один.

Даркен Рал нахмурився.

— Сповідниця Келен? Та, що брала сповідь у цього торговця, Брофі, і визнала його невинним?

Демміні повільно кивнув, риси його спотворилися ненавистю.

— Їй напевно хтось допоміг, інакше Квод не загинув би.

Рал мовчки вивчав його поглядом. Нарешті Демміні перервав тяжке мовчання.

— Це зовсім незначна подія. Навряд чи вона варта того, щоб ти витрачав на це свій дорогоцінний час.

Рал підняв брову.

— Я сам буду вирішувати, що гідно моєї уваги, а що ні. — Його голос здавався м'яким, майже ласкавим.

— Звичайно, мій пане. Вибач. — Демміні надто добре знав Магістра. Йому не було потрібно чути гнівний оклик, щоб відчути загрозу.

Рал знову лизнув пальці і поплескав ними по губах. Його очі вп'ялися в очі співрозмовника.

— Демміні, якщо ти чіпав хлопчика, я про це дізнаюся.

Крапля поту скотилася Демміні в око. Він закліпав.

— Мій пане, — хрипким шепотом відповів Демміні, — я готовий померти за тебе. Клянуся, я б ніколи не наважився доторкнутися до твого духовного провідника.